Юридическая консультация

С.А. Кубанський, завідувач відділу з правових питань Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я

С.А. КубанськийМені відомо, що робота в інфекційних закладах охорони здоров’я при виході на пенсію зараховується до стажу у подвійному розмірі. Я працюю 10 років в інфекційному кабінеті центральної поліклініки і хочу дізнатися, чи поширюється така норма особисто на мене.
Н. Мішкіна, м. Рівне

Дійсно, згідно зі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», робота працівників в інфекційних закладах: в лепрозорних і протичумних; з лікування осіб, заражених ВІЛ або хворих на СНІД; у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях; у психіатричних та інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров’я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Така норма закону є дещо бланкетною, оскільки не охоплює переліку всіх структурних підрозділів, у яких може здійснюватися зазначена робота. Виходячи із законодавчо закріпленого визначення протитуберкульозного закладу – спеціалізованого закладу охорони здоров’я, що здійснює діагностику туберкульозу та надає лікувально-профілактичну (стаціонарну та амбулаторну) допомогу хворим на туберкульоз (протитуберкульозні диспансери, лікарні, відділення, кабінети, науково-дослідні інститути, денні стаціонари, санаторії тощо); психіатричного закладу – психоневрологічного, наркологічного чи іншого спеціалізованого закладу, центру, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги; застосовуючи аналогію закону та зважаючи на роз’яснення, що містяться у спільному листі Міністерства праці і соціальної політики України, МОЗ України та Пенсійного фонду від 29.12.2005 р. № 625/0/15-05/039-6, можна констатувати, що робота в інфекційному кабінеті надає працівникові право на зарахування стажу роботи у подвійному розмірі.

Працюю лікарем-анестезіологом у міській лікарні на 1,5 ставки. Коли намагалася влаштуватися за сумісництвом ще на 0,5 ставки до іншої лікарні, мені було відмовлено. Однак я маю вдосталь вільного часу і хочу працювати. Поясність правомірність такої відмови.
Г. Вакарчук, м. Харків

Питання роботи за сумісництвом у нашій державі регулюється низкою нормативно-правових актів, основне місце серед яких посідає Кодекс законів про працю України (КЗпП).
Згідно із ч. 2 ст. 21 КЗпП України, працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Під законодавством у коментованій частині статті КЗпП маються на увазі не лише самі закони, але й інші нормативно-правові акти (постанови, укази, положення, правила тощо). Такими актами у регулюванні трудових відносин у цілому й роботи за сумісництвом зокрема є Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затверджене спільним наказом Міністерства праці і соціальної політики України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 р. № 43 та Постанова Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 р. № 245, що встановлюють деякі обмеження у роботі за сумісництвом працівників на державних підприємствах, якими і є вказані вами заклади охорони здоров’я.
Так, відповідно до п. 2 зазначеної постанови тривалість роботи за сумісництвом працівників державних підприємств не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Враховуючи те, що ви працюєте на 1,5 ставки й очевидно на 0,5 ставки за внутрішнім сумісництвом, тобто вже використовуєте нормативно закріплену можливість до додаткової реалізації праці і до вас у повній мірі застосовуються згадані обмеження, то відмова у прийнятті на іншу роботу є правомірною.
Слід зазначити, що ви маєте додаткове право на реалізацію своєї здатності до праці шляхом проведення консультацій у лікувально-профілактичних установах в обсязі до 240 год на рік з погодинною оплатою праці, оскільки така робота не вважається сумісництвом, або реалізовувати право на сумісництво у сфері приватної медицини.

Я одна виховую сина (з чоловіком давно розлучена). Йому 16 років. Коли звернулася до відділу кадрів із заявою про надання додаткової відпустки, мені відмовили, оскільки відпустка надається лише до 15-річного віку. Чи правильно це? Яким законом передбачено право на додаткову відпустку і чи маю таке право я?
Н. Павлова, м. Шостка Сумської обл.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про відпустки», працівникам, які мають дітей, щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів: жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину; одинокій матері; батькові, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі); а також особі, яка взяла дитину під опіку.
За законами України «Про охорону дитинства», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» дитина – це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Той же закон у п. 5 ч. 12 ст. 10 формулює поняття одинокої матері (батька) як такої, яка виховує дитину без батька (матері). Отже, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої, оскільки основний акцент законодавець зробив на вихованні. Потрібно наголосити, що зазначене визначення терміну «одинока мати» застосовується тільки для надання пільг і гарантій, установлених трудовим законодавством щодо відпусток.
До категорії одинокої матері належать: жінка, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (у тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).
Батько дитини може бути визнаним таким, що бере участь у вихованні дитини тільки тоді, коли він або разом проживає з дитиною, або є інші докази щоденної його участі у вихованні дитини. Згідно зі ст. 158 Сімейного кодексу України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Підсумовуючи вищесказане, необхідно зазначити, що відмова у наданні додаткової відпустки з наведених вами підстав є неправомірною, і таке право залишається за вами до досягнення дитиною 18-річного віку. На підтвердження факту самостійного виховання дитини необхідно звернутись до органу опіки та піклування за місцем проживання.

Свої листи із запитаннями надсилайте на адресу редакції або на електронну скриньку: mazz@health-ua.com

Поділитися з друзями: