сховати меню

Вибір методу хірургічного лікування стресового нетримання сечі у жінок без пролапсу тазових органів

сторінки: 36-45

В.І. Горовий1,2, к.мед.н., доцент курсу урології кафедри хірургії № 1; О.І. Яцина3, к.мед.н., заслужений лікар України, старший науковий співробітник; Л.Ю. Трифонюк4; Р.К. Балацький2,5, асистент курсу урології кафедри хірургії № 1, завідувач урологічного відділення. 1Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова, 2Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, 3ДУ «Інститут урології НАМН України», 4Обласна клінічна лікарня, обласний онкологічний диспансер, м. Рівне, 5Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги

Проаналізовано безпосередні та віддалені результати залонних кольпопексій та кольпосуспензій (n = 64), пубо-вагінальних (n = 11) та трансобтураторних (n = 30) слінгових операцій при хірургічному лікуванні стре­сового нетримання сечі у жінок за останні 30 років. Після залонних втручань безпосередні післяопераційні ускладнення статистично рідше (4%) зустрічались після операції за методикою Marshall Marchetti Krantz Burch (друга група), ніж після Marshall Marchetti Krantz в модифікації Антонова (перша група) (28,6%). Із видужанням виписано 91,4% пацієнток першої групи та 96% другої. Рецидив стресового нетримання сечі через 5-10 років після операції виник у 36% жінок першої групи та у 26,3% другої. Після пубо-вагінальних слінгових операцій (третя група) у ранньому післяопераційному періоді затримку сечі відмітили у двох (20%) пацієнток, гіперактивність детрузора de novo в однієї (10%). Після пубо-вагінальних слінгових операцій з видужанням виписано вісім (80%) жінок, покращенням одну (10%), без змін одну (10%). У віддаленому післяопераційному періоді (через 1-6 років) рецидив нетримання сечі виник у трьох (30%) осіб, лігатурна нориця в надлобковій ділянці в однієї (10%), запальний інфільтрат у залонному просторі та остеїт лобкових кісток в однієї (10%).Під час встановлення трансобтураторного слінга (четверта група) пошкодження сечового міхура було відмічено в однієї (3,3%) пацієнтки; 28 жінок (93,3%) виписано з відділення з повним утриманням сечі, двох (6,7%) із покращенням.

Ключові слова: стресове нетримання сечі, залонна кольпопексія, кольпосуспензія, пубо-вагінальний і транс­обтураторний слінги.

Стресове нетримання сечі (СНС) (попередня назва «нетримання сечі при напруженні»), за даними літератури, зустрічається у кожної 3-4-ї жінки після 40 років [1-5], проте при відсутності пролапсу тазових органів хірургічне втручання виконують лише 5-10% пацієнток [3, 4, 6]. Із патофізіологічної точки зору, СНС розділяють на два види [7-11]:

  • анатомічне – зумовлене опущенням (гіпермобільністю) міхурово-уретрального сегмента і незміненого (неураженого) сфінктерного апарату уретри та шийки сечового міхура в результаті послаблення м’язово-фасціальної підтримки цих органів (зустрічається у 90-95% осіб із СНС);
  • сфінктерна недостатність уретри (з гіпермобільністю уретри чи без неї) в результаті ендокринної атрофії підслизового шару уретри у жінок у постменопаузі, пошкодження сфінктерного апарату уретри після хірургічних втручань на органах таза, травми (в т.ч. пологової), променевої терапії, нейрогенних захворювань (зустрічається у 5-10% жінок із СНС).

Уродинамічні дослідження сфінктерного апарату уретри дозволяють провести диференціальну діагностику цих станів [1-3].

Золотим стандартом хірургічного лікування анатомічного СНС натепер залишається залонна кольпопексія (фіксація передньої стінки піхви до лобкового симфізу) за Marshall – Marchetti – Krantz (1949) (MMK) та залонна кольпосуспензія (підвішування піхви до куперових зв’язок) за Burch (1961) [6, 9, 11]. При недостатності сфінктерного апарату уретри у хворих із СНС, а також при рецидиві СНС найкращі результати дають слінгові операції (субуретральна петльова пластика, у гінекології – уретропексія). Останніми роками середньо- та субуретральні слінги застосовують як операцію першого вибору для всіх видів нетримання сечі за наявності чи при відсутності гіпермобільності уретри. Концепція операції ґрунтується на інтегральній теорії австралійського вченого Р. Е. Petros та шведського – U. I. Ulmsten [12-14], а також на теорії «гамака» J. O. DeLancey [15]. Згідно з цими теоріями місцем операції є середній відділ уретри, який відповідає за утримання сечі; достатня підтримка уретри сприяє її стисканню (притисненню) до передньої стінки піхви при підвищенні внутрішньочеревного тиску; субуретральну петлю (поліпропіленову стрічку або слінг) встановлюють без натягу. Принцип слінгової операції полягає у стисканні уретри, сфінктерний апарат якої перестав функціонувати. Середньо-/субуретральні слінги виконують із використанням синтетичної поліпропіленової стрічки (імплантату) залонним (операція Tension-free Vaginal Tape, ТVТ) чи трансобтураторним (операція Transobturator Tape, ТОТ) доступом [2, 4, 11, 25, 26]. Cубуретральні сітчасті імплантати не бажано застосовувати у хворих на цукровий діабет, а також під час абдомінальної гістеректомії у пацієнток із СНС, через необхідність додаткового хірургічного доступу на піхві. Саме тому в арсеналі оперуючих уролога і гінеколога залонні кольпопексія та кольпосуспензія залишаються операціями вибору при хірургічному лікуванні СНС без пролапсу тазових органів.

mazg17-5_3645_r1-300x225.jpg

Рис. 1. Методика залонної кольпопексії та кольпосуспензії при хірургічному лікуванні СНС у жінок. За допомогою двох (при короткій уретрі – однієї) пар лігатур (пролен № 0 або № 1 за USP) фіксують передню стінку піхви в ділянці проксимального відділу уретри, відступивши від неї на 0,5‑1,0 см до лобкового симфізу; ще однією парою лігатур в ділянці шийки сечового міхура, відступивши від неї на 1,5‑2,0 см, підвішують піхву до зв’язки Купера з обох боків.

При виконанні операції за ММК ми зустрілись із випадками погано вираженої надкісниці лобкових кісток, що призводило до прорізування лігатур, а при виконанні операції за Burch – недостатнє відновлення лобково-уретральних зв’язок та повернення піхви з уретрою у високе залонне положення. Тому ми почали поєднувати принципи операцій за ММК та Burch (деклараційний патент на винахід України № 50319А, бюл. № 10 від 15.10.2002 р.) (рис. 1) [2, 3, 6]. У зв’язку з високим ризиком виникнення ерозії піхви в результаті застосування синтетичної стрічки (салінга) при виконанні операції TVT та значною вартістю набору ми почали з 2001 р. використовувати малоінвазивний пубо-вагінальний слінг коротким фасціальним клаптем з апоневрозу прямих м’язів живота у жінок зі сфінктерною недостатністю уретри (деклараційний патент на винахід України № 59986А, бюл. № 9 від 15.09.2003 р.) (рис. 2) [3, 4]. Для зменшення кількості проколів тазового дна голкою-перфоратором та при необхідності виконання чотириразово інтраопераційної цистоскопії для виключення пошкодження сечового міхура, зменшення тривалості операції ми використовуємо спеціальний пристрій (двобранкову розбірну голку з фіксаторами) для проведення слінгових лігатур при виконанні пубо-вагінального слінга (патент на корисну модель України № 32951, бюл. № 11 від 10.06.2008 р.) (рис. 3). Для регулювання натягу слінгових лігатур, уникнення затримки сечі у післяопераційному періоді використовуємо спеціальний пристрій (патент на корисну модель України № 32955, бюл. № 11 від 10.06.2008 р.) (рис. 4) [3, 4, 16]. Із 2010 р. пацієнткам із СНС та сфінктерною недостатністю уретри виконуємо встановлення середньоуретрального трансобтураторного салінга з поліпропіленової стрічки «Українська кольчуга» довжиною 45 см та шириною 1,2 см набором «Укртехмедслінг» (методика inside-out) (патент на корисну модель України № 47332, бюл. № 2 від 25.01.2010 р.) (рис. 5) [2-4, 17].

 

mazg17-5_3645_r2-151x300.jpg

 

Рис. 2. Етапи (а-е) пубо-вагінального слінга коротким фасціальним клаптем з апоневрозу прямих м’язів живота. Виконується під ендоскопічним контролем з використанням двох лігатур, що не розсмоктуються (пролен), довжиною 75 см, якими фіксують клапоть до парауретральних тканин в ділянці проксимального відділу уретри, а кінці їх виводять у надлобкову ділянку за допомогою голки-перфоратора.

Рис. 3. Двобранкова голка-перфоратор для проколу тазового дна, проведення та виведення слінгових лігатур з рани піхви в надлобкову ділянку

mazg17-5_3645_r3-300x143.jpg


mazg17-5_3645_r4-300x296.jpg

 

Рис. 4. Методика (а, б) застосування пристрою для утримання та регулювання натягу лігатур при пубо-вагінальному фасціальному слінга

Рис. 5. Етапи (а-ж) виконання трансобтураторного слінга набором «Укртехмедслінг» (методика inside-out) а – маркування вихідних місць перфораторів на стегнах; б, в – розріз слизової передньої стінки піхви та проведення перфоратора (за допомогою крилатого провідника) з боку рани піхви на стегно; г, д – фіксація поліхлорвінілової трубки до дзьоба перфоратора на стегні; е, є – виведення поліхлорвінілової трубки у рану піхви (зворотним рухом перфоратора), від’єднання її від перфоратора та фіксація стрічки у порожнині трубки; ж – виведення кінців стрічки на стегно та встановлення її під середньою уретрою

mazg17-5_3645_r5-269x300.jpg

 


Мета дослідження полягала в проведенні аналізу та порівняння безпосередніх і віддалених результатів залонних операцій за ММК з поєднаною методикою ММК – Burch, малоінвазивних пубо-вагінальних фасціальних та трансобтураторних слінгів у жінок із СНС без пролапсу тазових органів, а також у визначенні показань і протипоказань до залонних операцій.

Матеріали та методи дослідження

вверх

За останні 30 років в урологічних відділеннях Вінницької обласної клінічної лікарні та Вінницької міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги виконано 105 хірургічних втручань у жінок із СНС: 35 операцій за ММК в модифікації Антонова [18]; 2 – за Burch, 25 – за поєднаною методикою ММК – Burch, 11 – пубо-вагінальних фасціальних слінгів та 30 – трансобтураторних слінгів набором «Укртехмедслінг» (методика inside-out). Така невелика кількість операцій за зазначений період часу зумовлена двома причинами. По-перше, у 85% хворих консервативне лікування, яке проводили всім жінкам із СНС без пролапсу тазових органів до хірургічного втручання, сприяло одужанню та значному покращенню якості життя [3, 4, 19]; по-друге, у більшості жінок був відсутній або був незначним пролапс тазових органів, який не вимагав хірургічної корекції.

mazg17-5_3645_r6-300x260.jpg

Рис. 6. Загальний вигляд уродинамічної системи Gynecare
MoniТorr (Johnson & Johnson)

Для виявлення гіпермобільності уретри використовували Q-tip тест, за необхідності – цистограми у спокої та при напруженні. Для виключення сфінктерної недостатності уретри застосовували сфінктерометрію за Л. Ю. Сакалаускене (1962) [20], а з 2006 р. – визначення тиску зворотного опору уретри (URP) та порогового абдомінального тиску підтікання сечі (ALPP) за допомогою портативної уродинамічної системи Gynecare MoniТorr компанії Jonhson & Jonhson (США) [21, 22] (рис. 6). Хворим, у яких була виключена сфінктерна недостатність уретри, попередні акушерсько-гінекологічні хірургічні втручання на органах таза та було відсутнє ожиріння ІІІ ступеня, виконували залонні кольпопексію та кольпосуспензію.

Хворі, яким виконували операцію за ММК в модифікації Антонова (перша група), були віком від 35 до 71 року (в середньому 51,3); пацієнтки, яким проводили операцію за ММК – Burch (друга група), – від 27 до 73років (у середньому 52,4). Уретроцистоцеле I ступеня за Baden – Walker [4] виявлено у чотирьох (11,4%) осіб першої групи та у трьох (12%) другої. В однієї хворої першої групи та двох другої залонна операція поєднувалась з абдомінальною гістеректомією з приводу фіброміоми матки.

Безпосередні результати хірургічного лікування у цих групах визначали на основі суб’єктивної оцінки жінками свого стану після операції:

  • видужанням вважали випадки повного утримання пацієнтками сечі;
  • покращення – зменшення мимовільного виділення сечі за кількістю використаних протягом дня чи доби гігієнічних прокладок;
  • без змін або погіршення – пацієнтки втрачали таку ж кількість сечі чи більше ніж до операції.

Віддалені результати залонних хірургічних втручань проаналізували у 44 хворих (у 25 і 19 осіб першої та другої груп відповідно): шляхом анкетування (n = 30), при повторному зверненні на амбулаторний прийом (n = 10) та при стаціонарному обстеженні (n = 4). Статистичну обробку матеріалу проводили методом варіаційної статистики із застосуванням критерію Ст’юдента.

Вік хворих (n = 11), яким виконували малоінвазивний пубо-вагінальний фасціальний слінг (третя група), коливався від 39 до 78 років (у середньому 50,6). Уретроцистоцеле I ступеня за Baden – Walker [4] виявлено в однієї (9,1%) хворої.

Вік осіб, яким виконали трансобтураторний слінг (четверта група – 30 хворих), коливався від 36 до 72 років (в середньому 46,5). Уретроцистоцеле I ступення за Baden – Walker виявлено у чотирьох (13,3%) жінок.

У післяопераційному періоді пацієнткам призначали знеболювальну (ін’єкційний парацетамол), за необхідності антибактеріальну, дезінтоксикаційну терапію (розчини кристалоїдів). Спираючись на власний досвід і доведену у багатьох дослідженнях ефективність у прооперованих хворих, нами був застосований препарат Інфулган.

Післяопераційна аналгезія є одним з найбільш важливих компонентів ведення хірургічного хворого. Наявність форми парацетамолу для парентерального введення (Інфулган) сприяє його використанню в системі мультимодального анестезіологічного забезпечення пацієнтів.

За даними Australian and New Zealand College of Anaesthetists (2005), вираженість знеболюючого ефекту парацетамолу аналогічне до такої у кеторолака 30 мг, диклофенаку 75 мг, метамізолу і морфіну 10 мг. Це підтверджує, що парацетамол є досить ефективним анальгетиком. На відміну від опіоїдів і нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) він не має ендогенних рецепторів, діє переважно на рівні ЦНС, впливаючи на центри болю і терморегуляції. Висунуті гіпотези, що парацетамол пригнічує активність циклооксигенази (ЦОГ) в ЦНС і попереджає розвиток вторинної гіпералгезії, підвищує активність антиноцицептивної системи, нисхідних гальмівних серотонінергічних шляхів. Парацетамол перешкоджає продукції простагландинів на рівні клітинної транскрипції (тобто незалежно від рівня активності ЦОГ) [27].

Експериментальним шляхом встановлено, що центральна аналгетична дія парацетамолу зумовлена двома основними механізмами:

а) вибірковим пригніченням ЦОГ-3, що призводить до гальмування продукції в структурах спинного мозку простаноїдів – одного з факторів центральної сенситизації;

б) активацією серотонінергічного гальмування болю на спінальному рівні.

Поряд із цим у відношенні парацетамолу, як і нестероїдних протизапальних засобів (НПЗП), в експерименті встановлено здатність знижувати продукцію больового трансмітера – оксиду азоту в ЦНС, а також зменшувати спінальну гіпералгезію. Ці експериментальні дані підтверджено клінічними дослідженнями (Koppert W. et al., 2004).

Поява внутрішньовенної форми парацетамолу (Інфулган) істотно підвищила цінність препарату і розширила показання до його застосування в якості базисного компонента мультимодальної післяопераційної аналгезії. Безпечність внутрішньовенної форми значно перевершує таку для таблетованих форм, оскільки забезпечує кращий контроль плазмової концентрації препарату в ранньому післяопераційному періоді. Ця перевага підтверджується практичними дослідженнями, які виявили підвищення концентрації парацетамолу в плазмі в ранньому післяопераційному періоді до небезпечно високих рівнів при пероральному застосуванні в порівнянні з внутрішньовенним (Осипова Н. А. та ін., 2002).

Таким чином, парацетамол володіє важливими властивостями, пов’язаними з гальмуванням декількох ланок процесу спінальної сенситизації та гіпералгезії, що лежить в основі розвитку сильного післяопераційного больового синдрому. На відміну від НПЗП, традиційного неопіоїдного компонента післяопераційного знеболювання, Інфулган при аналогічній ефективності не має властивого їм комплексу побічних дій.

Результати дослідження

вверх

Інтраопераційних ускладнень (кровотеч з вен залонного простору з утворенням гематоми, пошкоджень уретри чи сечового міхура) після залонних (перша і друга групи) та пубо-вагінальних (третя група) операцій не було виявлено. В одному (3,3%) випадку під час виконання трансобтураторного слінга (четверта група) відмітили пошкодження бічної стінки сечового міхура перфоратором. Хворій виконали повторне проведення сітки, зашивання пошкодження стінки міхура вікриловими (2-0) швами та епіцистостомію. Вона була виписана з відділення через 15 днів без надлобкового дренажу з повним утриманням сечі.

Безпосередні післяопераційні ускладнення після залонних операцій представлено в таблиці 1.

Таблиця 1. Безпосередні післяопераційні ускладнення та результати лікування жінок після залонних операцій

Ускладнення та результати лікування

Перша група
n = 35 (%)

Друга група
n = 25 (%)

Ускладнення

Гостра затримка сечі

3 (8,6)

-

Дизуричні симптоми

5 (14,3)

-

Гіперактивність детрузора

(de novo)

2 (5,7)

1 (4)

Всього

10 (28,6)

1 (4)*

Результати

Видужання

32 (91,4)

24 (96)

Покращення

1 (2,9)

-

Без змін

2 (5,7)

1 (4)

* р < 0,001

 

У хворих першої групи безпосередні післяопераційні ускладнення (особливо дизуричні симптоми) зустрічались достовірно частіше, ніж у другій групі. Це було пов’язано з накладанням швів на передню стінку піхви поряд з уретрою та на її адвентиційний шар. Гостра затримка сечі у жінок першої групи була усунена періодичною катетеризацією сечового міхура протягом 5-7 днів. За наявності дизуричних симптомів та гіперактивності детрузора (de novo) призначали оксибутинін. Загноєння післяопераційної рани та остеїту лобкових кісток в обох групах не було відмічено.

Віддалені результати залонних хірургічних втручань подано в таблиці 2.

Таблиця 2. Віддалені результати залонних хірургічних втручань

Віддалені результати лікування

Перша група
n = 25 (%)

Другаа група
n = 19 (%
)

Опущення матки, стінок піхви

3 (12)

2 (10,5)

Рецидив нетримання сечі через 1-10 років після операції

9 (36)

5 (26,3)

 

Якщо опущення стінок піхви та матки однаково часто зустрічались в обох групах хворих, то рецидив нетримання сечі – частіше у першій (фактична перевага, але не статистична), що пов’язано з більш частим ураженням сфінктерного апарату уретри через накладання швів поряд з уретрою. Залонна кольпопексія та кольпосуспензія дають можливість усунути незначний пролапс передньої стінки піхви, але зміщують вісь піхви. Тому ці операції можуть призводити до опущення матки (купола піхви у разі виконаної гістеректомії) та задньої стінки піхви. За даними літератури [23, 24], рецидив СНС після залонної кольпопексії або кольпосуспензії зумовлений прорізуванням лігатур на піхві та/чи ураженням сфінктерного апарату уретри, а повторна залонна операція є технічно складнішою через наявність рубцевого процесу у залонному просторі, та ефективність її не перевищує 25-75%. Пацієнток із рецидивом нетримання сечі ми жодного разу повторно не оперували залонним доступом, а рекомендували їм пубо-вагінальний фасціальний чи трансобтураторний слінг (одна жінка була успішно прооперована шляхом виконання трансобтураторного слінга).

Результати пубо-вагінальних фасціальних слінгів (третя группа) були такими. У післяопераційному періоді затримку сечі відмітили у двох (20%) пацієнток, яку купірували шляхом розв’язування та регулювання натягу лігатур за допомогою нашого пристрою. Гіперактивність детрузора de novo виникла в однієї (10%) хворої. Після пубо-ва­гінальних операцій з видужанням виписано вісім (80%) осіб, із покращенням – одну (10%), без змін – одну (10%). У віддаленому післяопераційному періоді (через 1-6 років) після пубо-вагінальних операцій рецидив нетримання сечі виник у трьох (30%) жінок, лігатурна нориця в надлобковій ділянці – в однієї (10%), запальний інфільтрат у залонному просторі та остеїт лобкових кісток – в однієї (10%). Після видалення лігатури з надлобкової ділянки (через 1,5 року) нориця закрилась самостійно, остеїт лобкових кісток купіровано шляхом консервативної терапії.

Після встановлення трансобтураторного слінга 28 (93,3%) жінок виписали з відділення з повним утриманням сечі, двох (6,7%) – із покращенням (втрачали значно менше сечі, ніж до операції). У віддаленому післяопераційному періоді рецидиву нетримання сечі та ерозії стінки піхви не спостерігали, гіперактивність детрузора de novo виникала у двох (6,7%) хворих.

При прийнятті рішення щодо проведення залонної кольпопексії та кольпосуспензії враховували наявність пролапсу тазових органів у жінки, функціональний стан сфінктерного апарату та гіпермобільність уретри, патологію та попередні акушерсько-гінекологічні втручання на органах таза (у т.ч. й антистресові), вік та конституцію хворої, її поінформованість стосовно сучасних хірургічних методів лікування СНС та можливі ускладнення, досвід хірурга та його прерогатива у виборі виду хірургічного втручання, вартість сучасних наборів для виконання слінгових операцій. За даними літератури [9, 11, 23, 24], ефективність операцій за ММК та Burch однакова.

Слід зазначити, що у жінок з надмірною масою тіла та ожирінням залонне хірургічне втручання провести складніше через глибину рани. Наявність хірургічних втручань на органах таза в анамнезі, у т.ч. і антистресових, пограничні та низькі показники функціонального стану сфінктерного апарату уретри повинні налаштувати хірурга на виконання слінгової операції. За даними літератури [23-26], ефективність первинно виконаних операцій TVT та TOT така ж сама, як і залонної кольпосуспензії.

Особистий досвід та дані літератури дозволяють нам встановити наступні показання до залонної кольпопексії та кольпосуспензії у жінок із СНС:

  • відсутність пролапсу тазових органів та ураження сфінктерного апарату уретри;
  • як симультанна операція в осіб, яким показана абдомінальна гінекологічна операція;
  • як первинна операція у пацієнток із СНС при безуспішності консервативного лікування.

Протипоказана залонна кольпопексія та кольпосуспензія у таких випадках:

  • при порушенні функції сфінктерного апарату уретри та відсутності гіпермобільності уретри;
  • як монооперація при значному пролапсі тазових органів;
  • при рецидиві СНС після залонної кольпопексії чи кольпосуспензії.

Висновки

вверх

1. Усі пацієнтки із СНС за відсутності пролапсу тазових органів повинні пройти консервативну терапію. У разі безрезультативності консервативної терапії жінкам необхідно провести уродинамічне дослідження нижніх сечовивідних шляхів, яке дає змогу оцінити стан сфінктерного апарату уретри та виключити гіперактивність детрузора. Поєднання принципів операцій ММК та Burch при лікуванні анатомічного СНС дозволяє надійно фіксувати та підвісити піхву у високому залонному положенні, уникнути затримки сечі та дизуричних симптомів у ранньому післяопераційному періоді.

2. При виявленні порушення функції сфінктерного апарату уретри пацієнткам варто пропонувати слінгову операцію.

3. Необхідно провести подальші уродинамічні дослідження для визначення функції сфінктерного апарату уретри після залонних кольпопексії та кольпосуспензії з метою вивчення причин рецидиву нетримання сечі та їх профілактики.

Список використаної літератури

1. Albrams P. et al. Incontinence. 5th ed. Com.5. – ICUD – EAU, 2013.

2. Горовий В. І. Сучасні підходи до діагностики та лікування нетримання сечі у жінок. Деякі аспекти класифікації та лікування стресового нетримання сечі у жінок. Урологія. 2012.Т. 16, № 1 (60). С. 21-33.

3. Горовий В. І., Мазорчук Б. Ф., Чайка Г. В. та ін. Сучасні принци діагностики та лікування нетримання сечі у жінок без пролапсу тазових органів (методичні рекомендації). Вінниця: Вінницька обласна друкарня, 2014. 148 с.

4. Практична урогінекологія: курс лекцій. За ред. Горового В. І. Вінниця: Вінницька обласна друкарня, 2015. 728 с.

5. Abrams P., Artibani W. Understanding stress urinary incontinence. Lier, Belgium: Ismar Healthcare, 2004. 96 p.

6. Горовий В. І. Місце залонної кольпопексії та кольпосуспензії в хірургічному лікуванні стресового нетримання сечі у жінок. Урологія. 2012. Т. 16, № 3 (62). С. 12-19.

7. Koelbl H., Mostwin J., Boiteux J. P. et al. Pathophysiology. In: Abrams P. et al. Incontinence: 2nd ed. Plymouth: Plymbridge Distributors Ltd, 2002. P. 203-241.

8. Raz S., Stothers L., Chopra A. Vaginal reconstructive surgery for incontinence and prolapse. In: Walsh PC, Retik AB, Vaughan ED Jr, Wein AJ, editors. Campbell’s Urology. 7th ed. Philadelphia: WB Saunders Company; 1998. p. 1059-1094.

9. Херт Г. Оперативная урогинекология: Пер. с англ. Под ред. Н. А. Лопаткина, О. И. Аполихина. Москва: ГЭОТАР-МЕД, 2003. 276 с.

10. Blaivas J. G., Romanzi L. J., Heritz D. M. Urinary incontinence: pathophysiology, evaluation, treatment overview, and nonsurgical management. In: Walsh P. C., Retik A. B., Vaughan E. D., Wein A. J., editors. Cambell’s Urology. 7th edition. Philadelphia: W. B. Saunders; 1998. pp. 1007-1043.

11. Kavoussi L. R. et al.Campbell-Walsh Urology. 10th ed. Elsevier Saunders, 2012. 3754 p.

12. Petros P. E., Ulmstem U. I. An integral theory of female urinary incontinence: experimental and clinical consideration. Acta Obstet. Gynecol. Scand. Suppl. 1990. Vol. 153. P. 7-32.

13. Petros P. The female pelvic floor. Function, dysfunction and management to the integral theory. 2nd ed. Springer Medizin Verlag Heidelberg, 2007. 260 p.

14. Петрос П. Женское тазовое дно. Функции, дисфункции и их лечение в соответствии с интегральной теорией. Пер. с анг. под ред. Д. Д. Шкарупы. Москва: МЕДпресс-информ, 2016. 400 с.

15. DeLancey J. O. Structural support of the urethra as it relates to stress urinary incontinence: the hammаk hypothesis. Am. J. Obstet. Gynecol. 1994. Vol. 170, № 6. P. 1713-1723.

16. Горовий В. І., Головенко В. П., Жук С. І. та ін. Шляхи підвищення ефективності лікування жінок із стресовим нетриманням сечі. Урологія. 2006. № 2. С. 40-49.

17. Горовий В. І., Балацький Р. К., Магалецька Н. В., Горовий О. В. Досвід застосування субуретральної петльової пластики набором «Укртехмедслінг» при лікуванні жінок із стресовим нетриманням сечі без пролапсу тазових органів / Збірник наукових праць асоціації акушер-гінекологів (Додаток). Матеріали ХІV з’їзду акушер-гінекологів України з міжнародною участю. Випуск 2 (38). Київ: Видавництво «Юстон», 2016. C. 12-13.

18. Антонов Г. А. Позадилонная уретроцервикопексия как метод лечения функционального недержания мочи у женщин: Автореф. дис. … канд. мед. наук. Хабаровск, 1975. 20 с.

19. Горовий В. І. Застосування ендоуретральної та інтравагінальної електростимуляції сфінктерного апарату уретри та м’язів тазового дна при консервативному лікуванні стресового нетримання сечі у жінок. Медична реабілітація, курортологія, фізіотерапія. 2009. № 4 (60). С. 24-26.

20. Сакалаускене Л. Ю. Диагностика частичного недержания мочи у женщин: Автореф. дис. … канд. мед. наук. Каунас, 1962. 20 с.

21. Slack M., Culligan P., Tracey M. et al. Relationship of urethral retro-resistance pressure to urodynamic measurements and incontinence severity. Neurourol. and Urodynam. 2004. Vol. 23. P. 109-114.

22. Горовий В. І., Головенко В. П., Сміюха О. А. Досвід застосування портативної та малоінвазивної уродинамічної системи Gynecare MoniТorr для діагностики нетримання сечі у жінок. Урологія. 2010. № 2 (53). С. 63-69.

23. Cardozo L., Staskin D. Textbook of female urology and urogynaecology: 2-nd ed. Informa Healthcare. 2006. 1384 p.

24. Walters M. D., Karram M. M. Urogynecology and reconstructive pelvic surgery: 3-rd ed. Philadelphia: Mosby Elsevier, 2007. 600 р.

25. Касян Г. Р., Гвоздев М. Ю., Годунов Б. Н. и др. Анализ результатов лечения недержания мочи у женщин с использованием свободной субуретральной синтетической петли. Урология. 2013. № 4. С. 5-11.

26. Лоран О. Б., Серегин А. В., Довлатов З. А. Оценка отдаленных результатов различных вариантов слинговых операций при стрессовом недержании мочи у женщин. Урология. 2016. № 1. С. 40-45.

27. Аваков В. Е. и др. Парацетамол (Инфулган) в послеоперационной аналгезии. Травма. 2016. Том 17, № 1.

Выбор метода хирургического лечения стрессового недержания мочи у женщин без пролапса тазовых органов

Горовой В. И., Яцына А. И., Трифонюк Л. Ю., Балацкий Р. К.

Проанализированы непосредственные и отдаленные результаты залонных кольпопексий и кольпосуспензий (n = 64), пубо-вагинальных (n = 11) и трансобтураторных (n = 30) слинговых операций при хирургическом лечении стрессового недержания мочи у женщин за последние 30 лет. После залонных операций непосредственные послеоперационные осложнения статистически реже (4%) встречались после операции по методике Marshall – Marchetti – Krantz – Burch (вторая группа), чем после Marshall – Marchetti – Krantz в модификации Антонова (первая группа) (28,6%). С выздоровлением выписано 91,4% пациенток первой группы и 96% – второй. Рецидив стрессового недержания мочи возник у 36% женщин первой группы и 26,3% – второй группы. После пубо-вагинальных операций (третья группа) в раннем послеоперационном периоде задержку мочи отметили у 2 (20%) пациенток, гиперактивность детрузора de novo – у 1 (10%) больной. После пубо-вагинальных операций с выздоровлением выписано 8 (80%) женщин, улучшением – 1 (10%), без изменений – 1 (10%). В отдаленном послеоперационном периоде (через 1-6 лет) рецидив недержания мочи возник в 3 (30%) случаях, лигатурный свищ в надлобковой области – в 1(10%), воспалительный инфильтрат в залонном пространстве и остеит лобковых костей – у 1 (10%) женщины. Во время установки трансобтураторного слинга (четвертая группа) повреждение мочевого пузыря было отмечено у 1 (3,3%) пациентки, 28 (93,3%) женщин выписаны из отделения с полным удержанием мочи, 2 (6,7%) – с улучшением.

Ключевые слова: стрессовое недержание мочи у женщин, залонная кольпопексия, кольпосуспензия, пубо-вагинальный и трансобтураторный слинги.

Choice of surgical method of stress urinary incontinence treatment in women without prolapse of pelvic organ

Gorovyy V. I., Yatsyna A. I., Tryfonyuk L. Yu., Balatskyy R. K.

The immediate and remote results of retropubic colpopexy and colposuspension (n = 64), pubo-vaginal sling (n = 11) and transobturator sling (n = 30) operations in the surgical treatment of stress urinary incontinence in women over the last 30 years were analyzed. After the surgery, immediate postoperative complications were statistically less common (4%) after surgery with the Marshall– Marchetti – Krantz – Burch technique (second group) than after Marshall – Marchetti – Krantz in the Antonov modification (the first group) (28,6%). With recovery 91,4% of patients in the first group and 96% in the second group were discharged. Relapse of stress incontinence occurred in 36% of women in the first group and 26,3% in the second group. After pubo-vaginal operations (the third group) in the early postoperative period urinary retention was noted in 2 (20%) patients, detrusor hyperactivity de novo in 1 (10%) patients. After pubo-vaginal operations with recovery 8 (80%) women, 1 (10%) with improvement, 1 (10%) without change were discharged. In the long-term postoperative period (1-6 years), relapse of urinary incontinence occurred in 3 (30%) cases, ligature fistula in the suprapubic region – in 1 (10%), inflammatory infiltration in the retropubic space and osteitis of the pubic bones – in 1 (10%) women. During the installation of the transobturator sling (the fourth group), bladder damage was noted in 1 (3,3%) of the patient, 28 (93,3%) of women were discharged from the department with complete retention of urine, 2 (6,7%) with improvement.

Keywords: stress urinary incontinence in women, retropubic colpopexy, colposuspension, pubo-vaginal and transobturator sling.

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2017 Рік

Зміст випуску 7-8 (112-113), 2017

  1. Ю.В. Давыдова, Р.А. Ткаченко, А.Ю. Лиманская

  2. С.О. Дубров, Ю.В. Давидова

  3. В.И. Черний

  4. А. Злотник

  5. О.В. Голяновський

  6. І.Б. Вовк, О.О. Зелінський

  7. Ю.В. Тезиков, И.С. Липатов, Н.А. Фролова, О.А. Кутузова, А.В. Приходько

  8. И.А. Зайцев

  9. А.С. Исаева, В.И. Волков

  10. В.А. Савоськина

Зміст випуску 6 (111), 2017

  1. Т.В. Герасимова

  2. О.Г. Горбатюк, А.С. Шатковська, А.П. Григоренко, А.М. Біньковська, В.Ю. Онишко

  3. Н.В. Зароченцева, Е.А. Кашина, Н.С. Меньшикова, И.Д. Рижинашвили

  4. Р.О. Ткаченко, В.В. Петриченко

  5. З.М. Дубоссарская, Ю.А. Дубоссарская

  6. І.Б. Вовк, О.О. Зелінський

  7. В.І. Горовий, О.М. Капшук, О.І. Яцина, Л.Ю. Трифонюк, Р.К. Балацький, О.В. Горовий

Зміст випуску 5 (110), 2017

  1. И.А. Жабченко

  2. М.В. Майоров, С.И. Жученко, О.Л. Черняк

  3. В.І. Горовий, О.І. Яцина, Л.Ю. Трифонюк, Р.К. Балацький

  4. И.В. Кузнецова, Е.В. Ших

  5. Г.Н. Дранник, И.П. Кайдашев, И.Я. Господарский, О.А. Гизингер

  6. Р.А. Ткаченко

  7. С.Р. Мравян, И.О. Шугинин

Зміст випуску 4 (109), 2017

  1. А.А. Ковалев

  2. О.А. Ефименко

  3. О.В. Качалина, Л.Д. Андосова, Д.Д. Елисеева, С.В. Засыпкина, Г.А. Микаилова

  4. П.Н. Веропотвелян, Н.П. Веропотвелян

Зміст випуску 3 (108), 2017

  1. А.П. Григоренко, А.С. Шатковська, О.Г. Горбатюк, А.М. Біньковська, В.Ю. Онишко, Д.А. Аврамишин

  2. Р.А. Ткаченко

  3. В.И. Медведь

  4. П.Н. Веропотвелян

Зміст випуску 2 (107), 2017

  1. І.А. Жабченко, В.Ф. Олешко

  2. Р.О. Ткаченко

  3. П.Н. Веропотвелян, И.С. Цехмистренко, Н.П. Веропотвелян, А.А. Бондаренко, В.Н. Костинец

  4. В.К. Кондратюк, Н.Є. Горбань, Н.Д. Коблош

  5. М.В. Майоров, С.И. Жученко, Е.А. Жуперкова, О.Л. Черняк

  6. І.М. Рудик, А.С. Шатковська, О.І. Полунченко, С.В. Полунченко

  7. О.В. Ромащенко, В.М. Григоренко, В.В. Білоголовська, M.О. Koсюхно, С.М. Мельников

  8. М.О. Арефьева, В.В. Лисица

  9. Т.В. Смирнова, М.Г. Лебедева, Х.Ю. Симоновская, Н.Л. Артикова

Зміст випуску 1 (106), 2017

  1. Г.Ф. Рощина

  2. П.Н. Веропотвелян, И.С. Цехмистренко, Н.П. Веропотвелян, И.В. Гужевская, Л.А. Жабицкая

  3. В.Е. Радзинский, И.М. Ордиянц, О.С. Побединская, Е.В. Зыков

  4. Ю.А. Дубоссарская, З.М. Дубоссарская

  5. М.Д. Тронько, Ю.Г. Антипкін, В.В. Камінський, Т.Ф. Татарчук та ін.

Зміст випуску 1 (105), 2017

  1. І.Б. Вовк, А.Г. Корнацька, О.В. Трохимович

  2. Е.Н. Носенко, Г.Дж.А. Карп (H.J.A. Carp), Д.Г. Коньков

  3. П.Н. Веропотвелян, В.В. Радченко, И.В. Гужевская, И.С. Цехмистренко, Л.А. Жабицкая, С.П. Яручик, П.С. Горук

  4. В.И. Медведь

  5. В.В. Камінський, М.Н. Шалько, О.І. Гервазюк

  6. В.Н. Шишкова

Зміст випуску 1, 2017

  1. Олександр Йоскович, Р.О. Ткаченко, Даніель Шаталін

  2. В.И. Медведь

  3. Р.А. Ткаченко

  4. М.В. Майоров, Е.А. Жуперкова, С.И. Жученко, О.Л. Черняк

  5. В.И. Кисина

  6. І.М. Рудик, А.С. Шатковська, О.І. Полунченко, С.В. Полунченко

  7. І.Б. Вовк, О.О. Зелінський

  8. О.В. Рыкова

Випуски поточного року

Зміст випуску 2 (131), 2020

  1. О. В. Дженина, В. Ю. Богачев, А. Л. Боданская

  2. В.І. Пирогова

  3. М.В. Медведєв

  4. М. В. Майоров, С. В. Ворощук, Е. А. Жуперкова, С. И. Жученко, О. Л. Черняк

  5. І. В. Лахно, А. Е. Ткачов

  6. Ю. В. Лавренюк, П. Л. Шупика, М. В. Лоншакова

  7. С. П. Пасєчніков, П. О. Самчук

  8. R. Eastell, C. J. Rosen, D. M. Black, A. M. Cheung, M. H. Murad, D. Shoback