Фактори ризику розвитку гестаційного діабету

У результаті проведених клініко-статистичних досліджень встановлено, що майже у 100 % вагітних із гестаційним діабетом спостерігається один або більше клінічних факторів ризику розвитку цього захворювання. Найбільш частими ризик-факторами є надлишкова маса тіла або ожиріння, обтяжена спадковість із цукрового діабету 2-го типу, надмірне збільшення маси тіла в І-ІІ триместрах вагітності. Високий ризик розвитку гестаційного діабету мають особи з поєднанням двох або всіх трьох цих факторів. Зроблено висновок про доцільність обов’язкового визначення факторів ризику розвитку гестаційного діабету у всіх жінок при взятті їх на облік із приводу вагітності для своєчасного виявлення цього захворювання, а також проведення заходів, спрямованих на запобігання його розвитку.

Ключові слова: гестаційний діабет, фактори ризику, пероральний тест толерантності до глюкози.

Однією з дуже важливих медико-біологічних і соціальних проблем сьогодення є гестаційний діабет (ГД). Ця дуже поширена у вагітних патологія призводить до частих тяжких ускладнень у жінки і негативно відбивається на стані плода і новонародженого; характеризується вкрай несприятливими віддаленими наслідками для матері та дитини [1-6].

ГД – захворювання, що характеризується гіперглікемією, яка вперше виявляється під час вагітності, але не відповідає критеріям маніфестного цукрового діабету (ЦД) [1].

Поширеність ГД в країнах світу варіює в залежності від популяції, яка вивчається, а також методів діагностики [7-9]. Найчастіше ця патологія виявляється там, де є високим рівень захворюваності на ЦД 2-го типу. Вже зараз у ряді країн Європи розповсюдженість цього захворювання сягає 20,7 %. Передбачається, що в 2030 р. 49,3 % жінок матиме ГД [3].

Основою патогенезу ГД є характерна для вагітності підвищена інсулінорезистентність, зумовлена збільшеною продукцією контрінсулярних гормонів у плаценті – гормона росту, кортиколіберину, плацентарного лактогену, прогестерону. Крім того, виникненню порушень метаболізму вуглеводів під час гестації сприяють підвищене депонування жирової тканини, зниження фізичної активності та збільшення споживання калорій. Усі ці ендокринні й метаболічні зміни в організмі вагітної спрямовані на достатнє забезпечення плода поживними речовинами і енергією. Однак у разі, якщо підшлункова залоза виявляється неспроможною подолати підвищену інсулінорезистентність, формується ГД [1, 10, 11].

Факторами підвищеного ризику виникнення ГД вважаються такі стани [10]:

• велика маса тіла перед початком вагітності; при цьому одні дослідники вказують на індекс маси тіла (ІМТ) ≥ 30 кг/м², що відповідає ожирінню [10], а інші – на ІМТ ≥ 25 кг/м² (надлишкова маса тіла) [12]; відмічають також негативний вплив на розвиток цієї патології значного збільшення ваги в ранній молодості, а також між вагітностями;
• вік > 25 років; за іншими даними > 30 років [12, 13];
• обтяжена спадковість із ЦД 2-го типу, особливо в разі захворювання родичів першої лінії спорідненості;
• маса тіла при народженні самої вагітної > 4100 г або < 2700 г;
• синдром полікістозу яєчників;
• первинна артеріальна гіпертензія;
• належність до етнічних груп із підвищеним ризиком захворювання на ЦД 2-го типу (латиноамериканці, афроамериканці, індіанці, азіати з півдня Азії або Далекого Сходу, корінні жителі тихоокеанських островів);
• ГД під час попередньої (попередніх) вагітності;
• народження дитини з масою > 4100 г в анамнезі (за даними інших дослід­ників > 4000 г [12]);
• мертвонародження з неясної причини при попередніх пологах або народження дитини з аномаліями розвитку;
• глюкозурія під час теперішньої вагітності;
• надмірне збільшення маси тіла до середини теперішньої вагітності;
• вживання системних глюкокортикостероїдів до та/або під час теперішньої вагітності.

На думку деяких дослідників, ожиріння є найбільш значущим і поширеним фактором ризику розвитку ГД [13]. Ряд фахівців вважає, що факторами ризику ГД є також низька фізична активність, нездорове харчування й паління [12, 13]. Наявність цих поведінкових факторів навіть після нормалізації ІМТ підвищує ризик розвитку ГД [12].

Виникненню ГД сприяє життя в мегаполісі, пов’язане з постійними стресами [13]. Стресорами стають негативні умови життя і роботи, взаємодія з іншими людьми, економічні, політичні фактори та надзвичайні обставини.

Поєднання окремих факторів ризику підвищує вірогідність розвитку ГД [12]. За результатами одного з досліджень, на ранніх строках вагітності найбільш точно можна прогнозувати появу ГД, враховуючи одночасно такі фактори, як рівень глюкози крові натще, ІМТ, наявність артеріальної гіпертензії та вік жінки [14].

У практичній діяльності найвагомішими для встановлення ризику розвитку ГД є такі показники:

• надлишкова маса тіла й ожиріння;
• обтяжена спадковість із ЦД 2-го типу;
• ГД при попередній вагітності;
• народження дитини з масою > 4000 г в анамнезі;
• мертвонародження за неясних причин;
• глюкозурія під час теперішньої вагітності;
• патологічне збільшення маси тіла в І-ІІ триместрах під час теперішньої вагітності.

Перші п’ять факторів можуть бути встановлені до початку вагітності або на ранніх її строках; перший і другий – незалежно від паритету; третій-п’ятий – у жінок, які мають народжувати повторно; шостий і сьомий визначаються під час вагітності.

Дані про частоту тих чи інших ризик-факторів ГД у науковій літературі часто відсутні або супе­речливі.

Нелікований ГД, перебіг якого здебільшого є безсимптомним, дуже часто призводить до розвитку серйозних ускладнень вагітності і тяжких порушень стану плода та новонародженого [1, 5, 6-8, 10, 15, 18]. На фоні цього захворювання часто спостерігаються прееклампсія, у т.ч. тяжкі її форми, загроза невиношування вагітності та передчасні пологи. Характерною патологією є багатоводдя, макросомія плода, діабетична фетопатія. Нерідко виникає необхідність у розродженні шляхом проведення кесарева розтину. У крупних дітей матерів з ГД дуже високим є рівень пологового травматизму: травми шийного відділу хребта, гостре порушення мозкового кровообігу, дистоція плечиків, перелом ключиці, параліч Ерба. У новонароджених цих жінок часто діагностується діабетична фетопатія, респіраторний дистрес-синдром, тяжка асфіксія. Нерідко спостерігаються неонатальна гіпоглікемія, метаболічна кардіоміопатія.

Так, за даними досліджень [2, 19], некорегований ГД призводить до розвитку порушень перебігу вагітності та пологів, патології плода і новонародженого у 80,9-93,0 % випадків. Такі ускладнення, як прееклампсія, у т.ч. тяжкі її форми, спостерігаються відповідно у 25,0-65,0 і 2,9-3,7 % випадків; загроза невиношування і передчасні пологи – у 30,0-50,0 %, макросомія плода – у 30,0-60,0 %, багатоводдя – у 20,0-60,0 %; кесарів розтин виконується у 23,8-46,0 % хворих. У дітей під час народження травми шийного відділу хребта становлять 42,0 %, гостре порушення мозкового кровообігу виникає у 20,0 %, дистоція плечиків – у 2,8-5,6 %, перелом ключиці – у 6,0-19,0 %, параліч Ерба – у 2,4-7,8 %. У новонароджених матерів із нелікованим ГД діабетична фетопатія діагностується в 30,0-60,0 % випадків; тяжка асфіксія – у 1,4-5,3 %; респіраторний ди­стрес-синдром – у 5,0 %. Перинатальна смертність при цьому захворюванні в п’ять разів вища, ніж у популяції.

Слід зазначити, що проблеми, пов’язані з ГД, не вичерпуються із закінченням вагітності. Це захворювання є значущим фактором ризику розвитку ожиріння, ЦД 2-го типу, серцево-судинних захворювань і метаболічного синдрому у матері та її дитини в майбутньому [1, 2, 5, 6, 20].

За деякими даними, вірогідність захворюваності на ЦД 2-го типу відразу після закінчення вагітності становить близько 10 % [10]; через 10-15 років ця патологія виникає у 26-53 % жінок [12, 21]. Розвиток ЦД 2-го типу у пацієнток із ГД залежить від наявності ризик-факторів: ожиріння, етнічної належності, віку, корекції вуглеводного обміну під час вагітності тощо [10, 12].

Проведеними дослідженнями переконливо доведено, що рання корекція порушень вуглеводного обміну у жінок із ГД, у т.ч. при легких його формах, дозволяє знизити частоту ускладнень вагітності для матері та дитини [10, 12, 13, 22].

Для ефективного лікування ГД необхідно якомога раніше його діагностувати. У багатьох країнах світу і зараз скринінг із виявлення ГД починається зі встановлення факторів ризику розвитку цього захворювання. У разі виявлення високого ризику виникнення ГД проводиться визначення рівня глюкози венозної крові натще. Якщо на підставі цього показника захворювання не діагностується, надалі виконується пероральний тест толерантності до глюкози (ПТТГ) [10].

У 2010 р. на підставі результатів багатоцентрового дослідження Hyperglycemia and Adverse Pregnancy Outcomes (HAPO) Study, в якому брали участь 25 505 жінок, було прийнято нові критерії діагностики ГД.

Запропоновано двофазний алгоритм діагностики порушень вуглеводного обміну при вагітності у всіх жінок. Перша фаза включає дослідження концентрації глюкози у венозній плазмі натще при першому візиті до лікаря. При одноразово виявленому значенні цього показника ≥ 5,1 ммоль/л, але < 7 ммоль/л діагностується ГД. У разі невиявлення захворювання за показником глюкози плазми натще виконується друга фаза дослідження, яка передбачає проведення ПТТГ з 75 г глюкози в 24-28 (32) тиж вагітності. При показнику глюкози плазми крові натще ≥ 5,1 ммоль/л та/або ≥ 8,5 ммоль/л через 2 год після прийому 75 г глюкози визначається ГД [4].

У звітах ряду країн світу продемонстровано високу частоту виявлення ГД (від 11,0 до 78,0 %) уже в першу фазу дослідження. Підтверджено, що при використанні нових критеріїв встановлення ГД і своєчасному його лікуванні відбувається достовірне зниження частоти акушерських і неонатальних ускладнень [4, 8].

На жаль, в Україні сьогодні для діагностики ГД офіційно рекомендується проведення тільки ПТТГ, хоча визначення рівня глюкози у венозній плазмі натще на ранніх строках вагітності є простим, недорогим і водночас дуже інформативним методом дослідження.

Можна вважати, що поки в нашій країні не буде налагоджено двофазну діагностику цього захворювання, визначення ризик-факторів розвитку ГД, яке не потребує додаткових витрат, буде націлювати лікаря на раннє виявлення цієї патології, а також проведення заходів, спрямованих на її профілактику та лікування.

Враховуючи викладене, метою дослідження було визначити найбільш поширені клінічні фактори ризику розвитку ГД у вагітних, встановити їх частоту, можливе значення для виникнення захворювання, його діагностики та попередження.

Матеріали та методи дослідження

вверх

Обстежено 100 вагітних жінок. У 50 з них за результатами проведення ПТТГ на 28-32-му тижні вагітності в жіночій консультації за місцем спостереження було діагностовано ГД (1-ша група). Надалі ці особи проходили спостереження і лікування в пологовому відділенні для вагітних із метаболічними порушеннями та вадами розвитку плода ДУ «ІПАГ НАМН України». У 50 жінок без тяжкої екстрагенітальної патології та очевидних ознак порушення перебігу вагітності, які знаходилися на оздоровленні в клінічному санаторії «Жовтень» або на підготовці до розродження в ДУ «ІПАГ НАМН України» (випадкова вибірка), в результаті виконання ПТТГ на відповідних строках вагітності ГД виявлено не було (2-га група, контрольна).

Вивчення клінічних факторів ризику розвитку ГД проводили за результатами опитування та даними індивідуальної картки вагітної з жіночої консультації.

У пацієнток які мали народжувати як вперше, так і повторно, було визначено наявність або відсутність таких факторів ризику розвитку ГД, як надлишкова маса тіла або ожиріння, обтяжена спадковість із ЦД 2-го типу, надмірне збільшення маси тіла під час вагітності до кінця ІІ – початку ІІІ триместрів, глюкозурія під час вагітності. Оцінювали також можливий вплив віку на розвиток ГД.

У жінок, які мали народжувати повторно, додатково визначалися такі фактори ризику, як ГД при попередній (попередніх) вагітності, народження раніше дитини з великою масою (> 4000 г), загибель дитини анте-, інтра- або постнатально з неясної причини.

Оцінку маси тіла жінки проводили за показником ІМТ перед початком вагітності або на ранніх її строках.

Збільшення маси тіла під час гестації оцінювали, виходячи з того, що при вазі, нижчій за нормальну, жінка має набирати за тиждень близько 300-400 г; при нормальній вазі – близько 300 г; при надлишковій масі тіла або ожирінні – 200 г. У разі суттєвого перевищення ваги з урахуванням вказаних нормативних показників у І-ІІ триместрах вагітності визначали надмірне її збільшення.

Отримані результати оброблено за допомогою методів математичної статистики, що використовуються в практиці клінічних досліджень.

Результати дослідження та їх обговорення

вверх

Вік залучених у дослідження жінок із ГД (1-ша група) становив від 22 до 43 років, без ГД (2-га група) – від 21 до 39 років; середній вік – 30,7 ± 0,73 і 30,2 ± 0,67 року відповідно (р > 0,05). Суттєвої відмінності між групами за кількістю жінок окремих вікових категорій не відзначалось (табл. 1), у т.ч. до і після 25 років, а також до і після 30 років.

Таблиця 1. Кількість обстежених вагітнихза віковими категоріями

Вікова категорія,роки	К-сть жінок у групах,абс. ч. (%)		Значення р
	1-ша	2-га
≤ 25	9 (18)	8 (16,0)	> 0,05
26-30	15 (30,0)	20 (40,0)	> 0,05
31-35	14 (28,0)	14 (28,0)	> 0,05
36-40	11 (22,0)	8 (16,0)	> 0,05
> 40	1 (2,0)	-	> 0,05

 

Отриманими даними не заперечується значення старшого віку у виникненні ГД. Зазвичай із віком у більшості жінок маса тіла збільшується, у них частіше вражається підшлункова залоза, виникають різні порушення обміну речовин тощо, що впливає на появу ГД. У той же час якщо жінка струнка, рухлива, нормально харчується, у т.ч. під час вагітності, то вік не впливає на розвиток у неї цього захворювання. І навпаки, за наявності надмірної ваги, значного збільшення маси тіла в період гестації, обтяженої спадковості з ЦД 2-го типу навіть у молодому віці (і таких жінок, як бачимо, чимало) виникає ГД.

Викладене певною мірою підтверджується визначенням у 1-й групі прямої кореляції між віком жінки та ІМТ (r = +0,48; р < 0,05) і відсутністю такого зв’язку в 2-й групі (r = +0,14; р > 0,05).

При подальшому аналізі встановлено, що жінки з ГД дуже часто (у 62 % випадків) мають надлишкову масу тіла або ожиріння (табл. 2). Повнота спостерігається в них у 5,2 разу частіше, ніж у вагітних без ГД (р < 0,001). І якщо при підвищеному показнику ІМТ більш ніж у половини пацієнток з ГД має місце ожиріння, то у більшості жінок без цього захворювання визначається надлишкова маса тіла.

Таблиця 2. Кількість обстежених вагітних за ІМТ

Значенняпоказника ІМТ, кг/м2	К-сть жінок у групах, абс. ч. (%)		Значення р
	1-ша	2-га
< 18,5 (нижчий за норму)	1 (2,0)	7 (14,0)	< 0,05
18,5-24,9 (норма)	18 (36,0)	37 (74,0)	< 0,01
25,0-29,9(надлишкова маса тіла)	15 (30,0)	5 (10,0)	< 0,05
30,0-34,9(ожиріння І ступеня)	10 (20,0)	1 (2,0)	< 0,01
35,0-39,9(ожиріння ІІ ступеня)	6 (12,0)	-	< 0,05

 

У 60,0 % випадків у пацієнток із ГД у І-ІІ триместрах вагітності відбувається й патологічне (надмірне) збільшення маси тіла. Надмірну вагу набирають як жінки, що вже були повними (38,0 %), так і вагітні з попередньо нормальною масою тіла (22,0 %). Серед пацієнток без ГД надмірне підвищення маси тіла відбувається значно рідше (у 12,0 % випадків; р < 0,01).

На обтяжену спадковість із ЦД 2-го типу вказують 56,0 % жінок із ГД. Про наявність цього захворювання у матері або батька (І лінія споріднено­сті) інформують 14,0 % пацієнток; у бабусі, дідуся, тітки та ін. (ІІ лінія спорідненості) – 36,0 % вагітних; у матері (батька), бабусі (дідуся) – 6,0 %. У пацієнток без ГД обтяжена спадковість із ЦД 2-го типу має місце рідше – у 18,0 % (р < 0,01).

Відомо, що ЦД 2-го типу – захворювання дуже поширене і в країнах Заходу, і в Україні. Більше того, його розповсюдженість стрімко зростає. Водночас, як показує практика, чимало осіб у нашій країні тривалий час не знають про наявність у них цієї патології, тому що не обстежуються. Не виключено, що обтяжена спадковість із ЦД 2-го типу у вагітних із діагностованим ГД, як і у жінок без цього захворювання, насправді зустрічається частіше, у т.ч. у родичів І лінії спорідненості.

Такі фактори ризику розвитку ГД, як надлишкова маса тіла й ожиріння, надмірне збільшення ваги під час гестації, обтяжена з ЦД 2-го типу спадковість, що можуть бути встановленими незалежно від паритету, мають місце у вагітних із ГД в 92,0 % випадків. У жінок без ГД вони визначаються значно рідше – у 28,0 % випадків (р < 0,001). Ці фактори з однаковою частотою зустрічаються у жінок, які мають народжувати як вперше, так і повторно відповідно у 89,5 і 95,2 % випадків (р > 0,05).

Такі ризик-фактори розвитку ГД, як повнота, обтяжена з ЦД 2-го типу спадковість, що можуть бути визначеними незалежно від паритету до початку вагітності або на ранніх її строках, виявляються у жінок із ГД в 82,0 % випадків (проти 26,0 % пацієнток без цієї патології; p < 0,01). Вони однаково часто спостерігаються у жінок із першими та повторними пологами (у 75,9 і 90,5 % випадків відповідно; р > 0,05).

У жодної з обстежених пацієнток глюкозурії під час вагітності виявлено не було, тобто глюкозурія не є характерною для ГД.

У жінок із ГД, які мали народжувати повторно, наявність цього захворювання при попередніх вагітностях було встановлено у 14,3 % випадків, у пацієнток без ГД – не виявлено жодного (р < 0,05). Однак слід зауважити, що у багатьох жінок діагностика цієї патології при попередніх вагітностях взагалі не проводилась.

Народження дитини з великою масою тіла в анамнезі у пацієнток із ГД мало місце у 38,1 % випадків. В одному з них народження дитини поєднувалося з ГД при попередній вагітності. У жінок без цього захворювання крупні діти раніше народжувалися в 13,3 % випадків (р > 0,05).

Антенатальна загибель плода внаслідок невизначеної причини при попередній вагітності відмічалася в однієї особи з ГД (4,8 %). Випадків втрати дітей у жінок без цього захворювання не було.

Загалом такі ризик-фактори, як ГД при попередній вагітності, народження раніше дитини з великою масою або її перинатальна втрата за неясних причин, спостерігаються у жінок із ГД, які мають народжувати повторно, у 47,6 % випадків. У них всіх, за винятком однієї, в якої єдиним ризик-фактором був ГД при двох попередніх вагітностях, вказані фактори поєднувалися з надмірною масою тіла, значним збільшенням її під час гестації та/або обтяженою спадковістю з ЦД 2-го типу.

У трьох (6,0 %) першовагітних, у яких результати ПТТГ відповідали критеріям ГД, жодного з розглянутих факторів ризику розвитку цієї патології не виявлено. При подальшому обстеженні в двох із них було діагностовано ЦД 1-го типу, що раніше мав латентний перебіг. У цих осіб було визначено низький рівень інсуліну і С-пептиду в крові та підвищення показника глікозильованого гемоглобіну.

Отримані дані вказують на те, що ті чи інші фактори ризику розвитку ГД мають місце практично у всіх вагітних зі «справжнім» ГД, тобто із захворюванням, зумовленим порушенням толерантності до глюкози. Найчастіше у жінок із ГД спостерігаються надлишкова маса тіла і ожиріння, обтяжена спадковість із ЦД 2-го типу й надмірне збільшення маси тіла під час гестації.

Проведені дослідження показали, що в осіб із ГД здебільшого (62,0 %) виявляється поєднання будь-яких двох або й трьох таких ризик-факторів, як повнота, обтяжена спадковість із ЦД 2-го типу, надмірне збільшення маси тіла під час вагітності (табл. 3). У пацієнток без цієї патології поєднання двох-трьох факторів виявляється лише в 12,0 % випадків (р < 0,001).

У результаті використання математичного методу визначення відношення шансів (ВШ) [23] встановлено, що за наявності поєднання будь-яких двох або усіх трьох таких факторів, як надлишкова маса тіла або ожиріння, обтяжена спадковість із ЦД 2-го типу, надмірне збільшення ваги в І-ІІ триместрах гестації, жінка має достовірно високий відносний ризик розвитку ГД.

Так, у повних пацієнток, у яких надмірно збільшилася маса тіла під час вагітності, ВШ виникнення ГД становить 3,45 (95,0 % довірчий інтервал [ДІ]: 1,2-9,8; р < 0,05), тобто відносний ризик розвитку цього захворювання в 3,45 разу вищий, ніж у пацієнток без поєднання цих двох факторів.

У вагітних з обтяженою спадковістю з ЦД 2-го типу в поєднанні з надлишковою масою тіла або ожирінням, так само як і у жінок з обтяженою спадковістю з ЦД 2-го типу і надмірним збільшенням ваги під час гестації (тобто появою повноти під час вагітності), відносний ризик виникнення ГД ще вищий – ВШ 13,5; 95 % ДІ: 2,9-66,2; р < 0,05.

У пацієнток з усіма трьома факторами – повнотою, обтяженою спадковістю з ЦД 2-го типу та надмірним збільшенням ваги в І-ІІ триместрах гестації – відносний ризик розвитку ГД найвищий: ВШ 15,5; 95 % ДІ: 1,9-124,3; р < 0,05.

Отримані дані свідчать про те, що у повних жінок з обтяженою спадковістю з ЦД 2-го типу високий ризик розвитку ГД існує ще до початку вагітності та на ранніх її строках. В осіб з одним ризик-фактором – обтяженою спадковістю з ЦД 2-го типу або з надлишковою масою тіла чи ожирінням – високий ризик появи цього захворювання виникає у разі надмірного збільшення маси тіла в І-ІІ триместрах гестації. Патологічне збільшення маси тіла під час гестації у повних жінок з обтяженою спадковістю з ЦД 2-го типу призводить у них до ще більш високого ризику виникнення ГД.

Таким чином, такі клінічні ризик-фактори, як надлишкова маса тіла й ожиріння, обтяжена спадковість із ЦД 2-го типу, надмірне збільшення маси тіла під час вагітності, зустрічаються майже у 100 % жінок із ГД. Це підтверджує їх значущість у виникненні даного захворювання. Особливо велике значення в розвитку ГД має поєднання двох або усіх трьох цих факторів.

Враховуючи результати проведеного дослідження, вважаємо за доцільне в усіх жінок при взятті їх на облік з приводу вагітності обов’язково визначати фактори ризику розвитку ГД: надлишкову масу тіла або ожиріння, обтяжену спадковість із ЦД 2-го типу, ГД при попередній вагітності, народження дитини з великою масою в анамнезі або її втрату в перинатальний період за неясних причин (останні три фактори – у пацієнток, які мають народжувати повторно). За наявності хоча б одного з вказаних ризик-факторів у вагітної слід обов’язково досліджувати рівень глюкози у венозній крові натще і в разі виявлення гестаційного або маніфестного діабету разом із лікарем-ендокринологом відразу розпочинати лікування захворювання.

У жінок із високим ризиком розвитку ГД, у пацієнток із цим захворюванням при попередній вагітності і нормальним рівнем глюкози венозної крові натще на ранніх строках гестації цей показник слід перевірити до 24-го тижня вагітності додатково.

Пацієнткам із ризик-факторами розвитку ГД ПТТГ необхідно проводити в 24-26 тиж вагітності.

З метою запобігання виникненню ГД жінкам із високим відносним ризиком розвитку цього захворювання слід настійливо рекомендувати раціональне харчування зі значним обмеженням вуглеводів, що легко засвоюються, починаючи з ранніх строків гестації. За відсутності явищ загрози переривання вагітності обов’язковою є також достатня рухова активність.

У пацієнток із ризик-факторами розвитку ГД необхідно ретельно слідкувати за масою тіла під час вагітності та у разі тенденції до надмірного її збільшення своєчасно проводити корекцію харчування.

Найбільш ефективне навчання жінок здоровому способу життя можливе за умов їх перебування в санаторії для вагітних. До такого медичного закладу слід направляти не тільки хворих на ГД, але й вагітних із факторами ризику розвитку цієї патології.

Висновки

вверх

Найбільш поширені ризик-фактори розвитку ГД, перш за все такі з них, як надлишкова маса тіла й ожиріння, обтяжена спадковість із ЦД 2-го типу, надмірне збільшення ваги в І-ІІ триместрах вагітності, визначаються майже у 100 % жінок із ГД.

Наявність у пацієнток поєднання двох або усіх трьох цих факторів вказує на високий відносний ризик виникнення захворювання.

Фактори ризику розвитку ГД обов’язково слід визначати в усіх жінок на ранніх строках вагітності з метою своєчасного виявлення цієї патології, а також проведення заходів, спрямованих на її попередження.

Список використаної літератури

вверх

1. Дедов И. И. Российский национальный консенсус «Гестационный сахарный диабет: диагностика, лечение, послеродовое наблюдение» // Сахарный диабет. – 2012. – № 4. – С. 4-10.

2. Бурумкулова Ф. Ф. Гестационный сахарный диабет: эндокринологические и акушерские аспекты // Врач. – 2012. – № 9. – С. 2-5.

3. Болотская Л. Л. 6-й Международный симпозиум «Диабет и беременность», 23-26 марта 2011 г., Зальцбург, Австрия // Сахарный диабет. – 2011. – №2. – С. 131-132.

4. Тиселько А. В. 7-й Международный симпозиум «Диабет, гипертония, метаболический синдром и беременность», 13-16 марта 2013 г., Флоренция, Италия // Сахарный диабет. – 2013. – № 1. – С. 106-107.

5. Azar M. Diagnosis of GDM [Електронний ресурс] / Azar M., Lyons T. // Diapedia. – 2015. – № 12. – доступ до журналу http://www.diapedia.org/other-types-of-diabetes-mellitus/4104644110/diagnosis-of-gdm.

6. Dennedy M. C. The maternal and fetal impact on obesity and gestational diabetes on pregnancy outcome // Best Practice & Research. Clinical Endocrinology & Metabolism. – 2010. – № 24. – P. 573-589.

7. Sacks D. A. Frequency of gestational diabetes mellitus at collaborating centers based on IADPSG consensus panel-recommended criteria: the Hyperglycemia and Adverse Pregnancy Outcome (HAPO) Study // Diabetes Care. – 2012. – № 35 (3). – P. 526-528.

8. Moses R. G. The impact of potential new diagnostic cri­teria on the prevalence of gestational diabetes mellitus in Australia // Med. J. Aust. – 2011. – № 194 (7). – P. 338-340.

9. Сухих Г. Т. Переход на новый уровень ведения гипертензивных и метаболических осложнений при беременности: современные критерии диагностики гестационного сахарного диабета // Акушерство и гинекология. – 2013. – № 3. – С. 4-9.

10. Диабет и беременность: обзор западных клиничесих рекомендаций по материалам UpToDate.com [Електронний ресурс] // Онлайн-ресурс www.dia-club.ru/ – 2014. – 118 c. / доступ http:www.dia-club.ru/library/Diabetic_pregnancy.pdf

11. Stefanović M. Insulin resistance and C-reactive pro­tein in preeclampsia // Bosn. J. Basic Med. Sci. – 2009. – № 9 (3). – P. 235-238.

12. Doran F. M. An exploratory study of physical activity and lifestyle change associated with pregnancy and gestational diabetes mellitus and the implications for health promotion interventions: thesis for the Degree of Doctor of Philosophy in Health and Human Sciences. – Lismore., 2010. – р. 50.

13. Дерябина Е. Г. Роль раннего скрининга гестационного сахарного диабета для оптимизации перинатальных исходов // Акушерство и гинекология. – 2013. – № 9. – С. 16-17.

14. Попова П. В. Факторы риска гестационного диабета и их использование с целью раннего его выявления // Проблемы женского здоровья. – 2013. – Т. 8, № 1. – С. 5-11.

15. Hyperglycemia and adverse pregnancy outcome (HAPO) study: associations with maternal body mass index / HAPO Study Cooperative Research Group // Br. J. Obstet. Gynaecol. – 2010. – № 5 (117). – P. 575-584.

16. Metzger B. E., Lowe L. P., Dyer A. R. et al. Hyper­gly­ce­mia and adverse pregnancy outcome (HAPO) study. Аssociations with neonatal anthropometrics // Diabetes. – 2009. – № 2 (58). – P. 453-459.

17. Black M. H. Clinical outcomes of pregnancies complicated by mild gestational diabetes mellitus differ by combinations of abnormal oral glucose tolerance test values // Diabetes Care. – 2010. – № 33. – P. 2524-2530.

18. Григорян О. Р. Современные аспекты гестационного сахарного диабета: патофизиология, скрининг, диагностика и лечение // Проблемы репродукции. – 2011. – № 1. – С. 98-105.

19. Бурумкулова Ф. Ф. Гестационный сахарный диабет (эндокринологические, акушерские и перинатальные аспекты). Автореф. дисс. ... д.мед.н. – М., 2011.

20. Domhorst A. Abnormalities of glucose tolerance following gestational diabetes // J. Med. – 2011. – Vol. 284 (New Series 77). – P. 1219-1228.

21. Preethi R. The Impact of Gestational Diabetes on Maternal and Cord Blood Lipids Among Prenatal Care Patients in Western MA: thesis for the Degree of Master of Science. – Massachusetts., 2014.

22. Garcia-Saez G. Patient-oriented computerized clinical guidelines for mobile decision support in gestational diabetes // J. Diabetes Sci. Technol. – 2014. – № 8 (2). – P. 238-246.

23. Бабич П. Н. Применение современных статистических методов в практике клинических исследований. Сообщение третье. Отношение шансов: понятие, вычисление и интерпретация // Український медичний часопис. – 2005. – № 2 (46). – С. 113-119.

Факторы риска развития гестационного диабета

И. М. Меллина, Т. В. Авраменко, О. А. Владимиров, Н. И. Владимирова

В результате проведенных клинико-статистических исследований установлено, что почти у 100 % беременных с гестационным диабетом наблюдается один или более клинических факторов риска развития этого заболевания. Наиболее частыми риск-факторами являются избыточная масса тела или ожирение, наследственная отягощенность по сахарному диабету 2-го типа, чрезмерная прибавка массы тела в I-II триместрах беременности. Высокий риск развития гестационного диабета имеют лица с сочетанием двух или всех трех этих факторов. Сделан вывод о целесообразности обязательного определения факторов риска развития гестационного диабета у всех женщин при взятии их на учет по поводу беременности для своевременного выявления этого заболевания, а также проведения мероприятий, направленных на предупреждение его развития.

Ключевые слова: гестационный диабет, факторы риска, пероральный тест толерантности к глюкозе.

Risk factors for gestational diabetes

І. М. Mellinа, T. V. Avramenko, O. A. Vladimirov, N. I. Vladimirova

As a result of clinical and statistical studies have established that almost 100 % of pregnant women with gestational diabetes have one or more clinical risk factors for developing this disease. The most common risk factors include overweight or obesity, family history of type 2 diabetes mellitus, excessive weight gain in the I-II trimesters of pregnancy. Individuals with a combination of two or all three of these factors have high risk of gestational diabetes. It is concluded that the mandatory determination of risk factors for gestational diabetes in all women who are registered for pregnancy is rational for early detection of the disease, as well as activities aimed at preventing its development.

Keywords: gestational diabetes, risk factors, oral glucose tolerance test.