Забезпечення оптимального йодного статусу в період вагітності та лактації

У сучасну епоху, що характеризується стрімкими змінами способу життя та харчових звичок, ­забезпечення оптимального нутритивного статусу населення, особливо жінок під час вагітності та ­грудного ­вигодовування, залишається фундаментальним викликом для систем охорони здоров’я. Особливої ­важливості набуває проблема йододефіциту, враховуючи його критичне значення для репродуктивного здоров’я та розвитку майбутніх поколінь. Нещодавно Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) ­представила комплексний звіт щодо йодного статусу у 53 державах-членах Європейського регіону та Косові, який містить ­актуальний аналіз проблеми йододефіциту. Документ висвітлює сучасні наукові дані щодо наслідків дефіциту йоду, аналізує основні харчові джерела йоду та оцінює ефективність існуючих профілактичних стратегій.

Ключові слова: йод, йододефіцит, вагітність, лактація, рекомендації ВООЗ, йодування солі, концентрація йоду в сечі, йодовмісні добавки.

Йодне забезпечення населення залишається пріоритетним питанням громадського здоров’я в Європейському регіоні, особливо в контексті репродуктивної медицини. Мікро­елемент йод у формі йодиду (I^–) є критично важливим компонентом тиреоїдних гормонів – тироксину (T4) та трийодтироніну (T3), що відіграють ключову роль у розвитку та функціонуванні всіх систем організму протягом життя [1].

Йододефіцит впливає на всі вікові групи населення, але має особливо серйозні наслідки для певних категорій. Хоча моніторувати йодний статус необхідно в будь-якій групі населення, ВООЗ рекомендує в першу чергу здійснювати нагляд за дітьми шкільного віку, дорослими й/або вагіт­­ними жінками [13]. Дана рекомендація заснована на декількох ключових факторах. По-перше, діти шкільного віку традиційно вважаються репрезентативною групою для оцінки йодного статусу загальної популяції через доступність обстеження в організованих колективах та відносну однорідність харчових звичок. У цієї групи спостерігається пряма кореляція між споживанням йоду та його екскрецією із сечею, що робить оцінку більш надійною. По-друге, моніторинг дорослого населення важливий з огляду на економічну активність та репродуктивний потенціал цієї когорти. Дефіцит йоду в дорослих може призводити до зниження працездатності, розвитку захворювань щито­подібної залози та погіршення якості життя. Особливу увагу слід приділяти жінкам репродуктивного віку, оскільки їхній йодний статус безпосередньо впливає на здоров’я майбутніх поколінь. По-третє, вагітні виділені в окрему пріоритетну групу через їхні підвищені фізіологічні потреби в йоді та критичне значення цього мікроелемента для розвитку плода. Йододефіцит під час вагітності може мати незворотні наслідки для нейрокогнітивного розвитку дитини, тому моніторинг у цій групі дозволяє своєчасно виявляти ризики та впроваджувати превентивні заходи.

На сьогодні у 43 із 53 держав-­членів Європейського регіону ВООЗ та Косові впроваджені програми ­йодування солі, при цьому в 30 країнах йодування є обов’язковим, а в 13 – добровільним. Дослідження демонструють, що в країнах з обов’язковим ­йодуванням солі статус йоду зазвичай є адекватним серед усіх груп населення, включаючи ­вагітних жінок.

Історичні аспекти виникнення йододефіциту

Дефіцит йоду має геологічне походження і зумовлений його низьким вмістом у ґрунті та ґрунтових водах внаслідок природних процесів зледеніння та інтенсивних опадів, особливо в гірських районах. Це безпосередньо впливає на концентрацію йоду в місцевих продуктах харчування та питній воді. Враховуючи практичну незмінність геологічних характеристик ґрунту, проблема йододефіциту ­потребує постійного моніторингу та контролю.

Епідеміологічні дані демонструють значну поширеність йододефіциту в Європейському регіоні протягом багатьох років, з особливо високими показниками в гірських місцевостях, що зумовлено геохімічними особливостями цих територій та обмеженим доступом до морепродуктів.

Перші документальні свідчення щодо ендемічного зобу й порушень інтелектуального розвитку внаслідок вродженого дефіциту йоду датуються періодом Римської імперії та Середньовіччя [4]. У найбільш уражених регіонах Європи зоб діагностувався у 50% новонароджених і практично у всіх дітей шкільного віку, що супроводжувалося високою частотою порушень слуху та тяжких розладів інтелектуального розвитку (1:10-1:200) [5, 6]. Ці історичні дані вказують на масштабність проблеми та її довготривалий вплив на здоров’я ­популяції.

Наприкінці 1980-х років, за даними Європейської тиреоїдної асоціації (European Thyroid Association, ETA), спостерігалася стабільно висока частота ­діагностування зоба незалежно від політики йодування солі [9]. Особливо показовим є те, що проблема зберігалася як у країнах із добровільним ­йодуванням солі (Болгарія, Німеччина, Італія, Іспанія, Туреччина), так і в державах з обов’язковою фортифікацією (Австрія, Угорщина, Польща, ­колишня Югославська Республіка Македонія).

Рутинний неонатальний скринінг виявляв підвищену концентрацію тиреотропного гормону в ново­народжених і транзиторні порушення функції щитоподібної залози, асоційовані з недостатнім споживанням йоду. Ці дані свідчили про необхідність перегляду існуючих стратегій профілактики йододефіциту. За оцінками ВООЗ, у 1993 році 97 млн осіб у Європейському регіоні страждали від дефіциту йоду [10], що становило значну частку населення регіону.

Станом на 2007 рік, згідно з даними ВООЗ щодо концентрації йоду в сечі (КЙС) у дітей шкільного віку, 21 країна із 40 держав-­членів ЄС була класифікована як йодозабезпечена [12]. Це свідчить про ефективність впроваджених профілактичних заходів та посилення контролю за йодуванням харчових продуктів. Проте в 11 країнах, переважно у Центральній Європі, зберігався легкий дефіцит йоду, що вказує на необхідність подальшого ­вдосконалення програм профілактики.

Йододефіцит в Україні

Сучасний стан йодного забезпечення в Україні характеризується комплексом проблем, пов’язаних із добровільним характером йодування солі та відсутністю систематичного моніторингу йодного статусу населення. Епідеміологічні дослідження 2021 року серед жінок репродуктивного віку виявили медіану КЙС на рівні 90 мкг/л, що свідчить про недостатнє йодне забезпечення та потенційні ризики для майбутніх поколінь. Особливе занепокоєння викликають результати дослідження 2019 року, яке продемонструвало ще нижчі показники – медіана КЙС становила 75 мкг/л, а розрахована добова екскреція йоду коливалася в межах 110-115 мкг/день, що становить показник, значно нижчий від рекомендованих норм [266].

У 1998 році Україна разом із сусідніми державами здійснила важливий крок у напрямку покращення йодного забезпечення населення, підвищивши нормативні рівні йодування солі з 10-30 до 25-55 мг/кг [289]. Це рішення базувалося на міжнародних рекомендаціях та досвіді країн, які успішно подолали йододефіцит. Однак сучасна ситуація суттєво ускладнюється через припинення ­вітчизняного виробництва солі внаслідок військових дій на території Донецької області. Україна змушена імпортувати харчову сіль переважно з Польщі, Румунії та Туреччини, що створює додаткові логістичні й економічні виклики.

Моделювання споживання йоду з промислово оброблених харчових продуктів показало, що хліб і хлібобулочні вироби з йодованою сіллю є основними джерелами йоду в країнах Східної Європи. Експерти підрахували, що за умови використання йодованої солі на мінімально допустимому рівні (25 мг/кг) при виготовленні хліба споживання останнього забезпечувало б лише близько 32% рекомендованої добової норми споживання йоду для дорослого населення України [268]. Ця ­ситуація вимагає комплексного підходу до вирішення проблеми йододефіциту, включаючи розроблення нових стратегій фортифікації харчових продуктів, програми, спрямованої на профілактику йододефіциту, включаючи впровадження обов’язкового йодування солі та посилення просвітницької роботи серед населення щодо важливості профілактики йододефіцитних станів.

Профілактика йододефіциту під час вагітностіта лактації: сучасні рекомендації та їх імплементація

Особливої уваги потребує забезпечення адекватного споживання йоду серед дівчат-­підлітків та жінок репродуктивного віку, враховуючи підвищені потреби в ньому під час вагітності. Численні дослідження демонструють наявність йодного дефіциту в підлітків [50, 327] і дорослих жіночої статі у Європейському регіоні, що створює передумови для ускладнень майбутньої вагітності.

Вагітні жінки становлять особливо вразливу групу через підвищені фізіологічні потреби в йоді, зумовлені посиленим виробленням тиреоїдних гормонів, нирковими втратами йодиду та його транс­плацентарним перенесенням [328]. Йододефіцит активує компенсаторні механізми, що призводять до збільшення об’єму щитоподібної залози як у матері, так і у плода [84, 87]. Підтвердженням цього є дослідження у Великій Британії, яке виявило пальпований зоб у 36% вагітних жінок (n=89) при медіані КЙС 135 мкг/л [326]. Критично важливим є розуміння того, що жінки, які вагітніють із недостатнім йодним статусом, можуть залишатися йододефіцитними протягом усієї вагітності, навіть при ранньому початку прийому ­йодовмісних добавок [41].

ВООЗ рекомендує додатковий прийом йоду під час вагітності та лактації в ситуаціях недостатнього охоплення населення йодованою сіллю або за наявності підгруп із ризиком дуже низького споживання йоду.

Аналіз національних стратегій демонструє значну варіабельність підходів до профілактики йододефіциту у вагітних. Португалія, наприклад, офіційно рекомендує додатковий прийом 150-200 мкг/день йодиду калію в жінок у преконцепційному періоді, під час вагітності та лактації [311], тоді як інші країни обмежуються рекомендаціями професійних товариств або взагалі не включають йод до настанов щодо пренатальних добавок.

Ефективність впровадження рекомендацій щодо йодної профілактики варіює серед країн. У державах з офіційними рекомендаціями частота використання йодовмісних добавок коливається від 3,5% в Ісландії до 74% в Іспанії. Показовим є досвід Португалії, де після впровадження рекомендації щодо додаткового прийому йоду під час вагітності медіана КЙС збільшилася із 68 до 107 мкг/л, а частка населення із КЙС <50 мкг/л зменшилася з 38 до 18% [312]. У Швейцарії використання ­йодовмісних добавок під час вагітності асоціювалося з вищою КЙС (129 мкг/л проти 81 мкг/л) та нижчим рівнем тиреоглобуліну (23 мкг/л проти 29 мкг/л) [187].

Експерти ETA надають більш універсальну ­рекомендацію щодо щоденного прийому – 150 мкг йоду як харчової добавки всім вагітним і жінкам, які годують грудьми.

Оптимальним підходом є забезпечення адекватного йодного статусу ще до вагітності, враховуючи потенційні ризики різкого збільшення споживання йоду через добавки на початку гестації, особливо в жінок із звично низьким споживанням йоду [104]. Однак, зважаючи на високу частку ­незапланованих вагітностей (до 50%), забезпечення адекватного преконцепційного споживання йоду може бути проблематичним, особливо в країнах без програм йодування солі. У таких випадках додатковий прийом йоду може бути ефективним методом задоволення підвищених потреб у ньому під час вагітності за низького дієтичного споживання.

Таким чином, незважаючи на наявні стратегії ­профілактики йододефіциту проблема оптимального забезпечення населення йодом залишається актуальною, особливо у жінок репродуктивного віку та вагітних. Це вимагає впровадження комплекс­ного підходу, що включає посилення політики обов’язкового йодування солі, регулярний моніторинг йодного статусу вразливих груп населення та преконцепційну профілактику йододефіциту.

Список літератури знаходиться в редакції.

Реферативний огляд підготувала Олена Речмедіна

За матеріалами: WHO (2024) Prevention and control of iodine deficiency in the WHO European Region: adapting to changes in diet and lifestyle.

https://www.who.int/europe/publications/i/item/9789289061193