сховати меню

Трихомонадна та анаеробна інфекції як етіологічний чинник виникнення хронічних запальних захворювань статевих органів у жінок фертильного віку. Сучасні можливості лікування


сторінки: 24-31

Вл.В. Подольський, д.мед.н., ст. наук. співроб., завідувач відділення. Відділення проблем здоров’я жінки фертильного віку ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології ім. О.М. Лук’янової НАМН України». В.В. Подольський, д.мед.н., професор, керівник відділення.
 Відділення проблем здоров’я жінки фертильного віку ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології ім. О.М. Лук’янової НАМН України»


Хронічні запальні захворювання статевих органів у сучасних умовах посідають провідне місце в структурі гінекологічної патології і є причиною різних порушень репродуктивного здоров’я у жінок.

У статті описано особливості виникнення цієї групи захворювань у разі інфікування трихомонадами та анаеробними мікроорганізмами. На підставі результатів власного дослідження запропоновано сучасні методи комплексної терапії хронічних запальних захворювань статевих органів у жінок при виявленні представників трихомонадної та анаеробної мікрофлори.

Ключові слова: жінки фертильного віку, трихомонади, анаеробні мікроорганізми, хронічні запальні захворювання, статеві органи, біоплівка.

Сьогодні хронічні запальні захворювання статевих органів (ХЗЗСО) залишаються найбільш частим порушенням репродуктивного здоров’я населення нашої країни [1]. На жаль, незважаючи на значні досягнення в діагностиці, лікуванні та профілактиці цієї групи захворювань, їх частота не має тенденції до зниження. Такий стан цієї проблеми у жінок фертильного віку відбувається не тільки через появу нових етіологічних чинників, які спричиняють цю групу захворювань, але й через низку факторів ризику, які мають негативний вплив щодо розвитку ХЗЗСО та впливають на стан загального та репродуктивного здоров’я жінок [2].

До таких факторів ризику можна віднести невпорядковані статеві стосунки, наявність декількох статевих партнерів, які мають зміни мікробіоценозу урогенітальних органів і є джерелом інфекційних агентів для жінок [3].

Іншою важливою умовою є група соціально-еко­номічних чинників, до яких відноситься міграція населення, в т.ч. останніми роками, яка спостерігається в Україні через тривалі військові дії на сході країни [2].

Важливим негативним фактором впливу на стан загального здоров’я є прояви соціально-економічної кризи в нашій державі, що відображається на режимі харчування, праці та відпочинку більшості населення, зокрема жінок. Такий фактор ризику часто призводить до змін в системах захисних сил організму, особливо в системі імунітету. Ці зміни в організмі дають можливість легкому проникненню в організм жінки патогенних мікроорганізмів. Слід зазначити, що деколи навіть без наявності патогенів відбувається збільшення умовно-патогенної та резидентної мікрофлори, яка розвивається в значних кількостях і викликає запальний процес на рівні статевих органів [2].

Іншою проблемою є несвоєчасна або недостатня діагностика ХЗЗСО. Особливої уваги потребує врахування під час діагностичних дій виявлення факультативних анаеробів, анаеробів і трихомонад [3].

Обставини життя сучасної жінки постійно змінюються, накладаючи певний відбиток на стан її здоров’я. Умови середовища існування при цьому не завжди надають сприятливого впливу на основні показники здоров’я, серед яких стан репродуктивного здоров’я посідає особливе місце [4]. Наразі не викликає сумнівів той факт, що стан репродуктивного здоров’я є не тільки показником розвитку суспільства, але і реальним відображенням його кризових ситуацій [5].

У нашій країні проблема репродуктивного здоров’я вимагає серйозного і першочергового вирішення [6]. Факторами, що порушують стан репродуктивного здоров’я жінки і викликають велику кількість ускладнень, головним чином є ХЗЗСО [7].

Останніми роками новий, більш високий рівень розвитку лабораторної діагностики сприяє значному покращанню діагностування інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Розповсюдженість представників цих інфекцій в етіології інфекційних захворювань статевих органів зростає з кожним роком не тільки в Україні, але й в багатьох інших країнах [7]. Безумовно, збільшення числа цих хвороб зумовлює так звана сексуальна та інформаційна свобода поширення нових для нашого суспільства норм моралі та економічних труднощів.

Термін «інфекції, що передаються статевим шляхом» об’єднує групу інфекційних захворювань, до якої входить понад 20 різних нозологічних форм. Це і класичні венеричні захворювання – сифіліс, гонорея, шанкоріт (м’який шанкр), лімфогранулема венерична, донаназ; хвороби з переважним ураженням сечостатевих органів (урогенітальний хламідіоз, уреаплазмоз, трихомоніаз, генітальний герпес, мікоплазмоз, гарднерельоз, кандидоз, контагіозний молюск) і такі як ВІЛ-інфекція, гепатити В і С [8].

За даними ВООЗ, щорічно у світі реєструється понад 250 млн хворих на трихомоніаз [9]. Трихомоніаз (трихомоноз) – це ІПСШ, що посідає перше місце в світі щодо поширення (щорічно хворіють близько 170 млн чоловік). Майже третина звернень до акушера-гінеколога через наявність інфекційного вульвовагініту (за даними ВООЗ) зумовлена інфікуванням трихомонадами. Збудник Trichomonas vaginalis – рухомий одноклітинний мікроорганізм, відноситься до класу простіших, роду трихомонад, що має чотири вільних джгутики та коротку ундулюючу мембрану [10]. Збудник Trichomonas vaginalis відноситься до класу джгутикових і тривалий час вважався нешкідливим «мешканцем» сечостатевих шляхів. Лише на початку минулого сторіччя у працях Hone (1916) і Capeka (1927) доведено патогенність трихомонад.

Збудник трихомоніазу Trichomonas vaginalis Donnae є строго специфічним паразитом людини. Поза людським організмом збудник швидко гине при сушінні (за декілька секунд), нагрів більш ніж 40 °C знешкоджує трихомонаду.

У даний час відомо понад 50 різновидів трихомонад, в організмі людини паразитують лише три види: урогенітальні, ротові, кишкові [11].

Трихомоніаз – доволі розповсюджене паразитарне захворювання і є одним з найбільш поширених ІПСШ. Хронічний трихомоніаз зазвичай являє собою сумарний протозойно-бактеріальний процес, оскільки трихомонада є резервуаром для хламідій, ypeаплазм, гонококів, стафілококів та інших видів мікрофлори. Тільки у 10,5% випадків перебіг трихомоніазу відбувається як моноінфекція, у 89,5% – виявляють змішані трихомонадні інфекції в різних комбінаціях.

Під трихомонадоносійством слід розуміти наявність трихомонад в організмі людини при відсутності клінічних ознак захворювання. За даними різних авторів, частота трихомонадоносійства становить від 2 до 41%.

У жінок місцем контамінації простіших є піхва. Сечовидільний канал також може бути ураженим. Трихомонади фіксуються на клітинах плоского епітелію слизової оболонки піхви, проникають в залози і лакуни. Джерелом інфекції є хвора людина. Жінки, які мають кілька статевих партнерів, страждають на трихомоноз у 3,5 раза частіше, ніж ті, які мають одного партнера. Інкубаційний період в середньому дорівнює 5-15 днів, проте може коливатися від 3 днів до 1 міс.

Клінічна картина трихомонадного запального процесу статевих органів у жінок добре вивчена. Для трихомонозу характерними є рясні жовто-сірі піни­­­сті рідкі виділення із запахом зі статевих шляхів, подразнення і сильний свербіж зовнішніх статевих органів, печіння і болючість при сечовипусканні. Клінічні симптоми посилюються після менструації. При огляді виявляються запальні зміни від помірної гіперемії слизової оболонки піхви і шийки матки до великих ерозій, петехіальних геморагій і попрілості в ділянці промежини. Характерним, але не постійним симптомом є наявність гранульоматозних, пухких уражень слизової оболонки матки червоного кольору (малинова шийка матки). У ділянці заднього склепіння відзначається скупчення рідких сірувато-жовтих, пінистих виділень, які вільно випливають з піхви, подразнюючи шкіру. У передній третині піхви нерідко утворюються гострокінцеві кондиломи [12-14].

Міжнародною класифікацією хвороб виділено трихомоніаз гострий і ускладнений. У практичній діяльності акушери-гінекологи, урологи та дерматовенерологи часто користуються й іншими класифікаціями, які відображають клінічні аспекти захворювання, пов’язані з перебігом і локалізацією інфекційного процесу.

Так, у залежності від локалізації інфекції розрізняють:

1. Трихомоніаз жінок.

а) трихомоніаз нижнього відділу урогенітального тракту:

  • вульвіт;
  • кольпіт;
  • вестибуліт;
  • бартолініт;
  • ендоцервіцит;
  • уретрит та парауретрит.

б) трихомоніаз верхнього відділу урогенітального тракту:

  • цервіцит;
  • сальпінгіт;
  • цистит.

Залежно від перебігу захворювання визначають:

1. Свіжий трихомоніаз (давність захворювання до 2 міс):

а) гострий;

б) підгострий;

в) торпідний.

2. Хронічний трихомоніаз (уповільнені форми з давністю захворювання > 2 міс або при невідомому початку захворювання).

3. Трихомонадоносійство (випадки, коли відсутня запальна реакція, але при статевих зносинах трихомонади передаються здоровим людям, викликаючи у них типову клінічну картину захворювання).

У багатьох випадках перебіг трихомоніазу відбувається безсимптомно, трихомонади виявляються у вигляді малорухомої амебовидної форми тільки при лабораторному аналізі. Поєднання різних лабораторних методів дослідження є запорукою успіху в діагностиці трихомоніазу.

Діагностика трихомонадного вагініту ґрунтується на виявленні в нативному мазку рухомих трихомонад за наявності ознак інтенсивної запальної реакції і рН вагінального вмісту [15]. Для якісного проведення лабораторного дослідження важливе значення має правильна підготовка хворих до обстеження. Необхідною умовою є припинення застосування зовнішніх і внутрішніх трихомоноцидних середників не пізніше ніж за 57 днів до взяття матеріалу. У забарвлених препаратах трихомонади мають овальну, круглу або грушовидну форми з добре вираженими контурами і ніжно комірчастою будовою цитоплазми, за розміром в 2 рази більше, ніж лейкоцити. Культуральний метод виділень з уретри та піхви має велику цінність при діагностиці атипових форм і проведення контролю за лікуванням. Найбільш адекватним є поєднання двох або трьох методів дослідження з метою постановки діагнозу трихомоніазу [16].

Останнім часом з’являється все більше досліджень, присвячених діагностиці атипових форм трихомонадної інфекції. Так, за даними вітчизняних авторів [4], атипові форми трихомонад були виявлені у 93 (46,5%) із 200 обстежених жінок. На думку цих дослідників, частота трихомонадної інфекції в популяції осіб, хворих на хронічний сальпінгоофорит, є значно вищою за отримані статистичні дані і може досягати 45% [4].

Серед багатьох видів мікроорганізмів, що підтримують запальні зміни при трихомоніазі часто зустрічається анаеробна мікрофлора. У той же час самі представники анаеробних мікроорганізмів, розвиваючись в статевих органах жінки в кількостях, що перевищують допустимі, можуть викликати вагініт і вагіноз [17].

Для розуміння процесів, що відбуваються, нагадаємо, що саме анатомічна будова і функціональна активність піхви сприяє підтримці нормального біоценозу, що своєю чергою створює систему захисту статевої системи від проникнення збудників специфічної і неспецифічної інфекції та подальшого прогресування патологічного процесу в сечостатевій системі [18].

Система самоочищення піхви функціонує завдяки циклічному режиму активності репродуктивної системи жіночого організму. У проліферативну фазу овуляторного менструального циклу відповідно до підвищення стероїдної активності яєчників продукції естрадіолу відбувається зростання і диференціювання багатошарового плоского епітелію слизової оболонки піхви (клітини базального, парабазального, проміжного і поверхневого шарів), синтез глікогену в епітеліальних клітинах, продукція слизового секрету залозами ендоцервіксу [18].

Багатошаровий плоский епітелій, насичений глікогеном, і слизова «пробка» в каналі шийки матки виконують бар’єрну функцію, блокують поширення пошкоджувального агента (специфічної або неспецифічної інфекції), перешкоджають розвитку запалення.

Під дією прогестерону в секреторну фазу циклу відбувається десквамація і цитоліз багатошарового плоского епітелію. Палички Дедерлейна (Lactobacillus spp.) сприяють розщепленню глікогену в багатошаровому епітелії до молочної кислоти, що приводить до підтримання нормального рН піхвового середовища.

У здорових жінок репродуктивного віку загальна кількість мікроорганізмів у вагінальному вмісті становить 68,5 lg КУО/мл (або на 1 г) і складається з понад 40 різноманітних видів. Вагінальний мікроценоз в нормі на 95-98% утворюється з постійних мікроорганізмів (індигенна, аутохромна мікрофлора) і на 25% – з транзиторних (алохромна, випадкова мікрофлора). Доведено, що нормальна мікрофлора піхви забезпечує так звану колонізаційну резистентність статевої системи [19].

Домінуючими (95-98%) бактеріями вагінального середовища є Lactobacillus spp. Найбільш часто виділяються такі види лактобацил: Lacidophilus (42,8%), Lparacasei (18,6%), Lfermentans (14,3%), Lplantarum (11,4%), що представляють групу мікроаеробів. Завдяки специфічній адгезії на епітеліальних клітинах утворюється біоплівка, що складається з мікроколоній лактобацил, оточених продуктами їх метаболізму глікокаліксом [20].

Багатокомпонентність і динамічність видового і кількісного складу мікроценозу забезпечують гнучке пристосування мікроорганізмів до змін середовища, в якому вони знаходяться. До того ж опір колонізації, або інакше колонізаційна резистентність піхви, забезпечує стабільність нормального мікроценозу, запобігаючи заселенню піхви істинно патогенними мікроорганізмами і надмірному розмноженню умов­но-патогенної мікрофлори [10].

В організмі жінки колонізаційна резистентність піхви зумовлена безліччю факторів, основними з них є такі:

  • здатність мікроорганізмів утримуватися на поверхні клітин;
  • конкурування мікроорганізмів за місце і харчові субстрати;
  • фізіологічна десквамація і цитоліз поверхневих клітин епітелію піхви;
  • фагоцитоз за допомогою макрофагів і поліморфноядерних лейкоцитів;
  • продукція антимікробних субстанцій (перекисів, коротколанцюгових жирних кислот, трансферину і опсонінів плазми, що підсилюють фагоцитарну активність клітин; лізоциму, який має антимікробну активність; лізину, що сприяє руйнуванню клітинної оболонки мікроорганізмів);
  • продукція стимуляторів імуногенезу й індукція імунної відповіді [21].

Зміна нормального стану мікроекології піхви призводить до дисбіозу, який натепер розглядається як бактеріальний вагіноз (БВ). При ньому відбувається елімінація лактобацил і колонізація піхви облігатними анаеробами (Prevotella/Porphyromonasspp., Peptostreptococcus spp., Fusobacterium spp., Mobiluncusspp.) і гарднерелою [22]. У ряді випадків на фоні абсолютного переважання мікроорганізмів, асоційованих з БВ, можуть бути присутніми лактобактерії в низькому титрі. Зазвичай це анаеробні лактобактерії, що нездатні продукувати перекис водню. При цьому рівень анаеробних мікроорганізмів може підвищуватися в 1000 разів [11].

БВ нерідко виникає на фоні порушення менструального циклу, переважно за типом олігоменореї або неповноцінної лютеїнової фази, а також у жінок, які протягом тривалого часу (понад 5 років) використовують внутрішньоматкову спіраль. Крім того, виникнення БВ може бути зумовлено перенесеними або супутніми запальними захворюваннями жіночих статевих органів [5, 23]. За даними російських дослідників, серед перенесених гінекологічних захворювань у пацієнток з БВ найбільш часто (63,9%) зустрічається вагініт.

Результати досліджень вітчизняних учених свідчать про те, що у 60% жінок причиною запалення піхви є аеробні грамнегативні мікроорганізми: кишкова паличка (46,2%), псевдомонас (паличка си­ньо-зеленого гною, 31,4%), факультативно-анаеробні ентеробактерії роду клебсієла (12,9%) і протей (9,2%) [24].

Особливе занепокоєння викликають дані, отримані при вивченні БВ у дівчаток віком до 12 років [23]. Так, у 71 дівчинки до 12 років, які не живуть статевим життям, встановлений діагноз БВ. Причиною цього захворювання у більшості (63,4%) з них є вагінальна гарднерела, організми роду мобілункус (15,5%), їх поєднання (16,2%). Анаеробна моноінфекція виявлена у 45,1% хворих, змішана – у 54,9%. Найчастіше БВ поєднувався з хламідіозом (69,2%) і уреаплазмозом (51,3%), рідше з мікоплазмозом, кандидозом і трихомоніазом. У 24 (33,8%) осіб встановлено вертикальний шлях передачі інфекції. Перебіг БВ у 84,5% дів­чаток був хронічним. Клінічні симптоми у формі вульвіту, вагініту, цервіциту та уретриту були більш яскраво виражені, ніж у дорослих жінок. У дів­чаток з урогенітальною анаеробною моноінфекцією була виявлена різноманітна супутня патологія: синехії вульви у 2 (6,3%), ектопія шийки матки у 10 (31,3%), гіпоплазія матки і придатків у 4 (12,5%), хронічний сальпінгоофорит у 2, уретрит у 14 (43,8%), хронічний цистит у 3 (9,4%), хронічний пієлонефрит у 5 (15,6%), дис­бактеріоз кишечника у 18 (56,3%) [25].

Представлені дані свідчать, що трихомонадна та анаеробна інфекція статевих органів у жінок фертильного віку може бути причиною серйозних запальних захворювань і станів, які призводять до порушень репродуктивного здоров’я. Саме тому лікарі повинні не лише вміти правильно діагностувати викликані цими мікроорганізмами зміни в урогенітальних органах у жінок, а й своєчасно і адекватно реагувати призначенням етіо­тропного лікування.

Сучасні дослідження показали, що мікроорганізми, які входять до вагінальної мікробіоти, можуть утворювати біологічні плівки, змінюючи характер біохімічних реакцій з аеробних на облігатні анаеробні [26].

Останнім часом все більше вітчизняних та зарубіжних учених у своїх працях вказують на властивість патогенної та умовно-патогенної мікрофлори органів репродуктивної системи до формування біо­плівок. Така форма існування мікробіоти значним чином впливає на характер їх життєдіяльності, а саме на характер прикріплення до поверхні органа, особливостями контролю популяції різних типів бактерій у складі біоплівки та характер міжклітинної комунікації. Результати останніх досліджень вказують на те, що більшість інфекцій сечостатевої системи викликані саме бактеріями, здатними до утворення біоплівок. Важливо зазначити, що здатність до формування біоплівок була зареєстрована не тільки у штамів патогенної та умовно-патогенної мікрофлори, а й у мікроорганізмів, що не мають клітинної стінки, а саме у мікоплазм [26].

Процес формування біоплівки, починаючись з прикріплення бактерій до поверхні, поступово переходить у формування екстрацелюлярного матриксу та розділення бактерій на групи. Процесу адгезії стафілококів сприяє вироблення специфічної молекули полісахариду, що знижує фагоцитарну активність макрофагів та викликає склеювання еритроцитів. Матрикс бактеріальної біоплівки в основному складається з води та полісахаридів. При цьому його проникність для антибіотиків може варіювати в залежності від виду та кількісного складу колонійутворюючих організмів. Для деяких типів бактерій формування біоплівки може підвищувати антибіотикорезистентність у 10 разів. Встановлено, що в глибоких шарах біоплівок концентрація кисню різко знижується, що призводить до зміни механізму метаболічної активності бактерій з кисневого на нітратний, що своєю чергою також впливає на ефективність антибактеріальної терапії. Необхідно зазначити, що після формування біоплівки подальша колонізація поверхні органу відбувається не за рахунок поодиноких бактерій, а через відшарування цілих пластів бактерій з біо­плівки. Відомим є дослід, у якому описується дія антибіотиків на бактерії у поживному середовищі з подальшою мікроскопією. Під час мікроскопії пригнічення росту бактерій відбувається на 99%, при цьому 1% бактерій – це так звані персистори, бактерії, які здатні до максимального сповільнення метаболічних процесів, що забезпечує їм захист від шкідливих факторів навколишнього середовища. Наявність подібних клітин в біоплівках значною мірою підвищує стійкість бактерій до антибактеріальної терапії [27-29].

Важливо зазначити, що фактори клітинного імунітету, які мають фагоцитарну активність, антитіла та білки комплементу не здатні до проникнення крізь полісахаридний матрикс біоплівки. Антибіотики, що проникають крізь матрикс, не впливають на клітини-персистори, що також призводить до відновлення бактеріальної проліферації та хронізації запального процесу.

Зважаючи на вищезазначене, важливим фактором лікування інфекцій сечостатевих органів є біодоступність препаратів. Секнідазол – протимікробний і протипротозойний засіб є наступним поколінням препаратів групи 5-нітроімідазолів з покращеною біодоступністю. Основний механізм дії цієї групи препаратів – протимікробна (та протипротозойна) активність азотного кільця, яке в процесі біохімічних реакцій в мікроорга­нізмі-мішені перетворюється на цитотоксичні метаболіти, які зі свого боку пошкоджують ДНК бактерій і порушують процеси біосинтезу білка. Такі процеси унеможливлюють розмноження бактерії та призводять до її загибелі. Препарат Секнідокс (секнідазол виробництва компанії World Medicine) впливає як на грампозитивні, так і на грамнегативні бактерії, що у процесі своєї життєдіяльності використовують азот. Така особливість внутрішньоклітинного обміну речовин властива анаеробним мікроорганізмам, адже в аеробної мікрофлори біохімічні процеси відбуваються за присутності кисню, що унеможливлює проведення реакції перетворення основного компоненту 5-нітро­імідазолу у цитотоксичні метаболіти. Варто зазначити, що інтенсивність включення кисню до процесів обміну речовин у бактерії є різною. Так, наприклад, аеробні штами Gardnerella vaginalis, у яких відсоток залучення кисню до біохімічних реакцій є низьким, чутливі до секнідазолу.

Для лікування трихомонадних вагінітів, уретритів і бактеріального вагінозу препарат групи 5-нітроімідазолів секнідазол використовувався за інструкцією: 2 таблетки одноразово.

Результати досліджень

вгору

Для з’ясування ефективності лікування змін мікробіоценозу на фоні ХЗЗСО у жінок в разі виявлення трихомонадної та анаеробної інфекцій нами було комплексно обстежено 50 пацієнток до та після проведення лікувальних заходів.

Вивчення мікробіоценозу статевих органів включало визначення видового та кількісного складу мікрофлори у відповідності до наказу МОЗ України від 2006 р. № 234. Усі обстежені жінки були фертильного віку (табл. 1).

Вік обстежених жінок

абс.ч.

%

до 20 років

5

10

21-25

10

20

26-30

24

48

31-35

10

20

35-40

1

2

40-45

-

-

45-48

-

-

Всього

50

100

 

Найбільшу (48%) вікову групу становили особи віком 26-30 років.

Усі обстежені жінки мали скарги, характерні для ХЗЗСО, і після комплексного обстеження у них виявлялись ХЗЗСО на різних рівнях статевих органів (табл. 2).

Назологія запальних захворювань статевих органів

абс.ч.

%

Хронічний вульвіт

4

8

Хронічний вагініт

21

42

Хронічний цервіцит

16

32

Хронічний сальпінгоофорит

37

74

 

Частіше виявляли запальні процеси нижнього рівня – хронічний вагініт (42%) та хронічний цервіцит (32%). Часто відбувалось ураження запальним процесом і верхніх рівнів статевих органів. Так, хронічний сальпінгоофорит зустрічався у 37 (74%) обстежених жінок.

Визначення стану мікробіоценозу урогенітальних органів було проведено з визначенням різних біотопів організму обстежених (табл. 3).

Вид

Значення показника за біотопом, абс.ч. (%)

Вагіна

Цервікальний канал

Уретра

Staphylococcus epidermidis

15 (30,0)

8 (16)

10 (20,0)

Staphylococcus haemolyticus

5 (10,0)

3 (6,0)

3 (6,0)

Staphylococcus aureus

7 (14,0)

7 (14,0)

-

Streptococcus mitis

-

-

-

Streptococcus faecalis

10 (20,0)

3 (6,0)

3 (6,0)

Micrococcus spp.

-

-

-

Corynebacterium spp.

10 (20,0)

8 (16,0)

7 (14)

Escherichia coli

20 (40,0)

12 (24,0)

-

E. coli haemolyticus

10 (20,0)

3 (6,0)

-

Streptococcus pyogenes

-

-

-

Klebsiella spp.

8 (16,0)

7 (14,0)

-

Enterobacter spp.

5 (10,0)

3 (6,0)

3 (6,0)

Proteus spp.

3 (6,0)

3 (6,0)

-

Pseudomonas spp.

3 (6,0)

3 (6,0)

-

Peptostreptococcus spp.

20 (40,0)

25 (50,0)

15 (30,0)

Peptococcus spp.

12 (24,0)

15 (30,0)

7 (14,0)

Trichomonas spp.

8 (16,0)

7 (14,0)

8 (16,0)

Mobiluncus spp.

7 (14,0)

3 (6,0)

-

Gardnerella spp.

20 (40,0)

3 (6,0)

-

Bacteroides spp.

10 (20,0)

10 (20,0)

5 (10,0)

Candida spp.

10 (20,0)

12 (24,0)

3 (6,0)

Lactobacillus spp.

20 (40,0)

15 (30,0)

12 (24,0)

Bifidobacterium spp.

8 (16,0)

7 (14,0)

3 (6,0)

 

Отримані дані показали, що у жінок досить часто виявляються трихомонади відповідно: у виділеннях з піхви у 8 (16%) пацієнток, в цервікальному каналі у 7 (14%) та в уретрі у 8 (16%). Дуже часто у жінок зустрічаються представники анаеробної мікрофлори у виділеннях з піхви: гарднерели у 20 (40%), мобілункус у 7 (14%), пептококи у 12 (24%), псевдострептококи у 20 (40%). Також у обстежених осіб у виділеннях з піхви спостерігалось високе обсіменіння факультативними анаеробами. Подібна ситуація мала місце при обстеженні виділень з цервікального каналу. Так, частота діагностики трихомонад становила 14%, гарднерел – 6%, мобілункусу– 6%, пептококів – 30% і пептострептококів – 50%. На фоні ХЗЗСО у жінок спостерігались зміни в біотопах уретри. Слід зазначити високі показники виявлення трихомонад (16%) і пептококів (14%).

Зважаючи на зміни мікробіоценозу на фоні ХЗЗСО та високі показники виявлення трихомонадної та ан­аеробної інфекцій, до комплексної терапії включали препарат Ceкнідокс (за інструкцією для медичного застосування). Крім вищевказаного препарату, до комплексної терапії входили антимікробні, протигрибкові, протизапальні та імуномодулюючі засоби.

Після проведеного комплексного лікування у обстежених жінок була визначена частота комбінації різних біотопів організму (табл. 4).

Вид

Значення показника за біотопом, абс.ч. (%)

Вагіна

Цервікальний канал

Уретра

Staphylococcus epidermidis

3 (6,0)

3 (6,0)

Staphylococcus haemolyticus

Staphylococcus aureus

Streptococcus mitis

Streptococcus faecalis

Micrococcus spp.

Corynebacterium spp.

3 (6,0)

Escherichia coli

E. coli haemolyticus

Streptococcus pyogenes

Klebsiella spp.

Enterobacter spp.

Proteus spp.

Pseudomonas spp.

Peptostreptococcus spp.

Peptococcus spp.

Trichomonas spp.

Mobiluncus spp.

Gardnerella spp.

3 (6,0)

Bacteroides spp.

Candida spp.

Lactobacillus spp.

40 (80,0)

30 (60,0)

Bifidobacterium spp.

25 (50,0)

25 (50,0)

3 (6,0)

 

Отримані результати свідчать про високу ефективність використання запропонованої комплексної терапії з використанням препарату Ceкнідокс.

Застосування секнідазолу в комплексній терапії ХЗЗСО у жінок фертильного віку в разі виявлення трихомонадної та анаеробної інфекцій є перспективним, оскільки дасть можливість знизити частоту розвитку інших порушень репродуктивного здоров’я, що виникають на фоні ХЗЗСО, і це потребує проведення досліджень у цьому напрямку.

Висновки

вгору
  • У сучасних умовах в мікробному спектрі виділень зі статевих органів жінок фертильного віку з хронічними запальними захворюваннями статевих органів наявні мікроорганізми як патогенні, так і такі, що у великій кількості за певних умов можуть бути причиною значних порушень репродуктивного здоров’я.
  • Визначення частоти комбінації різних біо­топів організму жінок з хронічними запальними захворюваннями статевих органів показало, що значною мірою виявляються мікробні асоціації, до складу яких входять представники умовно-патогенної та резидентної мікрофлори, факультативні анаероби та анаероби в поєднанні з трихомонадами.
  • Використання препарату Ceкнідокс у комплексній терапії запальних захворювань статевих органів у пацієнток фертильного віку показало високу ефективність.
  • У разі виявлення жінок з ХЗЗСО доцільно проводити діагностичні дослідження щодо кількісного та якісного складу мікробіому статевих органів з обов’язковим визначенням умовно-па­тогенної та резидентної мікрофлори, факультативних анаеробів, анаеробів і трихомонад. Така діагностика дозволить своєчасно виявляти патогени, що викликають запальні процеси статевих органів і буде сприяти вибору раціональної фармакотерапії.

Список використаної літератури

1. Подольский В. В., Туманова Л. Е., Дронова В. Л., Воробьева И. И., Подольский Вл.В., Святая О. П. Хрони­ческие воспалительные заболевания половых органов у женщин фертильного возраста как причина осложнений в гинекологии и акушерстве. Неонатология, хирургия и перинатальная медицина. 2011. Т. 1, № 1. С. 127-132.

2. Запорожан В. М., Подольський Вл. В. Репродуктивне здоров’я жінок при хронічних запальних захворюваннях статевих органів. Монографія. Київ, 2014. – 197 с.

3. Подольський В. В., Подольский Вл. В. Фактори ри­зику, що впливають на стан репродуктивного здоров’я жінок в Україні. Медичні ініціативи. Професійна газета для фахівців охорони здоров’я. 2013. № 2. С. 4-6.

4. Подольський Вл.В., Подольський В. В. Сучасні мож­ливості протимікробного лікування хронічних запальних захворювань статевих органів у жінок фертильного віку. Інформаційний лист. Київ, 2018. № 147. С. 4.

5. Подольський Вл.В., Подольський В. В. Профілктика лікування запальних змін статевих органів у жінок з лейоміомою матки. Перинатология и педиатрия. 2017. № 3 (71). С. 44-49.

6. Подольський Вл.В., Подольський В. В. Сучасні можливості лікування хронічних запальних захворювань статевих органів у жінок фертильного віку. Здоровье женщины. 2017. № 5 (121). С. 132-136.

7. Подольський Вл.В., Подольський В. В., Федорич П. В. Оптимізація лікування хронічних запальних захворювань статевих органів у жінок фертильного віку з урахуванням міжнародного досвіду. Методичні рекомендації. Київ, 2018. № 94. – 12 с.

8. Cohen C. R., Lingappa J. R., Baeten J. Met al. Bacterial vaginosis associated with increased risk of female-to-male HIV-1 transmission: aprospective cohort analysis among African couples. PLoS Med. 9 (6), e1001251 (2012).

9. P. Nyirjesy and J. R. Schwebke. Secnidazole: next-generation antimicrobial agent for bacterial vaginosis treatment. Future Microbiol 2018 Jan 12 (epub).

10. Kirkcaldy R. D., Augostini P., Asbel Lеe еt al. Trichomonas vaginalis antimicrobial drug resistance in 6 US cities, STD Surveillance Network, 2009-2010. Emerg. Infect. Dis. 18 (6), 939-943 (2012).

11. Hillier S. L., Nyirjesy P., Waldbaum A. S. et al. Secnidazole treatment of bacterial vaginosis: a randomized controlled study. Obstet. Gynecol. 130 (2), 379-386 (2017).

12. Rivers C. A., Adaramola O. O., Schwebke J. R. Prevalence of bacterial vaginosis and vulvovaginal candidiasis mixed infection in asoutheastern American STD clinic. Sex Transm. Dis. 38 (7), 672-674 (2011).

13. Chavoustie S. E., Gersten J. K., Samuel M. J., Schwebke J. R. A Phase III, multicenter, prospective, open-label study to evaluate the safety of asingle dose of secnidazole 2 g for the treatment of women and postmenarchal adolescent girls with bacterial vaginosis. J. Women’s Health (2017) (In Press).

14. Food and Drug Administration. Bacterial vaginosis: developing drugs for treatment. Draft Guidance. Issued July 2016. www.fda.gov/downloads/Drugs/GuidanceComplianceRegulatoryInformation/Guidances/UCM510948. pd.

15. J. M. Bohbot et al. Treatment of bacterial vaginosis: a multicenter, double-blind, double-dummy, randomised phase III study comparing secnidazole and metronidazole. Infect Dis Obstet Gynecol 2010 Sep 15 (epub).

16. Drugs for sexually transmitted infections. Med Lett Drugs Ther 2017; 59: 105.

17. Подольський Вл.В., Подольський В. В. Лікування змін мікробіоценозу на тлі хронічних запальних захворювань статевих органів у жінок фертильного віку в разі виявлення трихомонадної та анаеробної інфекції. Методичні реко­мендації. 2018. – 16 с.

18. Подольський Вл. В. Акушерство та гінекологія. Неоперативна гінекологія. За ред. В. М. Запорожана. Нац. підручник та нац. керівництво. Т. 3. Київ, 2014. – 927 с.

19. Подольський Вл.В., Лісяна Т. О., Пономарьова І. Г. Стан мікроекології статевих шляхів у жінок із змінами репродуктивного здоров’я при порушенні вегетативного гомеостазу. Здоровье женщины. 2014. № 2.(88). С. 133-138.

20. J. E. Allsworth and J. F. Peipert. Prevalence of bacterial vaginosis: 2001-2004 National Health and Nutrition Examination Survey data. Obstet Gynecol 2007; 109: 114.

21. Pentikis H., Adetoro N. A review of the pharmacokinetic properties of SYM-1219, a single oral dose granule formulation containing 2 gof secnidazole, for the treatment of bacterial vaginosis..Am. J. Obstet. Gynecol. 217.(6), 715-716 (2017).

22. Schwebke J. R., Morgan F. G. Jr., Koltun W., Nyirjesy P. A Phase III, double-blind, placebo-controlled study of the effectiveness and safety of single oral doses of secnidazole 2 g for the treatment of women with bacterial vaginosis.Am. J. Obstet. Gynecol. 217 (6), 678. e1. 678. e9 (2017) (Epub ahead of print).

23. S. E. Chavoustie et al. A phase 3, multicenter, prospective, open-label study to evaluate the safety of a single dose of secnidazole 2 g for the treatment of women and postmenarchal adolescent girls with bacterial vaginosis. J Womens Health (Larchmt) 2018 Jan 11 (epub).

24. Nyirjesy P., Amprey J., Padula M. A post hoc analysis of secnidazole 2 g for the treatment of bacterial vaginosis: effect of 2016 FDA guidance on clinical response rates in a subpopulation of patients..Am. J. Obstet. Gynecol. 217.(6), 739 (2017).

25. H. S. Pentikis et al. Lack of a pharmacokinetic interaction between SYM-1219 granules containing 2 grams of secnidazole and a combined oral contraceptive in a phase 1, randomized, open-label study in healthy female volunteers. Adv Ther 2017; 33: 2229.

26. Biofilms, Infection, and Antimicrobial Therapy ed. J. L. Pace, [et. al.]. – Boca Raton: Taylor & Francis Group, 2006. – 495 p.

27. Boris S., Suarez J. E., Vázquez F., Barbés C. (1998) Adhere­nce ofhuman vaginallactobacillito vaginal epithelial cells andinteraction with uropathogens.Infect Immun 66: 1985-1989.

28. Osset J., Bartolomé R. M., García E. (2001). Assessment of thecapacity of Lactobacillusto inhibit the growth ofuropathogens and block their adhesion to vaginal epithelialcells. J Infect Dis 183: 485-491.

29. Spencer J. F..T, Ragout de Spencer A. L. Public health microbiology methods and protocols. Totowa, N.J.: [Oxford: Humana Blackwell]; 2004.

Трихомонадная и анаэробная инфекции как этиологический фактор возникновения хронических воспалительных заболеваний половых органов у женщин фертильного возраста. Современные возможности лечения

Вл.В. Подольский, В.В. Подольский

Хронические воспалительные заболевания половых органов в современных условиях занимают ведущее место в структуре гинекологической патологии и являются причиной различных нарушений репродуктивного здоровья у женщин.

В статье описаны особенности возникновения этой группы заболеваний в случае инфицирования трихомонадами и анаэробными микроорганизмами. На основании результатов собственного исследования предложены современные методы комплексной терапии хронических воспалительных заболеваний половых органов женщин при выявлении представителей трихомонадной и анаэробной микрофлоры.

Ключевые слова: женщины фертильного возраста, трихомонады, анаэробные микроорганизмы, хронические воспалительные заболевания, половые органы, биопленка.

Trichomonas and anaerobic infections as an etiological factor of the occurrence of chronic inflammatory diseases of the genital organs in women of fertile age. Current treatment options

Vl.V. Podolsky, V.V. Podolsky

Chronic inflammatory diseases of the genital organs in modern conditions occupy a leading place in the structure of gynecological pathology and are the cause of various disorders of reproductive health in women.

The article describes the features of the occurrence of this group of diseases in case of infection with trichomonads and anaerobic microorganisms. Based on the results of own research modern methods of complex treatment of chronic inflammatory diseases of the genital organs in case of identifying representatives of Trichomonas and anaerobic microflora are proposed.

Keywords: women of fertile age, trichomonads, anaerobic microorganisms, chronic inflammatory dise­ases, genitals, biofilm.

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2019 Рік

Зміст випуску 7-8 (128-129), 2019

  1. З. М. Дубоссарская, Ю. А. Дубоссарская

  2. І. Б. Вовк, І. В. Бачинська

  3. О. І. Буткова, І. А. Жабченко, Т. М. Коваленко

  4. С. К. Джораєва, В. В. Гончаренко, Ю. В. Щербакова, О. К. Іванцова, О. В. Щеголєва, А. Р. Бабута

  5. Вол. В. Подольський, В. В. Подольський

  6. С.О. Возіанов, О. В. Ромащенко, В. М. Григоренко, С. М. Мельников, В. В. Білоголовська, О. В. Бабич, Л. Ф. Яковенко

  7. В. І. Горовий

Зміст випуску 6 (127), 2019

  1. Т.В. Авраменко, І.М. Мелліна, Л.М. Бикова

  2. Д.Р. Шадлун, Є.В. Гріжимальский, А.Й. Гарга

  3. О.Г. Горбатюк, О.В. Васьків, А.П. Григоренко, А.С. Шатковська, А.М. Біньковська, В.Ю. Онишко

  4. Тобі де Вільєрс, О.Л. Громова

  5. О.В. Ромащенко, А.В. Руденко, Л.Ф. Яковенко

  6. В.І. Горовий, О.І. Яцина

Зміст випуску 4-5 (125-126), 2019

  1. З.М. Дубоссарська, В.Т. Нагорнюк

  2. Н.С. Луценко, О.Д. Мазур, Р.В. Слухенська

  3. Є.В. Гріжимальський, А.Й. Гарга

  4. О.И. Клычева, А.Б. Хурасева

  5. О.В. Ромащенко, В.М. Григоренко, В.В. Білоголовська, О.В. Бабич

  6. Н.В. Хомяк, В.И. Мамчур

  7. А.Д. Дюдюн

Зміст випуску 3 (124), 2019

  1. О.А. Ефименко

  2. О.П. Гнатко, В.Ф. Нагорна, Н.О. Удовікова, Н.Г. Скурятіна

  3. Девід Серфаті

  4. В.І. Горовий

Зміст випуску 1-2 (122-123), 2019

  1. І.А. Жабченко

  2. О. Йоскович, J. Fazakas, Р.О. Ткаченко, О.А. Галушко

  3. Вл.В. Подольський, В.В. Подольський

  4. О.В. Дженина, В.Ю. Богачев, В.Н. Лобанов, А.Л. Боданская

  5. В. Новикова, С. Езов

  6. С.П. Пасечников

  7. В.І. Горовий

Випуски поточного року

Зміст випуску 1 (153), 2024

  1. В.І. Пирогова

  2. Д.О. Птушкіна

  3. О.О. Ковальов, К.О. Ковальов

  4. О.О. Ковальов