Визначення передміхурової залози у жінок репродуктивного віку

У 2002 р. Федеративний міжнародний комітет з анатомічної термінології (FICAT) офіційно перейменував парауретральні залози в жіночу передміхурову залозу, включивши термін «жіноча передміхурова залоза» до переліку анатомічних структур.

Мета дослідження. Оптимізація вивчення структури та ангіоархітектоніки жіночої передміхурової залози.

Матеріали та методи. Проведено сексологічне, гінекологічне та урологічне обстеження 22 сексуально активних жінок віком від 24 до 42 років, середній вік 32,1 ± 3,4 року.

Ультрасонографічне дослідження з проведенням доплерографії судин парауретральної зони здійснювалось на ультразвуковій діагностичній системі XARІO фірми TOSHIBA експертного класу в режимі сірої шкали.

Перед дослідженням проводилась катетеризація сечового міхура та введення в піхву еластичного балона (50 мл), заповненого гелем.

Визначався простатспецифічний антиген (ПСА) загальний, вільний (total, free) у сироватці крові.

Результати. Встановлено скупчення тканини парауретральних залоз в проекції дистальної частини уретри у 7 (31,8 %) жінок, в проксимальній – у 12 (54,5 %), уздовж всієї уретри у 3 (13,7 %). Виявлене скупчення мало вигляд утвору овальної форми: довжина 2,2 ± 0,25 см, ширина 1,52 ± 0,14 см, товщина 1,3 ± 0,16 см, об’єм 4,75 ± 0,65 см³ (жіноча передміхурова залоза).

Діаметр судин у досліджуваних органах становив від 0,28 до 0,36 см, швидкість кровоплину (Vps) – від 8,7 до 11,0 см/с, індекс резистентності (IR) – 0,6-0,62, індекс пульсативності (IP) – 1,44-1,21. На фоні відеоеротичної стимуляції відмічено посилення кровоплину в зазначених анатомічних структурах: діаметр судин дорівнював 0,28-0,41 см, Vps – 8,9-14,0 см/с, IR – 0,67-0,94, IР – 1,5-2,37.

У 19 (86,4 %) жінок у проекції передньої стінки піхви на відстані 3,2-5,3 см від introitus vaginae та задньої стінки уретри на відстані 4-4,5 см від зовнішнього отвору сечовипускного каналу діагностовано утвір у вигляді чіткого ізоехогенного овалу, довжиною від 1,24 до 1,3 см, шириною 0,68-0,9 см (зона G), що збільшувався за розмірами на фоні сексуальної стимуляції (довжина 1,28-1,41 см, ширина 0,8-1,1 см).

У всіх жінок виявлено ПСА в сироватці крові: середній рівень для загального ПСА 4,22 ± 1,22 нг/мл, вільного 0,11 ± 0,02 нг/мл.

Висновки. УЗД в режимі сірої шкали (В-режим) з проведенням доплерографії судин парауретральної зони на попередньо закатетеризованому сечовому міхурі дає можливість визначити жіночу передміхурову залозу та зону G як окрему анатомічну структуру.

Незважаючи на те що з давніх­-давен ученими (Гіппократом у ІV ст., а Герофілом у ІІІ ст. до н.е.) зазначалось, що скупчення залозистої тканини в проекції передньої стінки піхви ближче до introitus vaginae є жіночою передміхуровою залозою (ПЗ), однак її роль, функціонування та особливості впливу на стан сексуальної функції, причетність до формування урогенітальних розладів й досі залишаються невизначеними [1].

Загальновідомо, що ділянка передньої стінки піхви на відстані 3-­4 см від introitus vaginae, а також у межах задньої уретри (в місці виходу із шийки сечового міхура) є чутливою ерогенною зоною.

Вперше в 1672 р. голландський фізіолог і гістолог Ренье де Грааф (Reinier de Graaf) описав та проілюстрував численні залози та протоки, що оточують жіночу уретру, як жіночу передміхурову залозу (corpus glandulosum) [2].

У 1880 р. Олександром Дж. К. Скіном (Alexander Johnston Chalmers Skene) висунуто гіпотезу стосовно існування жіночої ПЗ з двома парауретральними протоками, що відкриваються поряд із зовнішнім отвором уретри. Описаний автором анатомічний утвір, що був зазначений ним як жіноча ПЗ, сприймається медичним загалом переважно як «залози Скіна» [3].

Надалі патологоанатомом Рудольфом Вірховим (Rudolf Virchow) було зафіксовано, що ці залози є самостійним сечостатевим органом. При безпосередньому дослідженні тканин цього органу вченим виявлено накопичення амілоїдних тілець простати, типових виключно для чоловічої ПЗ [4].

У 1947 р. Дж. Хаффманом (John Huffman) при дослідженні анатомічних препаратів уретри методом заливки гарячим воском встановлено тривимірні моделі парауретральних залоз із характерною особливістю різновидності їх типів, розмірів та чисельності. Автор порівнював цей анатомічний утвір з будовою дерева. На його думку, саме уретра упродовж всієї її довжини нагадує стовбур дерева, а протоки парауретральних залоз, що виходять з нього, – мережу гілок [5].

За визначенням Ернста Графенберга (Ernst Gräfenberg), цей анатомічний утвір є рудиментом чоловічої ПЗ і представлений парауретральними залозами. Учений з’ясував, що найбільш легко збуджується частина ерогенної зони передньої стінки піхви там, де «уретра виходить із шийки сечового міхура» [6].

Термін «точка G» було введено F. Addiego на згадку про відкриття Е. Графенберга і згодом представлено в науково-­популярному виданні The G ­Spot and Other Recent Discoveries about Human Sexuality [7].

Джоном Перрі та Беверлі Віппл цю зону було названо на честь Е. Графенберга точкою G та визнано ерогенною зоною першого порядку [8].

На думку Карла Штіфтера (К. Stifter), визначення зони G у вигляді точки є помилковим саме тому, що звужує цю ерогенну зону з усієї ділянки стінки піхви, яка межує з уретрою, до плями, або точки.

Професор Terrence M. Hines 2001 р. наголосив на недостатню доказову базу, а саме на відсутність морфологічних і біохімічних досліджень стосовно визнання зони Графенберга, яка є проекцією скупчення парауретральних залоз, ототожненням чоловічої ПЗ в жіночому організмі [9].

Поглиблене дослідження M. Zaviacic et al. було взято за основу наукового обґрунтування щодо офіційного перейменування парауретральних залоз у жіночу ПЗ в 2002 р. Федеративним міжнародним комітетом з анатомічної термінології (FICAT) і включення терміну «жіноча передміхурова залоза» до переліку анатомічних структур [10].

Однак неоднозначність сприйняття досліджуваної проблеми, недосконалість гістоморфологічних, біохімічних, клінічних досліджень потребують подальшого поглибленого вивчення анатомо­-функціональних характеристик жіночої ПЗ (ототожнюється з парауретральними залозами) та її ролі у формуванні сексуальних і урогенітальних розладів у жіночому організмі.

Співставлення характеристик чоловічої та жіночої ПЗ показало, що чоловіча простата оточує уретру, а жіноча – розташована уздовж уретри.

Розрізняють передній та задній типи розташування жіночої ПЗ. При передньому типі локалізації (зустрічається у 70 % жінок) найбільша кількість простатичної тканини зосереджена в дистальній частині уретри та співпадає з топографічним розташуванням зони G (проекція ділянки задньої уретри та шийки сечового міхура). Задній тип визначається лише у 20 % жінок і характеризується максимальною концентрацією простатичної тканини у проекції проксимальної частини уретри [7].

Товщина стінок та довжина жіночої уретри обмежують зону розташування ПЗ, саме тому її розміри є меншими у порівнянні з чоловічою і становлять в середньому 3,3 х 1,9 х 1,0 см, а середня вага менша в 4 рази (3,9 і 23,7 г відповідно).

Морфологічні дослідження структури жіночої ПЗ показали, що в стромі цього анатомічного утвору визначаються подібні до чоловічої ПЗ протоки та гладенькі м’язи, проте м’язова складова жіночої простати більш розвинена. Проведення гістологічного дослідження тканини жіночої ПЗ ще Рудольфом Вірховим дало змогу виявити амілоїдні тільця, також типові виключно для чоловічого органу.

Система вивідних протоків жіночої ПЗ представлена більш численними каналами, через які еякулят потрапляє до уретри. О. Скіном було зазначено, що для парауретральних залоз характерним є особливий вміст виділень, які потрапляють з уретри в піхву. Вони якісно та за кількістю (більш рясні) відрізняються від виділень, що також формуються на початку сексуального збудження з бартолінієвих залоз. Автор наголошував на тому, що розташовані біля входу в піхву та довкола піхви залози, а саме бартолінієві, сприяють виділенню слизу при сексуальному збудженні на початку статевого акту, а не під час оргазму [3]. При досягненні оргазму рідина, що виділяється з уретри, представлена не сечею, а залозистим секретом. Слід зазначити, що в окремих випадках виділення з жіночої уретри є настільки рясними, що стають приводом для їх порівняння з феноменом чоловічої еякуляції [11].

Враховуючи подібність жіночої та чоловічої ПЗ за морфологічними характеристиками, екзогенними та нейроендокринними функціями, на особливу увагу заслуговує дослідження маркерів тканинних структур, а саме простатспецифічного антигена (ПСА). Дані стосовно чутливості цього маркера при дослідженні біологічного матеріалу (сироватки крові, «еякуляту») у жінок різного віку накопичуються. Саме секрет парауретральних залоз і є субстратом, що виділяється при сексуальному збудженні і потребує визначення рівнів ПСА в ньому. Виявлені в досліджуваному біологічному матеріалі ферменти співпадають з аналогічними еякуляту чоловічої ПЗ [12,13].

Діагностичні способи ідентифікації жіночої ПЗ в умовах сьогодення залишаються обмеженими. Однак ультрасонографічне дослідження із залученням методу доплерографії судин даної анатомо-­функціональної структури у співставленні з оцінкою тканинних органоспецифічних маркерів та клінічними характеристиками є перспективним.

Мета дослідження полягала воптимізації процесу ультразвукової ідентифікації ПЗ у жінок репродуктивного віку та визначенні особливостей ангіоархітектоніки і розташування даної анатомічної структури, дослідженні її функціональних особливостей.

Матеріали та методи дослідження

вверх

Обстежено 22 сексуально активних жінки репродуктивного віку (від 24 до 42 років, середній вік 32,1 ± 3,4 року), які знаходились у відділі відновної урології та новітніх технологій ДУ «Інститут урології НАМН України» з приводу профілактичного обстеження.

Досліджувану групу становили жінки-волонтери, які у відповідності до вимог комітету з етики дали згоду на проведення цього дослідження. Останнє здійснювалось із дотриманням правил повної конфіденційності.

Для покращення ультразвукової візуалізації жіночої ПЗ запропоновано нову методику обстеження з попереднім проведенням катетеризації сечового міхура та введенням у зону піхви балона, заповненого гелем, ємністю 50,0 мл. На нашу думку, впровадження цієї методики ультрасонографічного дослідження повинно сприяти покращенню візуалізації парауретральних залоз. За таких умов ми розглядали жіночу ПЗ як окрему анатомічну структуру, представлену декількома складовими.

Як відомо, УЗД із залученням методики доплерографії судин даної анатомічної структури дозволяє проводити оцінку параметрів та показників кровоплину з високим ступенем інформативності та відсутністю ризиків щодо ускладнень та небажаних наслідків для пацієнток.

Дослідження проводилось на ультразвуковій системі XARІO фірми TOSHIBA експертного класу в стандартному режимі сірої шкали (В­-режимі) з використанням кольорового доплерівського картування (КДК) і визначенням доплерометричних індексів. Також використовувались режими для опримізації візуалізації досліджуваних структур. Зокрема, застосовувались ApliPure режим компаундної візуалізації в реальному часі, з допомогою якого отримують ультразвукові зображення надзвичайної чіткості та деталізації, зберігаючи клінічно значимі артефакти, а також режим Advanced Dynamik Flow (покращеного динамічного потоку), що надає КДК високої просторової роздільної здатності для виявлення навіть незначної васкуляризації та складних потоків.

Було враховано, що програма Panoramik View сприяє візуалізації широкоформатного зображення з двомірним ефектом та покращенню дослідження топографічної анатомії зони жіночої ПЗ.

Технологія диференційної тканинної гармоніки дала можливість отримувати зображення з високою просторовою роздільною здатністю та контрастністю в комплексі з високою глибиною пенетрацї.

Використовувались два типи датчиків: мультичастотний лінійний (5,0-12,0 MГц) та ендокавітальний мультичастотний (9,0-14,0 МГц).

У режимі КДК проводили оцінку судинної ангіоархітектоніки, особливостей паренхіматозного кровоплину жіночої ПЗ, а саме парауретральних залоз та зони G (їх наявність або відсутність, особливості локалізації, інтенсивність та симетричність).

Використовувався єдиний кут сканування між променем та судиною (від 0 до 40°), а також проводилась оцінка доплерівських сигналів за наявності кривої хорошої якості.

Оцінювали показники 3-4 комплексів. Вимірювали лінійні розміри – діаметри судин вищезазначених структур та аналізували доплерометричні показники: пікову систолічну швидкість кровоплину (Vps, см/с), індекс резистентності (IR), індекс пульсативності (IP).

Протягом спостереження жодна з обстежуваних жінок не приймала протизаплідних або гормональних препаратів. Саме дослідження проводилось у першу фазу менструального циклу (між 5­-м та 10-­м днем).

При візуалізації жіночої ПЗ пацієнтку поміщали на кушетку в положенні на спині, попередньо в уретру вводили анестетик (катеджель) та проводили катетеризацію сечового міхура за допомогою катетера Фолея № 12 або № 14 із заповненим балоном на 10-15 см³, а в зону піхви вводили балон, наповнений гелем, об’ємом 50,0 мл (для покращення візуалізації досліджуваної зони). Після завершення дослідження катетер видаляли із сечового міхура, а для профілактики можливих ускладнень протягом 3-5 днів призначали протизапальну терапію (патент на корисну модель «Спосіб візуалізації жіночої передміхурової залози» № 110397, опубліковано 10.10.2016 р., бюл. № 19).

Обстеження виконувалось як у стані спокою, так і після нанесення збуджуючого лубриканту на ділянку геніталій, а також проводився сеанс відеоеротичної стимуляції протягом 20-30 хв. Дослідження відбувалось у комфортних для пацієнтки умовах.

У всіх жінок визначали ПСА (загальний, вільний) у сироватці крові.

Результати та їх обговорення

вверх

За результатами дослідження довжина уретри становила 3,1 ± 1,2 см (рис. 1). Встановлено скупчення парауретральних залоз у проекції дистальної частини уретри у 7 (31,8 %) обстежених (рис. 2), в проксимальній – у 12 (54,5 %) (рис. 3), уздовж всієї уретри – у 3 (13,7 %). Це скупчення має вигляд утвору овальної форми (довжина 2,2 ± 0,25 см, ширина 1,52 ± 0,14 см, товщина 1,3 ± 0,16 см), об’ємом 4,75 ± 0,65 см³ з індивідуальним ступенем розвитку (жіноча ПЗ).

При КДК встановлено, що діаметр судин в обстежених осіб у зоні ПЗ становив від 0,28 до 0,36 мм, Vps визначалась у межах 8,9-11,1 см/с, IR – 0,6-0,62, ІР – 1,44-1,21 (рис. 4).

Попереднє проведення відеоеротичної стимуляції протягом 20-30 хв супроводжувалось посиленням кровоплину в зазначених анатомічних структурах: діаметр судин за таких умов становив 0,28-0,41 см, Vps – 8,9-14,0 см/с, IR – 0,67-0,94, ІР – 1,5-2,37 (рис. 5).

У 19 (86,4 %) жінок у проекції передньої стінки піхви на відстані 3,2-5,3 см від introitus vaginae та задньої стінки уретри на відстані 4-4,5 см від зовнішнього отвору сечовипускного каналу ідентифіковано утвір у вигляді чіткого ізоехогенного овалу довжиною від 1,24 до 1,3 см, шириною 0,68-0,9 см (зона G) (рис. 6 а, b).

Цей утвір збільшувався за розмірами на фоні сексуальної стимуляції (довжина 1,28-1,41 см, ширина 0,8-1,1 см) (рис. 7).

Ця зона проектувалась на зону скупчення парауретральних залоз за умови як їх дистального, так і проксимального розташування.

Отже, парауретральні залози було верифіковано у всіх пацієнток, а утвори, що визначались як зона G, спостерігались у 19 (86,4 %) із 22 жінок, причому за наявності як дистального, так і проксимального типу їх локалізації.

Серед усіх пацієнток встановлено наявність ПСА (загальний 4,22 ± 1,22 нг/мл, вільний 0,11 ± 0,02 нг/мл) у сироватці крові.

Упродовж тривалого часу не припиняється дискусія щодо існування у жінок органу, гомологічного чоловічій ПЗ. Всупереч уявленню Barchert та його однодумців стосовно міфічної вигадки про наявність ПЗ в жіночому організмі, у літературних джерелах представлено перелік доказів її існування та впливу на сексуальну функцію, причетність до формування спектра урогенітальних розладів у жінки [1].

Існування такої анатомічної структури в жіночому організмі підтверджується на біохімічному рівні експресією таких важливих маркерів, як ПСА та простатспецифічна фосфатаза [14].

Методика ультрасонографічного дослідження з проведенням доплерографії судин жіночої ПЗ дає можливість візуалізувати ймовірний орган як окрему анатомічну структуру, представлену пара­уретральними залозами (з різним типом локалізації та ступенем їх розвитку за рахунок індивідуальної особливості розгалуження), а проекція накопичення залозистої тканини з боку піхви відповідає зоні G (діагностована у 86,4 % обстежених із проксимальною та дистальною локалізацією пара­уретральних залоз).

Запропонована нами методика покращеної візуалізації жіночої ПЗ та всіх її фрагментів дозволяє розширити знання про особливості цієї анатомічної структури у відповідності до характеристик парауретральних залоз із різним типом їх локалізації, ступенем розвитку та уявлення стосовно зони G.

Висновки

вверх

Ультрасонографічне дослідження із залученням методу доплерографії судин парауретральної зони на попередньо закатетеризованому сечовому міхурі дає змогу визначити жіночу ПЗ, представлену парауретральними залозами, як окрему анатомічну структуру.

Отримані результати спостережень та їх клінічна ілюстрація дозволяють припустити, що використання запропонованої ультразвукової методики оптимізує візуалізацію зони ПЗ жінки і дає можливість досягти високої якості та чіткості зображення досліджуваних структур, а також оцінити в них особливості кровоплину.

Наявність ПСА в сироватці крові обстежених пацієнток є ще одним опосередкованим свідченням присутності простати як анатомічного утвору в жіночому організмі.

Дану інформацію було представлено з позитивною оцінкою на 19-­му конгресі Європейської асоціації сексуальної медицини, що проходив з 2 по 4 лютого поточного року в Ніці (Франція).

Отримані результати потребують ретельного клінічного аналізу із залученням ультрасонографічного дослідження з проведенням доплерографії судин парауретральної зони, визначенням рівнів біохімічних маркерів (ПСА та простатспецифічної фосфатази) як в сироватці крові, так і в виділеннях з уретри в поєднанні з мікробіологічними, морфологічними, гістохімічними та імунологічними дослідженнями, що розширить уявлення про цю анатомічну структуру.

Список використаної літератури

1. Zaviacic M., Zaviacic T., Ablin R. J., Breza J., Holoman J. The human female prostate: history, functional morphology implications. Sexology. 2001; 11: 44-49.

2. De Graaf R. De mulierum organis generationi inservientibus. Tractatus novus demonstrans tamhomines et animalia caetera omnia, quae viviparadicuntur, haud minus quam viviparadicuntur, haud minus quam vivipara ab ovo originem ducere. Leyden. 1672.

3. Skene A. J. C. The anatomy and pathology of two important glands of the female urethra. Amer J Obstetr Diss Women Child 1880; 13: 265-270.

4. Virchow R. Celluar Pathology.1857. P. 516-522.

5. Huffman J. W. The detailed anatomy of the paraurethral ducts in the adult human female. Am J Obstet Gynecology 1948; 55: 86-101.

6. Grafenberg E. The role of the urethra in female orgasm. Int J Sexology 1950; 3: 145-148.

7. Addiego F., Belzer E. G., Commoli J. et al. Female ejaculation: a case study. J Sex Research 1981; 17: 13-21.

8. Perry J., Whipple B. Pelvic muscle strength of female ejaculators: evidance in support of a new theory of orgasm. J. Sex. Res. 1981; 17: 22-39.

9. Hines T. M. The G­spot: a modern gynecologic myth. Amer J Obstet Gynecol 2001; 185 (2): 359-362.

10. Zaviacic M., Zaviacic T., Ablin R., Breza J., Holoman J. Ultrastructure of the normal adult human female prostate gland (Skene’s gland). Anat Embryology 2000; 201: 51-61.

11. Rubio­Casillas A., Rodriguez­Quintero C. M. The female prostate: the end of the controversy. International Society for Sexual Medicine. Newsbulletin 2009; 30: 7.

12. Taboga S. R., Goes R. M., Zanetoni C., Santos F. C. A. Ultrastructural characterization of the secretory cells in the prostate: a comparative study between the male and female organs. Acta Microscopia 2001; 3: 205-206.

13. Billis A., Reis L. O., Ferreira F. T. et al. Female urethral carcinoma: evidences to origin from Skene’s glands. Urologic Oncology: Seminars and Original Investigations. 2011; 29: 218-223.

14. Stifter K. F., Stackl W. Ultrasballuntersucbung zur Topographie des G­punktes. Vienna, 2002 (film excerpt from C. O. M. E.).

Определение предстательной железы у женщин репродуктивного возраста

О. В. Ромащенко, В. Н. Григоренко, В. В. Билоголовская, М. А. Косюхно, С. Н. Мельникова

В 2002 г. Федеративный международный комитет анатомической терминологии (FICAT) официально переименовал парауретральные железы в женскую предстательную железу, включив термин «женская предстательная железа» в перечень анатомических структур.

Цель исследования. Оптимизация изучения ангиоархитектоники женской предстательной железы.

Материалы и методы. Проведено гинекологическое, урологическое и сексологическое обследование 22 сексуально активных женщин в возрасте от 24 до 42 лет, середний возраст 32,1 ± 0,4 года.

Ультрасонографическое исследование с допплерографией сосудов парауретральной зоны проводилось на ультразвуковой диагностической системе XARІO фирмы TOSHIBA экспертного класса в режиме серой шкалы. Перед исследованием осуществлялась катетеризация мочевого пузыря, а также введение во влагалище эластичного баллона (50 мл), заполненного гелем. Определялся простатспецифический антиген (ПСА) общий, свободный (total, free) в сыворотке крови.

Результаты. Установлено скопление ткани парауретральных желез в проекции дистальной части уретры у 7 (31,8 %) женщин, в проксимальной – у 12 (54,5 %), вдоль всей уретры – у 3 (13,7 %). Это скопление имело вид образования овальной формы длиной 2,2 ± 0,25 см, шириной 1,52 ± 0,14 см, толщиной 1,3 ± 0,16 см, объемом 4,75 ± 0,65 см³ (женская предстательная железа).

Диаметр сосудов в исследованых структурах был от 0,28 до 0,36 см, скорость кровотока (Vps) составила от 8,7 до 11,0 см/с, индекс резистентности (IR) – 0,6-0,62, индекс пульсативности (IP) – 1,44-1,21. При проведении видеоэротической стимуляции установлено усиление кровотока в отмеченных анатомических структурах: диаметр сосудов составил 0,28-0,41 см, Vps – 8,9-14,0 см/с, IR – 0,67-0,94, IР – 1,5-2,37.

У 19 (86,4 %) женщин в проекции передней стенки влагалища на расстоянии 3,2-5,3 см от introitus vaginae и задней стенки уретры на расстоянии 4-4,5 см от наружного отверстия мочеиспускательного канала диагностировано образование в виде четкого изоэхогенного овала, длиной от 1,24 до 1,3 см, шириной – 0,68-0,9 см (зона G), увеличивающееся в размерах на фоне сексуальной стимуляции (длина 1,28-1,41 см, ширина 0,8-1,1 см).

У всех женщин определен ПСА в сыворотке крови: средние уровни ПСА общего 4,22 ± 1,22 нг/мл, свободного 0,11 ± 0,02 нг/мл.

Вывод. Ультразвуковое исследование в режиме серой шкалы (В-режим) с проведением допплерографии сосудов парауретральной зоны на предварительно закатетеризированном мочевом пузыре позволяет изучать женскую предстательную железу и зону G как отдельную анатомическую структуру.

Definition of female prostate gland in women of reproductive age

O. V. Romashchenko, V. m. Grygorenko, V. V. Biloholovska, M. О. Kosiukhno, S. m. Melnykov

In 2002 the Federative International Committee for Anatomical Terminology (FICAT) officially renamed paraurethral glands into female prostate gland and included the term «female prostate gland» in the list of anatomical structures.

Objectives. Optimization of study of angioarchitecture of female prostate gland.

Design and methods. A sexological, gynaecological and urological examination of 22 sexually active women aged from 24 to 42 years (with the average age 32,1 ± 0,4) was carried out.

Ultrasound study of paraurethral zone vessels with the Doppler method was carried out using the ultrasound diagnostic expert class system XARIO of TOSHIBA in the regime of grey scale.

Before the study the catheterization of urinary bladder and intravaginal introduction of elastic vessel (50 ml) filled with gel were conducted.

A prostatospecific antigen (PSA total, free) in blood serum was determined.

Results. Accumulation of tissues of paraurethral glands in the projection of distal part of urethra was established in 7 (31,8 %) women, in the proximal part – in 12 (54,5 %) and along the whole urethra – in 3 (13,7 %) This accumulation had form of an oval formation, length 2,2 ± 0,25 cm, width 1,52 ± 0,14 cm, thickness 1,3 ± 0,16 cm, and volume 4,75 ± 0,65 cm³ (anticipated female prostate gland).

Diameter of vessels in the examined organs was from 0,28 to 0,36 cm, blood flow speed (Vps) constituted from 8,7 to 11,0 cm/s, resistivity index (IR) – 0,6-0,62, pulsatility index (IP) – 1,44-1,21. At the background of videoerotic stimulation the intensification of blood flow in the specified anatomical structures was marked: diameter of vessels constituted 0,28-0,41 cm, Vps – 8,9-14,0 cm/s, IR – 0,67-0,94, IP – 1,5-2,37.

In all women PSA was revealed in blood serum: average levels for PSA total – 4,22 ± 1,22 ng/ml, and free 0,11 ± 0,02 ng/ml.

Conclusion. Ultrasound study in the gray scale mode (B-mode) of vessels of paraurethral zone with Doppler method on the previously catheterized urinary bladder allows determining female prostate gland as a separate anatomical structure.