сховати меню

Менструальний цикл і його регуляція

сторінки: 17-21

О.Г. Шиманська-Горбатюк, к.мед.н.; А.П. Григоренко, д.мед.н., завідувач кафедри; Н.С. Шатковська, к.мед.н., доцент кафедри Кафедра акушерства та гінекології ФПО Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова

Основною функцією репродуктивної системи є відтворення, тобто продовження біологічного виду. Оптимальної функціональної активності вона досягає до 16-18 років – у віковий період, коли організм перебуває в найкращих умовах для зачаття, виношування вагітності й вигодовування дитини [1, 8]. Особливістю репродуктивної системи є поступове згасання її функцій: із 45 років – генеративної, з 50 – менструальної, а затим – гормональної [8].

Регуляція менструального циклу (МЦ) здійснюється за обов’язкової участі п’яти ланок (або рівнів) регуляції, що являють собою сукупність взаємопов’язаних структур: кори головного мозку, гіпоталамуса, гіпофіза, яєчників, матки [2, 10].

Кора головного мозку

Кора головного мозку чинить регулюючий і коригуючий вплив на процеси, пов’язані з розвитком менструальної функції. Через кору головного мозку зовнішнє середовище впливає на розташовані нижче відділи нервової системи, що беруть участь у регуляції МЦ. Різноманітні психогенні фактори можуть призводити до значних змін в діяльності органів жіночої статевої системи та бути причиною порушень МЦ. У корі головного мозку ще не визначено точної локалізації центрів, що регулюють менструальну функцію [4]. Припускають, що імпульси із зовнішнього середовища та інтерорецепторів через систему передавачів нейротрансмітерів надходять у нейросекреторні ядра гіпоталамуса і стимулюють там секрецію ліберинів. Виділено і синтезовано класичні синаптичні нейротрансмітери: біогенні аміни – катехоламіни (дофамін, норадреналін, серотонін, індол) і клас ендогенних опіоїдних пептидів (ендорфіни та енкефаліни). Інактивація катехоламінів відбувається під впливом моноамінооксидази [7]. Вивільнення катехоламінів здійснюється під впливом простагландинів. Так, простагландин Е (мізопростол) гальмує вивільнення норадреналіну, а простагландин F (мефіпристон), навпаки – стимулює.

Дофамін – попередник норадреналіну – підтримує цирхоральний ритм секреції гонадотропного рилізинг-гормона (ГнРГ); низький його рівень посилює секрецію пролактину, а високий – пригнічує. Тому препарати бромокриптину, норпролаку та каберголіну, що є агоністами дофаміну, використовують для зниження рівня пролактину. Дофамін впливає на секрецію гормона росту та виділення окситоцину і вазопресину із задньої долі гіпофіза [4, 6].

Норадреналін та адреналін посилюють секрецію гіпоталамусом ГнРГ, тиреоліберину, а також тиреотропного (ТТГ), лютеїнізуючого (ЛГ), соматотропного (СТГ) гормонів, гальмують секрецію адренокортикотропного гормона (АКТГ), окситоцину, антидіуретичного гормона, блокують виділення кортиколіберину, пролактину [7, 9].

При низькому рівні норадреналіну в гіпоталамусі гальмується передовуляторне підвищення концентрації лютропіну та затримується овуляція.

Серотонін стимулює вивільнення з гіпофіза пролактину, СТГ, гонадотропних гормонів і кортиколіберину, гальмує цирхоральну секрецію ГнРГ [4, 10].

Ендогенні опіоїдні пептиди (ендорфіни, енкефаліни та ін.) знаходяться в усіх відділах центральної та периферичної нервової системи (зокрема в гіпофізі та гіпоталамусі), наднирниках, органах ШКТ, плаценті, амніотичній рідині, тканині яєчників, спермі. Найбільше їх міститься в лютеїнових клітинах та жовтому тілі. У фолікулярній рідині рівень опіоїдів у 30 разів вищий, ніж у плазмі крові.

Ендогенні опіоїдні пептиди посилюють виділення СТГ, пролактину, знижуючи рівень дофаміну; гальмують секрецію ТТГ, ЛГ, АКТГ та меланостимулюючого гормона [7, 11].

Морфін ендогенний та опіоїдні пептиди блокують овуляторний викид ЛГ і фолікулостимулюючого гормона (ФСГ). Будучи інгібіторами тонічної секреції ЛГ, вони регулюють амплітуду та частоту його виділення.

Опіоїди відіграють певну роль у зменшенні секреції гонадотропінів при гострому та хронічному стресі.

Порушення репродуктивної функції жінки реалізуються через зміни синтезу нейротрансмітерів у нейронах мозку з подальшими змінами в гіпоталамусі.

Гіпоталамус

Гіпоталамус – вищий вегетативний центр, що координує функції усіх внутрішніх систем, які підтримують гомеостаз в організмі. Під контролем гіпоталамуса перебувають гіпофіз і регуляція ендокринних залоз: гонад, щитоподібної залози, наднирників [12].

Гіпоталамус являє собою скупчення нервових клітин із нейросекреторною активністю. Місцем синтезу гіпофізотропних рилізинг-гормонів (РГ), або ліберинів є вентро- і дорзомедіальні аркуатні ядра гіпоталамуса. РГ до ЛГ було виділено і синтезовано, його аналоги знайшли широке застосування в клінічній практиці. РГ до ФСГ дотепер виділити і синтезувати не вдалося, однак доведено, що агоністи ГнРГ стимулюють синтез і виділення як ЛГ, так і ФСГ.

Секреція ГнРГ генетично запрограмована й відбувається в певному пульсуючому ритмі, приблизно один раз на годину. Звідси й назва цього ритму – цирхоральний (часовий). ГнРГ відіграє пермісивну (пускову) роль у функціонуванні репродуктивної системи. Через портальну кровоносну систему, що поєднує гіпоталамус і гіпофіз, ГнРГ надходить у гіпофіз. Особливістю цієї кровоносної системи є можливість руху крові в обидва боки (як до гіпоталамуса, так і до гіпофіза), що є важливим для здійснення механізмів зворотного зв'язку (ультракороткого та короткого). Під впливом ГнРГ у гіпофізі відбуваються синтез і виділення гонадотропних гормонів.

Нейрогормони гіпоталамуса, що стимулюють продукцію тропних гормонів гіпофіза, називають ліберинами, або рилізинг-факторами (низькомолекулярні білкові сполуки), а ті, що гальмують виділення тропних гормонів гіпофіза, – статинами [4, 13].

Гіпоталамус продукує сім рилізинг-факторів:

  • соматотропний (соматоліберин);
  • адренокортикотропний (кортиколіберин);
  • тиреотропний (тиреоліберин);
  • меланостимулюючий (меланоліберин);
  • фолікулостимулюючий (фоліберин);
  • лютеїнізуючий (люліберин);
  • пролактин рилізинг-фактор (пролактоліберин).

Три останні рилізинг-фактори мають пряме відношення до регуляції менструальної функції. За їх участі в аденогіпофізі відбувається вивільнення трьох відповідних гормонів, яких називають гонадотропінами.

У даний час виділено лише три фактори, що пригнічують вивільнення в аденогіпофізі тропних гормонів (статинів):

  • соматотропінінгібуючий – соматостатин;
  • пролактинінгібуючий – пролактостатин;
  • меланінінгібуючий – меланостатин.

Із них безпосереднє відношення до регуляції менструальної функції має пролактостатин.

Таким чином, цирхоральна секреція ГнРГ запускає гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникову систему, проте її функцію не можна вважати автономною. Вона регулюється як нейропептидами ЦНС, так і яєчниковими стероїдами за механізмом зворотного зв'язку.

Клітини супраоптичного та паравентрикулярного ядер передньої частини гіпоталамуса синтезують прогормони окситоцину та вазопресину, які далі надходять у гіпофіз і там накопичуються [7, 14].

Гіпофіз

Гіпофіз – місце синтезу й виділення всіх тропних гормонів, що безпосередньо регулюють функцію периферичних ендокринних залоз. Він має три долі.

У передній долі гіпофіза (аденогіпофізі) синтезуються сім гормонів (чотири тропних і три гонадотропних):

  • СТГ – впливає на ріст тіла;
  • ТТГ – діє на функцію щитоподібної залози;
  • АКТГ – впливає на функцію надниркових залоз:
  • ліпотропний, або ліпотропін;
  • фолітропін, або ФСГ;
  • лютропін, або ЛГ;
  • лактотропний, або пролактин.

У середній долі гіпофіза синтезується меланостимулюючий гормон (меланотропін).

Задня доля гіпофіза (нейрогіпофіз) не є ендокринною залозою, однак у ній накопичуються окситоцин та вазопресин, що синтезуються в гіпоталамусі, а затим через гіпофізарну ніжку проникають у нейрогіпофіз. Вазопресин – антидіуретичний гормон, що викликає спазм артеріальних судин. Його біологічна роль пов’язана з водно-сольовим балансом в організмі та регуляцією транспорту води і солей через клітинні мембрани. Окситоцин стимулює скорочення гладеньких м’язів матки і секрецію молока при лактації, оскільки впливає на виділення пролактину [4, 7].

Функції гонадотропних гормонів

Під впливом ФСГ (у нормі його рівень у фолікулінову фазу становить 3,1-4,0 МО/л, у лютеїнову – 2,3-3,1 МО/л) відбувається ріст і дозрівання фолікула [14].

У цей процес входять:

  • проліферація клітин гранульози;
  • синтез рецепторів ЛГ на поверхні клітин гранульози;
  • синтез ферментних систем – ароматаз, що беруть участь у перетворенні андрогенів в естрогени в клітинах гранульози;
  • сприяння овуляції (разом із ЛГ).

Під впливом ЛГ відбуваються:

  • перші етапи синтезу андрогенів у тека-клітинах фолікула;
  • стимуляція овуляції;
  • синтез прогестерону в лютеїнізованих клітинах гранульози (жовтому тілі).

Овуляторний пік ЛГ у нормі становить 30-50 МО/л або до 10 мкг/л. Його рівень у фолікулінову фазу в нормі – 5,6-7,6 МО/л, в лютеїнову – 5,6-7,9 МО/л.

ЛГ і ФСГ швидко зникають із крові, їхня дія триває 1-3 хв, період напіврозпаду не перевищує 20 хв.

Синтетичні аналоги ФСГ та ЛГ у співвідношенні 1:1 містяться у препараті меноген, який отримують із сечі жінок у постменопаузі [3].

Пролактин синтезується клітинами аденогіпофіза (лактотрофами), період його напіврозпаду становить 50-60 хв. За хімічними і біологічними властивостями пролактин близький до гормона росту і плацентарного лактогену. Він стимулює ріст молочних залоз, контролює лактацію, має різноманітні метаболічні ефекти, зокрема зумовлює розвиток ожиріння й артеріальної гіпертензії. Рівень пролактину в нормі становить 254-332 мМО/л. Дофамін гальмує синтез пролактину, а тиреоліберин, навпаки, стимулює його секрецію лактотрофами гіпофіза.

Таким чином, синтез гонадотропінів контролюється гіпоталамічним ГнРГ і периферичними оваріальними стероїдами за механізмом зворотного зв'язку [4, 10].

Яєчники

Яєчники синтезують чотири типи гормонів: естрогени, гестагени, андрогени, релаксин.

Естрогени (грецьк. оеstros – жага, бажання) мають три класичні фракції: естрадіол, естрон, естріол. Естрогени головним чином виділяються клітинами гранульозного (зернистого) шару фолікула, корою надниркових залоз, а також синтезуються екстрагонадно – в підшкірно-жировій клітковині, м’язах. У печінці відбувається інактивація естрогенів, після чого вони виділяються нирками із сечею. Максимальна секреція естрогенів спостерігається в передовуляторний період і в середині лютеїнової фази (у нормі рівень естрадіолу у фолікулінову фазу максимально становить 1,2-2,2 нмоль/л, у лютеїнову – до 0,8 нмоль/л) [7, 14].

Властивості естрогенів:

  • зумовлюють розвиток вторинних статевих ознак у вигляді типового для жінок розподілу підшкірно-жирового шару, характерної форми таза, збільшення молочних залоз, росту волосся на лобку і в підпахвинних ділянках;
  • стимулюють розвиток статевих органів, особливо матки;
  • при високому рівні естрогенів спостерігається гальмування секреції ФСГ в гіпофізі, а при низькому, навпаки – стимуляція;
  • сприяють росту та розвитку фолікулів у яєчнику;
  • викликають проліферацію ендометрія, стимулюють його регенерацію після менструації, прискорюють гіпертрофію і гіперплазію міометрія під час вагітності, покращують матково-плацентарний кровообіг, сенсибілізують міометрій до лікарських засобів, що викликають скорочення матки;
  • посилюють перистальтику маткових труб у період овуляції і міграції заплідненої яйцеклітини;
  • стимулюють вуглеводний обмін (синтез в циклі Кребса АДФ, АТФ та актоміозину), сприяють накопиченню глікогену у вагінальному епітелії (середовище для паличок Дедерлейна);
  • посилюють етерифікацію холестерину (стимулюють ліпогенез і гальмують ліполіз);
  • впливають на терморегуляцію, викликаючи зниження температури тіла, зокрема базальної (у прямій кишці);
  • беруть участь у водно-сольовому обміні (зумовлюють затримку натрію та води в організмі);
  • регулюють обмін кальцію в трубчастих кістках;
  • пригнічують кістково-мозкове кровотворення (еритро- та тромбоцитопоез);
  • діють на органи-мішені тільки в присутності фолієвої кислоти [6, 7].

Гестагени (грецьк. gesto – виношувати, бути вагітною) сприяють нормальному розвитку вагітності, відіграють значну роль у циклічних змінах ендометрія. Місцем утворення гестагенів в організмі є жовте тіло і клітини зернистого шару фолікулів у яєчниках. У невеликій кількості ці гормони синтезуються в корі надниркових залоз. Дія гестагенів на органи-мішені відбувається тільки в присутності естрогенів. Прогестерон є основним гестагенним гормоном. У нормі його рівень у фолікулінову фазу становить 0,1-6,4 нмоль/л, у лютеїнову – 10-40 нмоль/л [5, 14].

Властивості гестагенів:

  • у високих дозах блокують виділення ФСГ і ЛГ, у низьких – стимулюють виділення гонадотропінів;
  • забезпечують збереження життєдіяльності заплідненої яйцеклітини;
  • пригнічують збудливість і скоротливу здатність міометрія, збільшують його розтяжність і пластичність;
  • пригнічують проліферативні зміни у функціональному шарі ендометрія та в інших органах-мішенях, зумовлюючи у них явища секреції;
  • мають Na-діуретичний ефект (на противагу естрогенам);
  • сприяють підготовці молочних залоз до лактації, діючи на альвеолярний апарат молочних ходів;
  • сприяють засвоєнню організмом речовин, зокрема білків (анаболічний ефект), водночас різко знижують нирковий поріг до амінокислот;
  • зумовлюють підвищення базальної температури тіла за рахунок зниження порогу чутливості центра терморегуляції;
  • знижують тонус венозних клапанів [2, 4].

Андрогени (грецьк. andros – чоловік) – це чоловічі статеві гормони, які в надлишковій кількості викликають у жінки появу ознак маскулінізації. Основне джерело їх утворення в жіночому організмі – кора наднирників (дегідроепіандростерон та його сульфат). Невелику кількість андрогенів виділяють інтерстиціальні клітини і тека-клітини фолікулів (тестостерон).

Властивості андрогенів:

  • затримують в організмі азот, натрій, хлор;
  • прискорюють ріст кісток;
  • впливають на гемопоез, збільшуючи кількість еритроцитів і гемоглобіну;
  • сприяють росту волосся в аксилярних впадинах і на лобку, а також розвитку клітора та великих статевих губ;
  • мають анаболічні властивості;
  • знижують поріг чутливості в центрі задоволення (формують оргазм);
  • надлишок андрогенів блокує виділення гонадотропних гормонів, що викликає ановуляцію.

У нормі рівень основного андрогенного гормона тестостерону становить 1,6-1,9 нмоль/л [14, 15].

Релаксин – білковий гормон, що здебільшого синтезується у жовтому тілі яєчника, а також у плаценті та в ендометрії матки при вагітності. Концентрація релаксину значно підвищується зі збільшенням строку гестації і різко знижується після пологів. Антагоністом релаксину є прогестерон, тому лікування післяпологових симфізитів прогестероном патогенетично обумовлене. Релаксин рекомендують при альгоменореї. Він міститься в таких амінокислотах, як аспарагінова, глутамінова, цистеїнова; гліцині, тирозині, валіні, аланіні.

Властивості релаксину:

  • укорочення та згладжування шийки матки;
  • розпушення крижово-куприкового та лонного зчленувань;
  • розкриття цервікального каналу в пологах [9, 13].

Матка

Матка та інші органи і тканини-мішені до статевих стероїдів – це остання ланка в ланцюзі регуляції МЦ, на рівні яких здійснюються біологічні ефекти всіх структур, розташованих вище.

У регуляції МЦ важливу роль відіграють біологічно активні речовини, ендокринні залози, клітини АPUD-системи (Amine Precursor Uptake Decarboxylation) [4, 7, 12].

Біологічно активні речовини

До біологічно активних речовин належать простагландини, фактори росту, інгібін, активін, гістамін.

Простагландини сприяють розриву фолікула під час пікового підвищення рівня ЛГ, тобто є необхідними для настання овуляції. Крім того, вони беруть участь у стероїдогенезі, лізисі жовтого тіла, процесах десквамації ендометрія під час менструації. Простагландин Е є синергістом прогестерону та вазоконстриктором, а простагландин F – вазодилататором [7].

Фактори росту

Інсуліноподібні фактори росту (ІПФР) 1-го і 2-го типів синтезуються під впливом СТГ у клітинах печінки та гранульози. Їх рівень у сироватці крові залишається постійним протягом усього МЦ, а у фолікулярній рідині – підвищується до моменту овуляції. Найвища їх концентрація виявлена в домінантному фолікулі. У зрілому фолікулі ІПФР-1 збільшує індуковане ЛГ утворення прогестерону в гранульозних клітинах. Після овуляції ІПФР-1 утворюється в лютеїнізованих гранульозних клітинах і діє як аутокринний регулятор, що підсилює індуковану ЛГ проліферацію гранульозних клітин. ІПФР потенціюють дію гонадотропінів, мають виражений мітогенний ефект. ІПФР-1 бере участь у синтезі естрадіолу. У клітинах гранульози ІПФР-1 підсилює стимулюючий вплив ФСГ на мітоз, активність ароматаз і утворення інгібіну [2, 4, 5].

Епідермальний фактор росту – найбільш сильний стимулятор клітинної проліферації, що гальмує синтез стероїдів у яєчниках. Зменшення його продукції клітинами гранульози наприкінці лютеїнової фази блокує вироблення інгібіну та різко знижує чутливість клітин гранульози до ФСГ. Епідермальний фактор росту зумовлює онкогенний ефект в естрогензалежних тканинах.

Трансформуючі фактори росту (α і β) беруть участь у дозріванні фолікула, проліферації клітин гранульози, чинять значний мітогенний вплив. Їх виявляють при раку ендометрія, яєчників, шийки матки. Вважається, що в синтезі трансформуючого фактора росту α задіяні андрогени та інсулін [7, 13, 14].

Судинний ендотеліальний фактор росту має сильний мітогенний ефект на клітини ендотелію, підвищує проникність судин, бере участь в ангіогенезі. Найбільша його експресія спостерігається при ендометріозі та пухлинах яєчників.

Інгібін – медіатор аутокринної та паракринної секреції, синтезується клітинами гранульози.

Властивості інгібіну:

  • пригнічує секрецію ФСГ у гіпофізі;
  • посилює синтез андрогенів, індукований ЛГ.

Активін продукується клітинами гранульози фолікула та гіпофізом; стимулює виділення ФСГ у гіпофізі, посилює зв'язування цього гормона з клітинами гранульози.

Гістамін – тканинний гормон, активатор лютеїнізуючого рилізинг-фактора (люліберину). Він стимулює секрецію пролактину, у той час як антигістамінні препарати пригнічують її. При високому вмісті гістаміну відбувається зниження функції яєчників [5, 9].

Ендокринні залози

Епіфіз синтезує мелатонін – пептид з низькою молекулярною масою (моноамін). При його введенні виникає різке підвищення рівня ЛГ і пролактину. Доведена супресивна дія мелатоніну на дофамін, внаслідок чого рівень пролактину підвищується. Високі концентрації мелатоніну можуть спостерігатися при синдромі галактореї-аменореї. Якщо епіфіз видалити, то рівень пролактину значно понизиться. Суттєве зниження концентрації мелатоніну, а отже й пролактину, спостерігається при введенні мексаміну (представник групи індолалкіламінів).

Пухлини епіфіза завжди супроводжуються передчасним статевим дозріванням [13, 15].

Щитоподібна залоза тісно пов’язана з функціонуванням гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи. Низькі дози естрогенів стимулюють, а високі – пригнічують функцію щитоподібної залози. Доведено, що високі рівні трийодтироніну (Т3) і тироксину (Т4) послаблюють функцію яєчників. Первинна недостатність щитоподібної залози зі зниженням рівня Т3 і Т4 призводить до підвищення рівня ТТГ. Внаслідок цього підвищується рівень пролактину, який у свою чергу знижує концентрацію ФСГ та ЛГ, збільшує синтез андрогенів яєчникового та наднирникового генезу. У результаті виникають дисфункціональні маткові кровотечі, ановуляція, аменорея, гірсутизм та ін. Явища гіпертиреозу супроводжуються гіпоплазією матки та яєчників [13].

Наднирники також чинять значний вплив на менструальну та репродуктивну функції. У них синтезуються мінералокортикоїди (альдостерон, кортикостерон, дезоксикортикостерон), глюкокортикоїди (кортизол або гормон стресу) та андрогени (дегідроепіандростерон та його сульфат, незначна кількість тестостерону та андростендіону). При гіперфункції наднирників (синдром Іценко – Кушинга) спостерігається підвищення рівня кортизолу, що зумовлює підвищення рівня пролактину. Внаслідок цього блокується овуляція, можуть спостерігатися дисфункціональні маткові кровотечі, аменорея, гірсутний синдром, вірилізм. Недостатність наднирників призводить до підвищення рівня АКТГ, який у свою чергу знижує концентрацію ФСГ та ЛГ, підвищує рівень пролактину, що також викликає порушення МЦ та непліддя [13, 16].

APUD-система

Основна ознака клітин APUD-системи – здатність синтезувати біогенні аміни та їх попередників, а також накопичувати їх та декарбоксилювати. Спосіб секреції – паракринний (місцевий) та ендокринний (дистантний).

Апудоцити – це зрілі клітини, що здатні синтезувати біогенні аміни та пептидні гормони. Вони розташовані на слизових оболонках ШКТ, трахеї, бронхів, легень, у нирках, печінці, наднирниках, епіфізі, гіпофізі, плаценті, шкірі і т.д. До поліпептидних гормонів, що синтезують апудоцити, відносять СТГ, меланостимулюючий рилізинг-фактор, АКТГ. Апудоцити можуть бути джерелом пухлин – апудом та апудобластом (феохромоцитом, пінеалом, медулярного раку щитоподібної залози). Якщо ознаки ендокринної патології з’явилися після виникнення пухлини, це свідчить про розвиток апудоми (гормонально активної пухлини) [2, 4, 7].

Узагальнюючи вищесказане, ми дійшли висновку, що в регуляції репродуктивної системи жінок беруть участь не лише п’ять основних ланок (кора головного мозку, гіпоталамус, гіпофіз, яєчники, матка), але й біологічно активні речовини, ендокринні залози та APUD-система. Усе це становить загальний нейроендокринний гомеостаз, і навіть незначні порушення у функціонуванні одних органів призводять до змін в інших, що спричиняє виникнення нейроендокринних синдромів або захворювань.

Література

Аналітичний огляд законодавчого забезпечення охорони репродуктивного здоров'я в Україні / Під ред. Н.Я. Жилки. – К.: Вид-во Раєвського, 2005. – 96 с.
Безнощенко Г.Б. Неоперативная гинекология. – М.: Медицинская книга. Н. Новгород: Изд-во НГМА, 2001. – 392 с.
Бороян Р.Г. Клиническая фармакология для акушеров-гинекологов: практическое руководство для врачей. – М.: МИА, 2002. – 224 с.
Гилязутдинов И.А., Гилязутдинова З.Ш. Нейроэндокринная патология в гинекологии и акушерстве. – М.: МЕДпресс-информ», 2006. – 416 с.
Гинекология от десяти учителей: пер. с англ / Под ред С. Кэмпбелла, Э. Монга. – М.: МИА, 2003. – 17-е изд. – 328 с.
Довідник з питань репродуктивного здоров'я / Під ред. Н.Г. Гойди. – К.: Вид-во Раєвського, 2004. – 127 с.
Клинические лекции по гинекологической эндокринологии / Манухин И.Б., Тумилович Л.Г., Геворкян М.А. – М.: МИА, 2007. – 247 с.
Наказ МОЗ України від 27.12.2006 р. № 905 «Клінічний протокол з акушерської та гінекологічної допомоги: Планування ciм’ї».
Репродуктивная эндокринология. В 2 томах: Пер. с англ./ Под ред. С.С.К. Йена, Р.Б. Джаффе. – М: Медицина, 2007. – 862 с.
Руководство по климактерию: Руководство для врачей / Под ред. В.П. Сметник, В.И. Кулакова. – М.: МИА, 2001. – 578 с.
Сметник В.П., Тумилович Л.Г. Неоперативная гинекология. – СПб.: СОТИС, 1995. – 223 с.
Справочник по акушерству и гинекологии / Под ред. Г.М. Савельевой. – М.: Медицина, 1992. – 327 с.
Старкова Н.Г. Клиническая эндокринология. – М.: Медицина, 1983. – 285 с.
Татарчук Т.Ф., Сольський Я.П. Ендокринна гінекологія (клінічні нариси). – К., 2003. – Ч. 1. – 387 с.
Danforth’s obstetrics and gynecology. – 7th ed. / James R. Scott et al. – Lippincott-Raven, 1994. – 1121 p.
Endocrine basis of reproductive function / Filicori M. et al. – 2000. – 673 p.

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2012 Рік

Випуски поточного року

Зміст випуску 2 (131), 2020

  1. О. В. Дженина, В. Ю. Богачев, А. Л. Боданская

  2. В.І. Пирогова

  3. М.В. Медведєв

  4. М. В. Майоров, С. В. Ворощук, Е. А. Жуперкова, С. И. Жученко, О. Л. Черняк

  5. І. В. Лахно, А. Е. Ткачов

  6. Ю. В. Лавренюк, П. Л. Шупика, М. В. Лоншакова

  7. С. П. Пасєчніков, П. О. Самчук

  8. R. Eastell, C. J. Rosen, D. M. Black, A. M. Cheung, M. H. Murad, D. Shoback