Як викорінити гендерні стереотипи та долати нерівність в медицині

На форумі «Жінки в медицині: професійний ріст та лідерство», який організувала громадська організація Global Medical Knowledge Alliance у співпраці з американсько-­українським фондом Razom for Ukraine, співзасновниця та заступниця голови ГО Центр «Жіночі перспективи» Ірина Трохим поділилася з учасницями й учасниками основними фактами, які необхідні для розуміння глибини та комплексності проблеми гендерної нерівності та чому і яким чином потрібно досягати впровадження гендерної рівності в медицині.

«Розрив очікуваної тривалості життя в Україні між жінками та чоловіками становить у середньому 11 років. У сільській місцевості цей розрив найбільший. Цьому сприяють не тільки відмінності в культурі звернень за медичними послугами, а й гендерні ролі, у яких ми виховуємо хлопчиків і дівчаток», – розповідає пані Ірина.

Ірина Трохим має 26-річний досвід впровадження гендерної рівності у різних галузях в Україні. Окрім своєї діяльності в ГО Центр «Жіночі перспективи» пані Ірина є гендерною експерткою Національного демократичного інституту, проводила навчання з впровадження гендерного підходу серед держслужбовців, стажувалася щодо розв’язання проблем домашнього насильства в Університеті Вінніпегу (Канада) та щодо роботи інноваційних і юридичних центрів в Університеті Орегону (США).

«99% чоловіків, які були учасниками навчань, що організовувала наша організація, не знають назви “чоловічого” лікаря – андролога. На європейській карті доступу до протизаплідних засобів Україна займає одне з останніх місць. У нас відсутні державні програми забезпечення довготривалими засобами контрацепції хоча б жінок із вразливих категорій населення: молодих дівчат, жінок з інвалідністю, жінок зі складними життєвими обставинами тощо», – зазначає Ірина Трохим.

Важливо розділяти «стать» і «гендер»

Гендер – це соціальний конструкт, штучно створений для досягнення рівності між жінками та чоловіками у виконанні соціальних ролей.

«Не йдеться про досягнення рівності статей – цього ніхто й не прагне. Так, бути вагітною, народжувати, годувати грудьми – усе це може тільки жінка, через особливості своєї природи й репродуктивних функцій. Проте доглядати, навчати й виховувати дітей можуть однаково як жінки, так і чоловіки. Ось саме про це і є гендерна рівність – про рівний розподіл соціальних ролей», – коментує пані Ірина.

Гендерна рівність – це не лише про права, а й про можливості, відповідальність і доступ до ресурсів для реалізації цих прав

Концепція гендерної рівності враховує потреби різних груп населення.

«Коли пташка й заєць почують “ти маєш право сісти на гілку дерева”, то пташка злетить і сяде, чого не зможе повторити заєць. Усі люди різні, усі мають неоднакові стартові умови. Мало дати всім рівні права, не даючи рівних можливостей ними скористатися. Тому досягнення гендерної рівності це і про досягнення того, що є рівні можливості й рівний доступ до ресурсів у всіх людей, завдяки чому вони можуть реалізувати свої права», – пояснює Ірина Трохим.

Вертикальна сегрегація обмежує жінкам доступ до ухвалення рішень

Під час свого виступу експертка згадала про сегрегацію – гендерну асиметрію, коли в тій чи іншій галузі економіки зайнято більше чоловіків або більше жінок. У медицині, за словами Ірини Трохим, ми бачимо і горизонтальну сегрегацію, бо в галузі 70% становлять жінки, і вертикальну – нерівномірний розподіл жінок і чоловіків на керівних посадах.

«За статистикою, у комунальних медичних закладах працює 83% жінок й 17% чоловіків. Водночас тільки кожна 176-та жінка обіймає керівну посаду, у той час як кожен 30-й чоловік є керівником. Тобто залучено в галузь більше жінок, але ухвалюють рішення, важливі для розвитку цієї галузі, здебільшого чоловіки», – зауважує пані Ірина.

Сексистський розподіл можливостей закладається змалку

За словами спікерки, сексизм прямо чи опосередковано формується дорослими в дітей ще в ранньому дитинстві.

«Всім знайомі ці неписані правила про немовлят: дівчаткам – рожеве, хлопчикам – блакитне. Потім у садку дівчаткам дають ляльки, хлопчикам – машинки. У школі на уроках праці дівчат ведуть варити борщі, а хлопців – ладнати стільці. І вчителями, й однолітками засуджуються протилежні бажання, наприклад коли хлопці хочуть вишивати, а дівчата – працювати лобзиком. У дорослому віці ми маємо таку ситуацію, що жінки витрачають на хатню роботу приблизно в чотири рази більше часу, ніж чоловіки. І це світова статистика. В Україні, цілком можливо, вона значно вища», – розповідає Ірина Трохим.

Гендерні упередження прямо впливають на ефективність медичної допомоги

Гендерні стереотипи впливають на діаг­ностику, лікування та одужання пацієнтів. Так, світові дослідження доводять, що команди з гендерним різноманіттям показують кращі результати в лікуванні та відновленні пацієнтів. Однак досі існує упередження, що деякі спеціальності є винятково «чоловічими» (наприклад, хірургія чи анестезіологія). Проте жінки не лише є рівнозначною професійною одиницею в медичному колективі, а й часто показують кращі результати. Наприклад, шведські вчені у своєму дослідженні (2023) виявили, що пацієнти після холецистектомії, виконаної жінками-­хірургинями, стикалися з меншою кількістю післяопераційних ускладнень і менше перебували в лікарні, на відміну від тих, кого оперували чоловіки-­хірурги.

Крім гендерних упереджень стосовно персоналу є також упередження до жінок-­пацієнток. І це також впливає на якість їх лікування. Ірина Трохим навела приклад: «До 1990 року в медичних дослідженнях брали участь лише чоловіки. Тому жінки на 36% частіше мали серйозне погіршення стану здоров’я або летальні випадки внаслідок прийому призначених ліків».

Дискримінація та насильство часто починаються із жарту

Стереотипи, сексизм, дискримінація, гендерно зумовлене насильство, гендерні розриви — усе це заважає досягати гендерної рівності. Проте це вже видима верхівка айсберга. Глибше ховаються більш «невинні» явища, які ми звикли не помічати, мимоволі толеруємо або заохочуємо: «Дискримінація та насильство проти жінок часто починаються із жарту. Про колір волосся, зовнішність, розумові здібності тощо. І цього не можна толерувати далі. Єдиний інструмент протидії – чітко і впевнено вказувати, що це – прояв сексизму, і це неприйнятно. Якщо ми мовчимо, ми це підтримуємо».

«Медицина – важлива ланка в імплементації державної політики з гендерної рівності, – резюмувала Ірина Трохим. – На рівні медзакладів та асоціацій потрібно формувати політику, яка буде запобігати сексуальним домаганням і дискримінації, потрібно поширювати практики паритетного батьківства, запроваджувати гендерні квоти та програми з лідерства для жінок. Сімейні лікарі та середній медичний персонал можуть сприяти виявленню ситуацій домашнього насильства і скеровувати жінок по допомогу у відповідні заклади, чим також допоможуть боротися з явищем гендерно зумовленого насильства».

Підготовлено редакцією