Онкогінекологія в умовах війни: можливості та обмеження медичної допомоги в Україні

К.В. Харченко

Онкогінекологічні захворювання є однією з провідних причин смертності серед жінок в Україні. В умовах війни, коли система охорони здоров’я зазнає значних викликів, забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги пацієнтам цієї категорії має особливе значення. Руйнування медичної інфраструктури, брак медичного персоналу та обмежений доступ до ліків і обладнання створюють перешкоди для надання своєчасної та якісної медичної допомоги онкогінекологічним хворим. Крім того, стресові умови воєнного часу можуть негативно впливати на перебіг онкозахворювань та ефективність їх лікування. У рамках медичного форуму «Жінка у фокусі фахової медицини: діалог експертів», який відбувся 20 лютого, завідувач відділення мало­інвазивної хірургії Київського міського клінічного онкологічного центру, онкогінеколог, хірург-­онколог, доктор медичних наук Катерина Володимирівна Харченко представила доповідь «Онкогінекологія: можливості висококваліфікованої медичної допомоги на теренах України в умовах війни».

Ключові слова: онкогінекологічні захворювання, рак грудної залози, рак шийки матки, вірус папіломи ­людини, вакцинація, висококваліфікована медична допомога.

Згідно з даними Національного канцер-­реєстру України, у 2020 році спостерігалося значне скорочення кількості випадків злоякісних новоутворень порівняно з попередніми роками – на 18,4 і 18,5% серед чоловіків і жінок відповідно. При цьому зменшилися й показники смертності внаслідок онкологічних захворювань. Проте у 2021 році відбулося зростання захворюваності на 6% порівняно з 2020 роком, хоча показники смертності залишалися нижчими, ніж у попередні роки.

На особливу увагу заслуговує показник летальності протягом першого року після виявлення онко­захворювання, який в Україні сягає майже 25%. Цей показник є найбільш показовим і складним, особливо щодо раку шийки матки (РШМ) – захворювання, якого можна уникнути шляхом вакцинації проти вірусу папіломи людини (ВПЛ), основної причини виникнення цього виду раку.

Таким чином, незважаючи на загальну тенденцію до зниження захворюваності та смертності від злоякісних новоутворень в Україні у 2020 році, вже наступного року мало місце певне зростання числа випадків онкопатології. Це свідчить про той факт, що, незважаючи на зусилля в боротьбі з онкологічними захворюваннями, позитивних зрушень поки не відбулося. У 2021 році охоплення спеціалізованим лікуванням склало 71%, а виявлення онкопатології під час профілактичних оглядів – лише 16%. Ці цифри свідчать про недостатнє розуміння населенням важливості проходження регулярних медичних оглядів й обстежень для раннього виявлення та лікування передракових і онкологічних захворювань. Пандемія COVID-19 та війна лише погіршили й без того непросту ситуацію з онко­логією в Україні.

У 2022 році зареєстровано на 22% менше випадків злоякісних новоутворень порівняно з попередніми роками. Проте зниження цих показників не є наслідком реального зменшення онкологічної захворюваності та смертності, а спричинене обмеженим доступом населення до медичних послуг. На сьогодні, у 2023-2024 роках, ми не маємо статистичних даних – Національний канцер-­реєстр України не надає звичних показників, що унеможливлює об’єктивну оцінку ситуації. Наразі зафіксовано розбіжність у даних щодо смертності внаслідок онкозахворювань між Національним канцер-­реєстром та органами Державної служби статистики на рівні майже 23%. Відсутність статистики за 2022-2023 роки значно ускладнює аналіз реальної ситуації в галузі онкології в Україні.

За даними Київського міського клінічного онко­центру, ситуація з онкогінекологічними захворюваннями в Україні є доволі серйозною. Серед жіночої онкозахворюваності та смертності перші позиції займають саме рак тіла матки, шийки матки та яєчників, які входять в десятку найбільш поширених онкологічних патологій. Проблема онкогінекології є надзвичайно актуальною сьогодні як в Україні, так і у світі. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) за 2022 рік, РШМ залишається глобальною проблемою, якої можна уникнути завдяки вакцинації проти ВПЛ.

В Україні ситуація значно гірша через брак фінансування та неможливість забезпечити якісне лікування дороговартісними препаратами. Наразі 196 країн долучилися до програми елімінації РШМ до 2030 року, але Україна не входить до їх числа. Це свідчить про недостатнє усвідомлення важливості цієї проблеми в нашій країні.

Щодо раку тіла матки, то це найпоширеніша онко­гінекологічна патологія у світі, яка, однак, добре піддається лікуванню за умови раннього виявлення. Рак яєчників також становить значну проблему в Україні через велику кількість занедбаних випадків (IV стадія), тоді як у світі у 80% пацієнток цей вид раку діагностують на III стадії.

Отже, онкогінекологічні захворювання потребують першочергової уваги в контексті профілактики, раннього виявлення та своєчасного якісного лікування. На сьогодні багато жінок з онко­гінекологічними захворюваннями в Україні не можуть отримати первинне хірургічне лікування й змушені розпочинати з хіміотерапії.

Основними факторами ризику розвитку онкологічних захворювань є вірусні інфекції, генетична схильність, ожиріння, паління та вживання алко­­голю. Згідно з даними ВООЗ за 2012 рік, ожиріння значно підвищує ризик розвитку раку грудної залози (РГЗ), тіла матки та інших онкологічних патологій (рис. 1). Існує також прямий зв’язок між надмірним споживанням алкоголю та ризиком РГЗ. Тому профілактика онкозахворювань полягає у веденні здорового способу життя та відмові від шкідливих звичок.

Рис. 1. Показники онкозахворюваності, пов’язаної з надлишковою масою тіла, серед жінок у Європі (ВООЗ, 2012)

Згідно з останніми даними Національного канцер-­реєстру, в Україні зареєстровано зростання онкозахворюваності та високі показники смертності навіть до початку війни. Це вимагає негайного реагування на державному рівні в плані профілактики, раннього виявлення та своєчасного ефективного лікування онкологічних хворих. Сучасні дані також свідчать, що в Україні спостерігається незадовільна ситуація з виявленням онкогінекологічних захворювань на ранніх стадіях. Зокрема, РШМ і рак яєчників переважно діагностують на III-IV стадіях, коли можливості лікування вже обмежені. Тривожним фактором є також високий рівень летальності протягом першого року після встановлення діагнозу – для РШМ цей показник становить 14%, для раку ендометрія – 9%, для раку яєчників – 21%. Це свідчить про запізнення з діагностикою та неефективність лікування.

Особливо неприпустимою є ситуація із РШМ, адже існує можливість попередити це захворювання завдяки вакцинації проти ВПЛ. Проте в Україні досі не впроваджено державну програму такої вакцинації, на відміну від 122 інших країн світу. Отже, необхідно значно посилити профілактичну роботу на первинній ланці медичної допомоги, підвищити обізнаність населення щодо регулярного проходження медичних оглядів та можливостей вакцинації. Адже зміна способу життя та усунення факторів ризику (надлишкова вага, шкідливі звички) може знизити онкозахворюваність на 40% до 2030 року.

При менеджменті пацієнтів онкологічного профілю важливо також враховувати той факт, що в розвитку онкопатології ключову роль, окрім способу життя, відіграють також генетичні фактори. Зокрема, мутації генів BRCA1 та BRCA2 значно підвищують ризик раку яєчників – до 58 і 30% відповідно. На сьогодні в Україні доступне секвенування широкої панелі генів, пов’язаних з онкоризиком, що дозволяє виявляти мутації та здійснювати профілактичні заходи. Невід’ємною складовою діагностики має бути аналіз на синдром Лінча (при пухлинах ендометрія), адже це дозволяє виявляти ризик розвитку раку товстої кишки та призначати відповідну профілактику, наприклад регулярну колоноскопію.

Незважаючи на складну ситуацію, спричинену війною та економічними труднощами, українські фахівці-­гінекологи докладають значних зусиль для забезпечення якісної допомоги, що базується на ключових принципах сучасної онкогінекології (рис. 2). Серед досягнень можна відзначити оновлення парку радіотерапевтичного обладнання, що дозволяє проводити якісну променеву терапію. Також широко впроваджується методика визначення сигнального лімфатичного вузла з використанням флуоресцентної контрастної речовини ­індоціаніну зеленого для персоналізованого підходу до лімфодисекції. Висококваліфіковані фахівці виконують складні циторедуктивні та мультивісцеральні резекції. Водночас для подальшого розвитку онкогінекології в Україні необхідно вирішити низку проблем.

Рис. 2. Принципи сучасної онкогінекології

Таким чином, онкогінекологія в Україні є актуальною й важливою галуззю медицини, яка потребує особливої уваги та розвитку. Зокрема, важливо збільшити фінансування галузі для забезпечення доступності сучасних методів діагностики й лікування, створити національну програму скринінгу та профілактики онкогінекологічних захворювань, продовжувати впровадження мінімально інвазивних хірургічних технологій, а також розвивати міжнародну співпрацю.

Підготувала Анна Сочнєва