ЮРИДИЧЕСКАЯ КОНСУЛЬТАЦИЯ

Я працюю терапевтом понад 20 років, завідую терапевтичним відділенням і 6 років тому здобув науковий ступінь кандидата медичних наук за спеціальністю «терапія». Чи маю я право на наукову пенсію?
Т. Москаленко, м. Харків

Призначення наукових пенсій в Україні регулюється передусім нормами Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Згідно зі ст. 24 цього закону таке право мають наукові та науково-педагогічні працівники при досягненні пенсійного віку: чоловіки за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років; жінки – не менше 20 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 15 років.
Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників, що надають право на наукову пенсію, закріплений у Постанові Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 р. № 257 «Про затвердження переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, перебування на яких дає право на призначення пенсій та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Конкретна відповідь на ваше запитання міститься у п. 2 зазначеної постанови, що передбачає наступне: до наукового стажу, що дає право на призначення пенсій та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію зараховується період роботи осіб, які мають науковий ступінь, на посадах за спеціальністю відповідно до групи спеціальностей галузі науки, з якої присуджено науковий ступінь, з дня обіймання посади за цією спеціальністю, а також стаж навчання в аспірантурі або ад’юнктурі за денною (очною) формою навчання випускників аспірантури, ад’юнктури. 
Основним документом для визначення стажу наукової роботи є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж такої роботи. Якщо із записів трудової книжки не можна чітко визначити правовий статус установи або у назві посади не вказаний науковий ступінь, додатково надається уточнююча довідка, а також копія документа, що засвідчує присвоєння наукового ступеня. 

Чи можна працівника за сумісництвом звільнити з роботи за прогул?
М. Кравчун, м. Прилуки

Згідно із ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України (КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях. Нормативним актом, що регулює таке право, є Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України від 28.06.1993 р. № 43. У п. 8 цього положення вказується, що звільнення з роботи за сумісництвом провадиться за підставами, передбаченими законодавством, тобто на вказані правовідносини поширюються всі підстави розірвання трудового договору, передбачені КЗпП України. 
Так, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу працівника (у тому числі при відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. 
Причиною звільнення працівника за прогул є його відсутність протягом трьох годин підряд чи в різні години робочого дня без поважної причини. Головне, щоб роботодавець мав щодо цього достовірні докази. Способом фіксування такої відсутності може бути, наприклад, складений акт про відсутність працівника на робочому місці, підписаний не менш ніж трьома свідками – працівниками підприємства. Теорія трудового права та судова практика свідчать, що поважними причинами, як правило, визнаються такі, що виключають вину працівника. Наприклад, поважною можна визнати причину, якщо працівник доведе, що був відсутній внаслідок власної непрацездатності. У випадку самовільного полишення місця роботи працівник підлягає звільненню з останнього дня присутності на роботі, а наказ про звільнення може бути виданий значно пізніше.
Звільнення працівника за прогул має здійснюватися згідно із правилами, встановленими для застосування дисциплінарних стягнень.

Чи є обов’язковим трирічне відпрацювання за направленням для випускників медичних вузів, що навчалися за рахунок бюджету? Якими документами це офіційно регламентується? Чи можна за власним бажанням у цей період перейти на роботу до іншої медичної установи державної форми власності?
Н. Кравцова, м. Київ

Питання обов’язкового відпрацювання трьох років за направленням випускників, що навчалися за рахунок бюджетних коштів, регулюється одночасно кількома нормативно-правовими актами: Законом України «Про вищу освіту», Порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р. № 992 та Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25.12.1997 р. № 367 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням». 
Згідно із ч. 2 ст. 56 Закону України «Про вищу освіту» випускник, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником. Така угода укладається з кожним студентом, підготовка якого буде здійснюватися за державним замовленням, після зарахування до вузу. Таку ж норму містить і п. 5 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Випускники, які уклали таку угоду, після закінчення навчання зобов’язані відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років. У разі, якщо випускник не прибув за направленням або відмовився працювати за призначенням чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни чи за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов’язаний відповідно до державного або місцевого бюджетів відшкодувати в установленому порядку вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Визначення місця працевлаштування персонально кожного випускника проводиться комісією з працевлаштування не пізніше ніж за чотири місяці до закінчення ним навчання.
Згідно із п. 9 зазначеного Порядку розірвати укладену угоду випускник має право лише з таких причин: 
1) установлення інвалідності I або II групи, внаслідок чого він не може приступити до роботи за місцем призначення; 
2) установлення інвалідності I або II групи у дружини (чоловіка) випускника, в одного з батьків (або осіб, які замінюють батьків) випускника;
3) якщо випускник – вагітна жінка, а також мати чи батько, які мають дитину віком до трьох років або яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); 
4) одинока мати або батько, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда; 
5) у разі перебування чоловіка (дружини) на військовій службі (крім строкової), у тому числі за контрактом, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника; 
6) у разі вступу випускників вищих закладів освіти I-II рівня акредитації до вищих закладів освіти III-IV рівня акредитації. У таких випадках за рішенням комісії із працевлаштування випускників видається довідка про надання можливості самостійного працевлаштування. 
Самостійна зміна місця роботи не допускається, адже вона розцінюватиметься як одностороння зміна умов укладеної угоди. Це питання вирішується між державними замовниками, а контрольні функції покладаються на Міністерство охорони здоров’я України.

Я, як і інші дільничні лікарі-терапевти та медсестри, проживаю і працюю у зоні гарантованого добровільного відселення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Якою у нас повинна бути загальна тривалість щорічної відпустки?
П. Вознюк, с. Лютинськ Рівненської області

Надання щорічних відпусток даній категорії працівників здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно зі статтею 47 цього закону працівникам, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, надається щорічна відпустка тривалістю пропорційно відпрацьованому у зоні гарантованого добровільного відселення часу – 37 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 49 календарних днів на рік. 
До того ж слід врахувати те, що 49 календарних днів є обмеженням при наданні цього виду відпустки, а різниця між таким обмеженням (49 календарних днів) і основною щорічною відпусткою в цій зоні (37 календарних днів) не є додатковим видом відпусток.
Щорічна відпустка тривалістю пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу (до 37 календарних днів) надається без урахування додаткових щорічних відпусток, передбачених законодавством України. Таким чином, дільничні лікарі-терапевти мають право на додаткові відпустки, передбачені: 
1) списком виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р. № 1290 – 7 календарних днів;
2) пунктом «н» ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я за безперервну роботу на зазначених посадах понад три роки – 3 календарні дні. Право на останню відпустку на таких же підставах мають і дільничні медичні сестри. Виходячи із цього, тривалість щорічної відпустки за повний рік роботи дільничного лікаря-терапевта у зоні гарантованого добровільного відселення складає 47 календарних днів, а дільничної медичної сестри – 40.

Свої листи із запитаннями надсилайте на адресу редакції або на електронну скриньку: mazz@health-ua.com