Гендерна нерівність в українській хірургії

Команда проєкту «SurgFem: Хірургині для хірургинь» від Global Medical Knowledge Alliance (GMKA) презентувала дані дослідження гендерної рівності в українській хірургії. За результатами анкетування, 80% лікарок чули, що хірургія не для них, тільки через їхню стать, а 55% опитаних зазнавали домагань із боку колег-чоловіків.

Попри активний рух за гендерну рівність у різних галузях нашого життя, хірургині продовжують стикатися з дискримінацією за ознакою статі на всіх етапах кар’єри: під час нав­чання, в інтер­натурі, на роботі. Щоб показати реальну ситуацію з ген­дерною нерівністю в ­хірургії, ­команда «SurgFem: Хірур­­гині для хірур­гинь» провела всеукраїнське дослідження «Жінка в хірургії: проблеми не існує?».

І. Гуйванюк

«Жінки в хірургії стикаються з гендерною нерівністю, харасментом, дискримі­нацією, упередженнями. В університеті в опера­ційну брали тільки хлопців, бо «дівчата не витримають». Після візитів до США та Європи зрозуміла, що й там існують гендерні проблеми. Тому ми разом із хірур­гинями GMKA вирішили, що час покласти цьому край. Потрібно боротися за жіночу іні­ціативність і самореа­лізацію, давати розуміння молодшому поколінню, що все можливо, якщо хочеш і працюєш. Ніщо й ніхто не може стати на заваді мрії», – зазначає Інеса Гуйванюк, ви­конавча директорка GMKA в Україні, спів­­заснов­ниця про­єкту «SurgFem: Хірур­гині для хірургинь», онкохірургиня Київсь­кого обласного онко­логічного диспансеру.

В анкетуванні взяли участь 340 хірургинь та інтернок різних хірургічних спеціалізацій із різних регіонів України (рис. 1).

Рис. 1. Вибірка лікарок за хірургічними спеціалізаціями

За отриманими даними, більшість (65,8%) лікарок не мали належної підтримки у виборі хірургічного фаху під час навчання, а 35,0% хірургинь повідомили, що їхня стать негативно вплинула на якість підготовки під час інтернатури. До того ж гендерні стереотипи ускладнюють пошук роботи після завершення інтернатури (60,8%).

Виявилося, що 54% лікарок чули принизливі вислови або переживали зневажливе ставлення до своєї статі з боку колег-­чоловіків, 55% – зазнавали сек­су­аль­ної об’єктивації чи домагань (рис. 2).

Рис. 2. Показник зневажливого ставлення до хірургинь

Хірургині визначають основними перешкодами на своєму професійному шляху дискримінацію на роботі (48,5%), професійне вигорання (50,0%), відсутність підтримки від керівництва (41,5%).

Більшість опитаних лікарок стикалися з тим, що їх плутали з медсестрою інші медичні працівники (68%) або пацієнти (92%). Також 54,7% хірургинь повідомили, що пацієнти сумнівалися у їхніх професійних навичках тільки через стать (рис. 3).

Рис. 3. Показник сприйняття хірургинь пацієнтами і медичними працівниками

В операційних хірургині здебіль­шого асистують (51,8%), а самостійно про­водять операції лише 9,0% опитаних (рис. 4).

Рис. 4. Зайнятість хірургинь на операціях

Хірургині поділилися власним баченням того, як можна позбутися гендерної ­нерівності.

«Потрібне усвідомлення чоловіками-­хірургами того факту, що жінка-хірург може бути не гіршою за них, а в деяких моментах навіть кращою. Встановлення менторства над жінками-хірургами, особливо під час декретної відпустки та після виходу з неї».

«Швидке реагування на ситуації гендерної нерівності та створення анонімної служби для звернень громадянок. Впро­вадження обов’язкової квоти участі жінок у роботі хірургічних відділень».

«Більше жінок на керівних посадах. Більше молоді в колективі».

Рис. 5. Задоволеність професією серед хірург

«Зобов’язання працевлаштування хірургів і хірургинь у співвідношенні 50/50».

«Анонімний конкурс на посаду хірурга, який унеможливить вплив вікових і гендерних факторів».

Під час презентації дослідження 30 квітня експерти у галузі медицини обговорили практичні кроки розв’язання проблеми гендерної нерівності в хірургії.

О. Лінчевський

Олександр Лінчевський, торакальний хірург, генеральний медичний директор клініки «Добробут», заступник ­міністра охорони здоров’я Укра­їни у 2016-2019 рр. (м. Київ):

Треба визнати проблему в чоловічому сприйнятті ген­дерної нерівності – ми, ­чоловіки, її недооцінюємо. Коли зустрічаємо жінок у хірургії – але насправді це винятки, – для себе підтверджуємо, що не все так погано. Але водночас жінки кажуть, що все дуже погано.

Чоловікам чомусь здається, що рівність у хірургії – жіноча справа, це жінки мають боротися за свої права. Проте ми маємо розуміти, що ­жіноцтво – це 50% усього потенціалу суспільства. Якщо є дискримінація половини, від неї програють усі. Гендерна нерівність – це не проблема жінок, це проблема всіх.

Дискримінація жінок і харасмент є повсюдними в хірургії. Та на відміну від інших злочинів, порушення прав і несправедливість сприймаються чоловіками цілком буденно й звично. Так, саме чоловіки на керівних посадах мають змогу справедливо реагувати на свідчення про харасмент і не допускати дискримінації жінок. Без цього удавана чоловічність на тлі щоденного толерування гендерної несправедливості є лише порожніми словами.

А. Безносенко

Андрій Безносенко, хірург-­онколог, який спеціалізується на лікуванні колоректального раку, завідувач відділу торакоабдомінальної онкології клініки онкохірургії ДНП «Націо­наль­ний інститут раку» (м. Київ):

Раніше у «важку» хірургію (торакальну й абдомінальну) брали лише чоловіків, це була їхня царина. Але, з мого досвіду керівництва в Інсти­туті раку, жінки більш завзяті, намагаються ­довести свої здібності й професійність. Також зараз на медичних конферен­ціях ми ­бачимо все більше доповідачок-­хірургинь. Однак, наприклад, у президії Націо­наль­ної академії медичних наук України присутні винятково чоловіки, хоча науковців серед жінок у країні достатньо. Я знаю головних лікарів, які при прийомі на роботу лікарок спершу ­запитують їх, коли в декретну відпустку. Хірургія – це як закритий чоловічий клуб, із цим треба боротися. Дослід­женнями, статтями, дискурсами потрібно публічно показувати всі недоліки гендерних упереджень.

Т. Сліпченко

Тетяна Сліпченко, ­адвокатка, докторка філософії, викладачка Західноукраїнського національного університету, засновниця кон­салтингового бюро «Юридичний супровід Тетяни Сліпченко», CEO «Дентал депо» (м. Тернопіль):

Завдяки цифровим технологіям і розвитку правової культури зробити ­публічним певний прояв неповаги або порушення прав жінки стало легше. Можна зафільмувати й мати доказ факту будь-якого виду харасменту. Ще років 20-30 тому ніхто не звільнив би керівника за сексистські жарти. Такий підхід буде й надалі прогресувати. Я бажаю всій лікарській спільноті, щоб статистика, яку ми бачимо сьогодні, докорінно змінилась.

Н. Мельничук

Неля Мельничук, CEO GMKA, колоректальна хірургиня у Massa­chusetts General Brig­ham, Harvard Medical School, Dana Farber Cancer Center (м. Бос­тон, США):

Проблема гендерної нерівності існує в усьому світі. Те, що ми бачимо зараз в Україні, 10-15 років тому мало місце у США. Нам у GMKA пишуть коментарі, що проблеми не існує. У США ставлення до гендерної нерівності в хірургії почало змінюватися, коли хірургині почали про неї говорити. Зараз у США інтерна­тура дуже структурована, менше можли­востей для гендерної дискримінації, хоч вона все одно існує. Стало престижніше брати жінок під менторство.

Моя кар’єра в Америці також розвивалася навколо гендерної дискримінації, але зараз я вже чогось досягла: стала професоркою в Гар­варді, оперую самостійно, маю хороші результати. Це тому, що мене вчили хірурги й хірургині. Я б хотіла передавати свій досвід українським хірургиням. Можливо, змінити законодавство й порядок приймання лікарок на роботу ми зараз не можемо, але маємо змогу бути менто­рами для них.