Сучасні підходи до лікування урогенітального трихомоніазу

В останні десятиріччя в усьому світі спостерігається збільшення частоти інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Серед них перше місце впевнено посідає сечостатевий трихомоніаз. За даними ВООЗ, трихомонадна інфекція виявляється майже у 10% населення земної кулі [1, 2]. Щороку реєструється понад 170 млн нових випадків трихомоніазу [3]. Частота цього захворювання серед негонококових урогенітальних захворювань, за даними деяких досліджень, сягає 60-85% [3-5]. Важливість проблеми зумовлена не лише широким розповсюдженням захворювання, але й тими наслідками, що позначаються на організмі хворої та її оточення, а також появою ускладнень, що можуть стати причиною безпліддя, патології вагітності, пологів і т.і. [1, 6]. Так, за даними літератури [16], серед жінок з безпліддям, частота урогенітального трихомоніазу складає 41,8%, а серед вагітних із загрозою переривання вагітності та передчасних пологів – 32,9%.
Незаперечним є те, що велику роль у розповсюдженні трихомоніазу відіграють різні фактори демографічного, медичного, соціального, економічного, культурного характеру, які мало піддаються впливу з боку медицини [3, 7].
Зараженню трихомоніазом сприяє поширення позашлюбних статевих зв’язків. Жінки з випадковими статевими зв’язками страждають на трихомоніаз в 3,5 разу частіше, ніж ті, що мають постійного статевого партнера [1]. Однією із причин розповсюдження сечостатевого трихомоніазу є те, що близько 50% трихомонадних інфекцій – із безсимптомним перебігом, що зумовлює несвоєчасність діагностики [9]. Через 3-4 тиж після зараження трихомоніазом запальний процес переходить у хронічну форму, що також ускладнює діагностику і відповідно – лікування [13]. У зв’язку з цим стають цілком зрозумілими дані літератури про те, що середня тривалість цієї інфекції у жінок складає 3-5 років [14].
Останнім часом розроблено чимало протитрихомонадних препаратів, однак проблема адекватного лікування даної патології досі залишається актуальною. Це пояснюється тим, що більшість лікарських засобів, які з успіхом застосовувались протягом багатьох років, сьогодні вже не настільки ефективні. Пов’язано це, у першу чергу, зі значним поширенням штамів трихомонад, стійких до метронідазолу [8-12].
Іншою причиною недостатньої ефективності лікування є те, що у багатьох хворих на трихомоніаз одночасно виявляються інші захворювання, що передаються статевим шляхом. Найчастіше супутниками трихомоніазу є хламідіоз, бактеріальний вагіноз та гонорейна інфекція [6, 7].
Слід зазначити, що ефективність терапії трихомоніазу багато у чому залежить також і від схеми застосування протитрихомонадного препарату. Саме цій проблемі сьогодні приділяється все більше уваги [3]. При призначенні лікування не завжди враховують тривалість розвитку трихомонади, що найчастіше складає 7-10 діб. Дані літератури переконливо свідчать про те, що від інтенсивності лікування залежить його ефективність [1, 3]. Однак інтенсифікація лікування, тобто підвищення одноразової та добової дози при певному зниженні тривалості терапії, містить у собі певну небезпеку, пов’язану, у першу чергу, з гепатотоксичною дією протитрихомонадних препаратів, що найбільш властиве метронідазолу та імідазолу. У такій ситуації ефективним є орнідазол. Якщо при призначенні метронідазолу чи тінидазолу у хворої з печінковою недостатністю слід проводити корекцію дози препаратів, то під час прийому орнідазолу така необхідність відпадає, тому що цей лікарський засіб можна призначати навіть при вираженій печінковій недостатності [15]. Орнідазол відноситься до препаратів нового покоління, для яких характерна наявність активного радикалу. За рахунок цього радикалу препарат проникає у трихомонаду шляхом активного та пасивного транспорту, вибірково накопичуючись. Для орнідазолу таким є радикал з атомом хлору. Механізм дії орнідазолу полягає у порушенні синтезу і структури ДНК за рахунок складних метаболічних процесів за участю ферментативних систем, що призводить до загибелі мікроорганізмів [9-11].
До найбільш ефективних препаратів орнідазолу на вітчизняному фармацевтичному ринку відносять Мератин із пероральним шляхом введення та Мератин Комбі, що застосовується вагінально. Мератин Комбі призначається для лікування бактеріального вагінозу та вагініту, трихомонадного вагініту, грибкового вагініту, спричиненого Candida albicans, вагінітів, викликаних змішаною інфекцією (трихомонадами, анаеробною інфекцією, включаючи гарднерели та дріжджоподібні гриби). 1 таблетка цього препарату містить: орнідазолу 500 мг, неоміцину сульфату 100 мг, ністатину 100 000 ОД, преднізолону 3 мг. Мератин та Мератин Комбі найбільше відповідають усім вимогам ВООЗ до препаратів, що використовуються для лікування ІПСШ: висока ефективність, доступна ціна, добра переносимість, можливість використання під час вагітності, повільний розвиток резистентності до засобу терапії.
Мета даного дослідження – розробка й оцінка ефективності найбільш оптимальної схеми лікування Мератином та Мератином Комбі хворих на трихомоніаз, переносимості препарату, а також визначення впливу проведеного лікування на функціональний стан печінки.
Дослідження включало 60 жінок, хворих на трихомоніаз, віком від 20 до 48 років (у середньому 30,6 року), до якого не входили вагітні. З анамнезу було з’ясовано, що у кожної третьої пацієнтки мали місце запальні захворювання жіночих статевих органів, у тому числі у 6 (10,0%) – трихомонадний кольпіт. Протягом останнього місяця жодна з пацієнток не отримувала ніякого лікування. Серед супутніх захворювань в обстежуваних жінок були виявлені: хронічний тонзиліт у 5, хронічний гастрит у 2, хронічний холецистит у 3 пацієнток; 3 учасниці дослідження раніше хворіли на вірусний гепатит.
Діагноз сечостатевого трихомоніазу встановлювали на основі загальноприйнятих критеріїв.
Усім хворим проводили терапію Мератином і Мератином Комбі. Мератин призначали по 500 мг 2 рази на добу перорально протягом 10 діб, Мератин Комбі – інтравагінально по 1 таблетці на ніч протягом 10 діб. Подібна методика лікування повинна була враховувати життєвий цикл розвитку трихомонади. Перед початком та після лікування всі хворі за їх згодою були обстежені з метою оцінки впливу Мератину на функціональний стан печінки. Проводили визначення білірубіну, тимолової і сулемової проб, АЛТ, АСТ, лужної фосфотази та a-амілази, а також оцінка переносимості препаратів.
Оцінювання переносимості препаратів проводилось як самою пацієнткою, так і лікарем, що призначав лікування. Проведений аналіз цих даних дав можливість установити, що переносимість Мератину та Мератину Комбі виявилась дуже доброю у 43,33%, доброю у 53,34% і задовільною у 3,33% випадків. У жодної із пацієнток не було виявлено незадовільної переносимості препаратів.
Динаміка змін клінічної симптоматики у хворих на фоні лікування Мератином і Мератином Комбі наведена у таблиці 1.
Як видно з наведених даних, десятиденний курс лікування Мератином і Мератином Комбі призвів до значного зниження клінічних проявів захворювання, і, що особливо важливо, досягнутий рівень покращання стану жінок залишався таким же і через місяць після закінчення лікування.
Клінічні дані були підтверджені за допомогою лабораторних методів обстеження. Ефективність лікування склала 96,7%. Отримані результати повністю співпадають з даними літератури [6, 12].
Одним із завдань дослідження було визначення впливу лікування Мератином і Мератином Комбі на функціональний стан печінки у пролікованих пацієнток. Результати проведених біохімічних досліджень наведені в таблиці 2.
Результати свідчать, що під час проведеного лікування ніякого негативного впливу на функціональний стан печінки не було встановлено. У жодної з обстежених жінок після лікування не виявлено біохімічних показників, які б виходили за межі норми.
Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що:
• Мератин та Мератин Комбі на сьогоднішній день – одні з найбільш ефективних і безпечних антипротозойних засобів;
• тривалість лікування обов’язково повинна враховувати життєвий цикл розвитку трихомонади;
• поєднана терапія Мератином та Мератином Комбі є достатньо ефективним засобом лікування трихомоніазу.
Якщо до цього додати дані літератури про відсутність резистентності до цих препаратів, а також цілком доступну їхню вартість, можна зробити висновок, що Мератин та Мератин Комбі повинні стати препаратами вибору при лікуванні жінок з урогенітальним трихомоніазом.

Література
1. Руководство по охране репродуктивного здоровья / Авторский коллектив: Кулаков В.И., Серов В.Н., Адамян Л.В. и др.. – М.: «Триада-Х», 2001. – 568 с.
2. Проценко Т.В., Кузнецова В.Г., Корчак И.В. и соавт. Репродуктивное здоровье и ИППП. Учебное пособие. – К:, 2001. – 28 с.
3. Адаскевич В.П. Инфекции, передаваемые половым путем. – Нижний Новгород: Издательство НГМА; – М.: Медицинская книга, 1999. – 416 с.
4. Анчулане И.С. Урогенитальный трихомониаз и смешанные трихомонадно-гонококко-хламидийные инфекции: Автореф. дисс. ...канд. мед. наук. – М, 1992. – 17 с.
5. Кривошеев Б.Н., Ермаков М.Н., Криницина Ю.М. Тиберал в терапии урогенитального трихомониаза // Вестник дерматологии и венерологии. – 1997. – № 1. – С. 58-60.
6. Кира Е.Ф. Применение орнидазола (тиберала) для лечения бактериального вагиноза и трихомониаза // Вісник Асоціації акушерів-гінекологів України. – 1999. – № 3 (3). – С. 68-70.
7. Рыбалкин С.Б., Мирзабаева А.К. Альтернативные подходы к терапии урогенитальных заболеваний с целью сохранения репродуктивного здоровья. Методические рекомендации и руководство для врачей-клиницистов. – Санкт-Петербург, 2000. – 48 с.
8. Берестовой О.А. Проблемы резистентности к антибактериальным препаратам: в списке препаратов, к которым развилась резистентность, тиберал (орнидазол) не значится // Здоровье женщины. – 2003. – № 4 (16). – С. 63-66.
9. Meri T., Jokiranta T.S., Suhonen L., Meri S. Resistance of Trichomonas vaginalis to Metronidazole: report of the first three cases from Finland and optimization of in vitro susceptibility testing under various oxygen concentrations // J.Clin.Microbiol. – 2000. –V. 38; N 2. – Р. 763-767.
10. Rasoloson D., Tomkov E., Cammack R., Kulda J., Tachezy J. Metronidazol-resistant strains of Trichomonas vaginalis display increased susceptibility to oxygen // Parasitology. – 2001. – V. 123. – P. 45-56.
11. Rasoloson D., Vanacova S., Tomkov E., Razga J., Hrdy I., Tachezy J.?Kulda J. Mechanisms of in vitro development resistance to metronidazole in Trichomonas vaginalis // Microbiology. – 2002. – V. 148. – P. 2467-2477.
12. Kulda J. Trichomonads, hydrogtnosonesand drug resistance // Int. J. Parasitol. – 1999. – V. 29. – P. 199-212.
13. Кисина В.И. Урогенитальный трихомониаз: проблемы и пути их решения // ИППП. – 2001. – № 6. – С. 14-17.
14. Bowden F.J., Garnet T. G.P. Trichomonas vaginalis epidemiology: parameterising and analysing a model of treatment inventions // Sex. Transm. Infekt. – 2000. – V. 76. – P. 248-256.
15. Антибактериальная терапия. / Практическое руководство под ред. Л.С. Стагунского, Ю.Б. Белоусова, С.М. Киреева. – 2000. – М.: 190 с.
16. Михайлов А.Р., Гассанова Т.А. Распространённость урогенитального трихомониаза и проблемы его лабораторной диагностики у женщин с хроническими воспалительными заболеваниями органов малого таза // ИППП. – 2000. – № 2. – С. 16-29.