Гендерна нерівність в українській хірургії
Звіт всеукраїнського дослідження
сторінки: 32-34
Команда проєкту «SurgFem: Хірургині для хірургинь» від Global Medical Knowledge Alliance (GMKA) презентувала дані дослідження гендерної рівності в українській хірургії. За результатами анкетування, 80% лікарок чули, що хірургія не для них, тільки через їхню стать, а 55% опитаних зазнавали домагань із боку колег-чоловіків.
Попри активний рух за гендерну рівність у різних галузях нашого життя, хірургині продовжують стикатися з дискримінацією за ознакою статі на всіх етапах кар’єри: під час навчання, в інтернатурі, на роботі. Щоб показати реальну ситуацію з гендерною нерівністю в хірургії, команда «SurgFem: Хірургині для хірургинь» провела всеукраїнське дослідження «Жінка в хірургії: проблеми не існує?».
«Жінки в хірургії стикаються з гендерною нерівністю, харасментом, дискримінацією, упередженнями. В університеті в операційну брали тільки хлопців, бо «дівчата не витримають». Після візитів до США та Європи зрозуміла, що й там існують гендерні проблеми. Тому ми разом із хірургинями GMKA вирішили, що час покласти цьому край. Потрібно боротися за жіночу ініціативність і самореалізацію, давати розуміння молодшому поколінню, що все можливо, якщо хочеш і працюєш. Ніщо й ніхто не може стати на заваді мрії», – зазначає Інеса Гуйванюк, виконавча директорка GMKA в Україні, співзасновниця проєкту «SurgFem: Хірургині для хірургинь», онкохірургиня Київського обласного онкологічного диспансеру.
В анкетуванні взяли участь 340 хірургинь та інтернок різних хірургічних спеціалізацій із різних регіонів України (рис. 1).
За отриманими даними, більшість (65,8%) лікарок не мали належної підтримки у виборі хірургічного фаху під час навчання, а 35,0% хірургинь повідомили, що їхня стать негативно вплинула на якість підготовки під час інтернатури. До того ж гендерні стереотипи ускладнюють пошук роботи після завершення інтернатури (60,8%).
Виявилося, що 54% лікарок чули принизливі вислови або переживали зневажливе ставлення до своєї статі з боку колег-чоловіків, 55% – зазнавали сексуальної об’єктивації чи домагань (рис. 2).
Хірургині визначають основними перешкодами на своєму професійному шляху дискримінацію на роботі (48,5%), професійне вигорання (50,0%), відсутність підтримки від керівництва (41,5%).
Більшість опитаних лікарок стикалися з тим, що їх плутали з медсестрою інші медичні працівники (68%) або пацієнти (92%). Також 54,7% хірургинь повідомили, що пацієнти сумнівалися у їхніх професійних навичках тільки через стать (рис. 3).
В операційних хірургині здебільшого асистують (51,8%), а самостійно проводять операції лише 9,0% опитаних (рис. 4).
Хірургині поділилися власним баченням того, як можна позбутися гендерної нерівності.
«Потрібне усвідомлення чоловіками-хірургами того факту, що жінка-хірург може бути не гіршою за них, а в деяких моментах навіть кращою. Встановлення менторства над жінками-хірургами, особливо під час декретної відпустки та після виходу з неї».
«Швидке реагування на ситуації гендерної нерівності та створення анонімної служби для звернень громадянок. Впровадження обов’язкової квоти участі жінок у роботі хірургічних відділень».
«Більше жінок на керівних посадах. Більше молоді в колективі».
«Зобов’язання працевлаштування хірургів і хірургинь у співвідношенні 50/50».
«Анонімний конкурс на посаду хірурга, який унеможливить вплив вікових і гендерних факторів».
Під час презентації дослідження 30 квітня експерти у галузі медицини обговорили практичні кроки розв’язання проблеми гендерної нерівності в хірургії.
Олександр Лінчевський, торакальний хірург, генеральний медичний директор клініки «Добробут», заступник міністра охорони здоров’я України у 2016-2019 рр. (м. Київ):
Треба визнати проблему в чоловічому сприйнятті гендерної нерівності – ми, чоловіки, її недооцінюємо. Коли зустрічаємо жінок у хірургії – але насправді це винятки, – для себе підтверджуємо, що не все так погано. Але водночас жінки кажуть, що все дуже погано.
Чоловікам чомусь здається, що рівність у хірургії – жіноча справа, це жінки мають боротися за свої права. Проте ми маємо розуміти, що жіноцтво – це 50% усього потенціалу суспільства. Якщо є дискримінація половини, від неї програють усі. Гендерна нерівність – це не проблема жінок, це проблема всіх.
Дискримінація жінок і харасмент є повсюдними в хірургії. Та на відміну від інших злочинів, порушення прав і несправедливість сприймаються чоловіками цілком буденно й звично. Так, саме чоловіки на керівних посадах мають змогу справедливо реагувати на свідчення про харасмент і не допускати дискримінації жінок. Без цього удавана чоловічність на тлі щоденного толерування гендерної несправедливості є лише порожніми словами.
Андрій Безносенко, хірург-онколог, який спеціалізується на лікуванні колоректального раку, завідувач відділу торакоабдомінальної онкології клініки онкохірургії ДНП «Національний інститут раку» (м. Київ):
Раніше у «важку» хірургію (торакальну й абдомінальну) брали лише чоловіків, це була їхня царина. Але, з мого досвіду керівництва в Інституті раку, жінки більш завзяті, намагаються довести свої здібності й професійність. Також зараз на медичних конференціях ми бачимо все більше доповідачок-хірургинь. Однак, наприклад, у президії Національної академії медичних наук України присутні винятково чоловіки, хоча науковців серед жінок у країні достатньо. Я знаю головних лікарів, які при прийомі на роботу лікарок спершу запитують їх, коли в декретну відпустку. Хірургія – це як закритий чоловічий клуб, із цим треба боротися. Дослідженнями, статтями, дискурсами потрібно публічно показувати всі недоліки гендерних упереджень.
Тетяна Сліпченко, адвокатка, докторка філософії, викладачка Західноукраїнського національного університету, засновниця консалтингового бюро «Юридичний супровід Тетяни Сліпченко», CEO «Дентал депо» (м. Тернопіль):
Завдяки цифровим технологіям і розвитку правової культури зробити публічним певний прояв неповаги або порушення прав жінки стало легше. Можна зафільмувати й мати доказ факту будь-якого виду харасменту. Ще років 20-30 тому ніхто не звільнив би керівника за сексистські жарти. Такий підхід буде й надалі прогресувати. Я бажаю всій лікарській спільноті, щоб статистика, яку ми бачимо сьогодні, докорінно змінилась.
Неля Мельничук, CEO GMKA, колоректальна хірургиня у Massachusetts General Brigham, Harvard Medical School, Dana Farber Cancer Center (м. Бостон, США):
Проблема гендерної нерівності існує в усьому світі. Те, що ми бачимо зараз в Україні, 10-15 років тому мало місце у США. Нам у GMKA пишуть коментарі, що проблеми не існує. У США ставлення до гендерної нерівності в хірургії почало змінюватися, коли хірургині почали про неї говорити. Зараз у США інтернатура дуже структурована, менше можливостей для гендерної дискримінації, хоч вона все одно існує. Стало престижніше брати жінок під менторство.
Моя кар’єра в Америці також розвивалася навколо гендерної дискримінації, але зараз я вже чогось досягла: стала професоркою в Гарварді, оперую самостійно, маю хороші результати. Це тому, що мене вчили хірурги й хірургині. Я б хотіла передавати свій досвід українським хірургиням. Можливо, змінити законодавство й порядок приймання лікарок на роботу ми зараз не можемо, але маємо змогу бути менторами для них.