Стандарт медичної допомоги «Сифіліс»

Глобальна стратегія Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) до 2030 року щодо елімінації ­випадків передачі сифілісу від матері до дитини спонукає до застосування найкращих світових ­практик для ­запобігання сифілісу в новонароджених від хворих матерів. Наявність сифілісу збільшує ризик ­інфікування ВІЛ втричі або більше, а у вагітної жінки — інфікування плода двома інфекціями. Заходи з протидії ­сифілісу серед загальної популяції та у групах ризику слід розглядати як пріоритетні ­втручання, спрямовані на ­запобігання вродженому сифілісу. У стандарті медичної допомоги «Сифіліс» розглянуто ­методи ­профілактики, діагностики та лікування сифілісу, а також профілактики його передачі від матері до дитини.

Ключові слова: інфекції, що передаються статевим шляхом, сифіліс, стандарт медичної допомоги.

Загальна частина

вгору

Коди стану або захворювання. НК 025:2021 «Класифікатор хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я»:

A50 Вроджений сифіліс

A51 Ранній сифіліс

A52 Пізній сифіліс

A53 Інші та неуточнені форми сифілісу

F45.2 Іпохондричний розлад (сифілофобія)

О98.1 Сифіліс під час вагітності, пологів та після­пологового періоду

R76.2 Хибнопозитивна серологічна проба на ­сифіліс

R83 Відхилення від норми, виявлені при дослідженні спинномозкової рідини

Z01.8 Інші уточнені спеціальні обстеження (­виконання спинномозкової пункції)

Z03.71 Спостереження за новонародженим за підозри на інфекційне захворювання

Z11.3 Спеціальне скринінгове обстеження з метою виявлення інфекцій, що передаються переважно статевим шляхом (обстеження на сифіліс)

Z20.2 Контакт із хворим або можливість зараження інфекційними хворобами, що передаються переважно статевим шляхом (у тому числі дитина, яка народжена сифіліс-позитивною жінкою, або дитина з перинатальним контактом із Treponema pallidum)

Z29.2 Інші види профілактичної фармако­терапії (превентивне або профілактичне лікування ­сифілісу)

Z54.8 Період видужування після іншого ліку­вання (стан серорезистентності при клініко-­серологічному контролі після повноцінного ­лікування раннього сифілісу)

Розділ І. Охорона громадського здоров’ястосовно сифілісу

вгору

Положення стандарту медичної допомоги. Значення сифілісу для громадського здоров’я полягає у його впливі на плід, що розвивається внутрішньоутробно, та у взаємодії T. рallidum із вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Вроджений сифіліс є хворобою, якій можна повністю запобігти, а його випадки є наслідком збою в системі антенатальної допомоги та контролю сифілісу в популяції. Крім того, враховуючи спільні шляхи передачі, сифіліс біологічно посилює як передачу, так й інфікування ВІЛ, ось чому контроль сифілісу і профілактика ВІЛ-інфекції тісно пов’язані.

Обґрунтування. Наявність сифілісу збільшує ризик інфікування ВІЛ у три або більше разів, а у вагітної жінки – ­інфікування плода двома інфекціями. Отже, заходи з протидії сифілісу та іншим інфекціям, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), серед загальної популяції та в ключових групах слід розглядати як пріоритетні втручання, спрямовані на запобігання статевому поширенню ВІЛ-інфекції.

Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові:

1) Надавачі медичних послуг проводять серед населення інформаційні заходи щодо профілактики та раннього виявлення сифілісу.

2) У закладах охорони здоров’я (ЗОЗ) усіх форм власності розміщуються інформаційні матеріали з питань профілактики сифілісу та інших ІПСШ.

3) Необхідно надавати інформацію про те, що презерватив є надійним засобом запобігання інфікуванню ІПСШ та контрацепції.

4) Жіноче населення забезпечується інформацією щодо ризиків і наслідків інфікування сифілісом із метою їх попередження (телекомунікаційні та друковані види продукції) під час відвідування жінками ЗОЗ акушерсько-­гінекологічного профілю.

5) Інформаційно-­просвітницькі заходи щодо профілактики сифілісу та інших ІПСШ в осіб, які ­перебувають у місцях позбавлення волі, у тому числі у слідчих ізоляторах, здійснювати за міжсекторальним підходом.

6) Надавачі медичних послуг проводять скринінг на сифіліс донорів крові, вагітних, сексуальних партнерів вагітних жінок, хворих на сифіліс, а також представників груп із підвищеним ­ризиком зараження.

7) Необхідно дотримуватися права пацієнта на ­отримання інформації, консультування та конфіденційність, а також високоякісне лікування.

Розділ ІІ. Діагностика сифілісу

вгору

Положення стандарту медичної допомоги. Сифіліс може бути виявлений на різних стадіях перебігу хвороби, і залежно від цього пацієнт потребуватиме застосування різних методів обстеження. При діа­гно­стуванні сифілісу за необхідності слід здійснювати мультидисциплінарний підхід за участю фахівців як із дерматовенерології, так і акушерства та гінекології, неонатології, педіатрії, офтальмології, неврології, загальної практики – сімейної медицини та інших спеціалістів.

Обґрунтування. Діагностика сифілісу базується на епідеміологічних, клінічних і лабораторних критеріях ­(результатах мікро­скопічних, серологічних, а за необхідності – гістоморфологічних методів).

Критерії якості медичної допомогиОбов’язкові:

1) Збір анамнезу, що включає:

• статевий анамнез;
• ретельну інформацію про попередні випадки щодо сифілісу;
• результати попереднього тестування на сифіліс (з урахуванням скринінгових тестів, що використовувалися на той момент);
• попереднє зараження невенеричними трепоне­ма­то­зами та проживання в ендемічній зоні або країні;
• акушерський анамнез (за потреби).

2) Клінічне обстеження включає пошук ознак сифілісу у місцях можливого інфікування, а також найбільш типових уражень органів і систем хворого:

• у випадку раннього сифілісу (первинного або вторинного) проводиться обстеження шкіри і видимих слизових оболонок геніталій, тулуба, долонь і підошов та волосистої частини голови, а також порожнини рота, очей, неврологічне обстеження за наявності неврологічних симптомів;
• при симптоматичному пізньому сифілісі (у тому числі за підозри на пізній вроджений сифіліс) клінічне обстеження проводять відповідно до скарг.

3) Лабораторна діагностика. Для підтвердження діаг­нозів раннього та вродженого сифілісу засто­совувати прямі методи виявлення Т. pallidum при мікроскопії в темному полі зору (МТП) (крім обсте­ження виразок слизової оболонки рота) та моле­кулярні тести, зокрема полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР), безпосередньо з ексудату, що виділяється з ділянок ураження або тканин.

Для встановлення передбачуваного діагнозу сифілісу необхідне проведення двох лабораторних серологічних тестів: трепонемного (експрес-тест на сифіліс [ЕТС], імуноферментний аналіз [ІФА], реакція пасивної гема­глютинації [РПГА, Treponema pallidum hemagglutination assay, TPHA], імуно­хемі­люмінесцентний аналіз [ІХЛА], імуноблот [ІБ]) та нетрепонемного (реакція визначення швидких плазмових реагінів [rapid plasma reagin test, RPR], тест дослідницької лабораторії венеричних захворювань [venereal disease research laboratory, VDRL]).

Серологічна діагностика сифілісу здійснюється за встановленим алгоритмом (рисунок).

4) Клініко-­інструментальне обстеження хворого на сифіліс проводиться за показаннями, зокрема за обґрунтованої підозри на пізній сифіліс.

Розділ ІІІ. Лікування хворих на сифіліс (за винятком вагітних) та подальший клініко-серологічний контроль

вгору

Положення стандарту медичної допомоги. Ліку­вання хворих на сифіліс проводиться з урахуванням стадії перебігу сифілісу, індивідуальних особливостей, протипоказань і за результатами визначення переносимості препаратів. Залежно від цього вони потребуватимуть застосування різних методів лікування.

Обґрунтування. Для лікування сифілісу призначаються трепонемоцидні антимікробні препарати: пеніциліни, цефтріаксон і доксициклін. Численні дослідження довели меншу ефективність макролідів при лікуванні сифілісу. Наявність бензатину бензилпеніциліну та прокаїну бензилпеніциліну може бути проблематичною. Комбінований лікарський засіб бензатину бензилпеніцилін (1,2 000 000 Од) + прокаїну бензилпеніцилін (300 000 Од) може використовуватися як альтернатива за відсутності бензатину бензилпеніциліну. Бензилпеніцилін може використовуватися як альтернатива у разі непереносимості прокаїну, що входить до складу комбінованого лікарського засобу бензатину бензилпеніцилін + прокаїну бензилпеніцилін.

Жодна зі схем лікування сифілісу не показала себе більш ефективною у ВІЛ-інфікованих хворих, ніж схеми лікування, рекомендовані для ВІЛ-негативних хворих.

Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові:

1) У лікуванні сифілісу перевага надається препаратам пеніцилінової групи (панель). Парентеральна терапія відповідним препаратом пеніциліну є найкращим методом лікування сифілісу.

2) Епідеміологічне (превентивне) лікування проводять із метою запобігання сифілісу в осіб, які перебували у статевому і тісному побутовому контакті з хворими на ранні форми сифілісу, якщо з ­моменту контакту пройшло не більше 3 міс.

3) Вибір схеми лікування, за якої досягається трепо­немоцидна концентрація антибіотика у сироватці крові, а у випадку нейросифілісу – й у СМР, зокрема пеніциліну >0,018 мг/л.

4) Підтримувати відповідний трепонемоцидний рівень антимікробних засобів необхідно протягом щонайменше 7 днів.

5) Якщо при лікуванні сифілісу прийом препарату переривається більш ніж на один день у будь-який момент протягом курсу терапії, необхідно повторити весь курс спочатку.

6) При нейросифілісі та серцево-­судинному ­сифілісі з усіма антитрепонемними антибіотиками призначаються глюкокортикостероїди для запобігання ­потенційним серйозним ускладненням.

7) Клінічне спостереження за хворими після ін’єкції анти­біотиків здійснюється протягом 30 хвилин.

8) У ЗОЗ, де проводиться лікування хворих на ­сифіліс, мають бути наявні реанімаційні засоби.

9) Після лікування сифілісу проводять клініко-­серологічне спостереження (клініко-­серологічний контроль) й оцінку ефективності терапії для виявлення можливого рецидиву та реінфекції.

10) Контрольні клінічні та серологічні обстеження за допомогою НТТ проводять у 3, 6 і 12 міс, а далі – за показаннями кожні 6 міс до досягнення негативності НТТ або серорезистентності.

11) Проводити чітке документування клінічних і ­серологічних повторних обстежень із метою уникнення необґрунтованого повторного лікування.

12) Надати хворому виписку про результати ­діагностики та лікування.

13) Якщо після повноцінного лікування хворих на ранній сифіліс титри НТТ не зменшуюся у 4 рази протягом 12 міс, це зазначається як стан серорезистентності, проводиться дослідження СМР і ­повторне лікування.

14) Неефективність лікування або реінфекція встановлюється при збільшенні титрів НТТ у ≥4 рази.

15) При реінфекції або рецидиві сифілісу проводити скринінг статевих партнерів та їх епідеміологічне (превентивне) лікування.

16) ВІЛ-інфікованим хворим лікування ­проводити за схемами, рекомендованими для ВІЛ-негативних хворих.

17) У випадках ВІЛ-інфекції проводити пожиттєвий щорічний серомоніторинг на сифіліс, а у разі виявлення сифілісу — кожні 6 міс (одночасно з ­періодичним обстеженням на ВІЛ).

18) ІПСШ, у тому числі ВІЛ, та інші розлади у хворих на сифіліс лікують згідно з відповідними галузевими стандартами.

Розділ ІV. Медична допомога вагітниміз приводу сифілісу

вгору

Положення стандарту медичної допомоги. Скринінг вагітних на сифіліс проводиться при першому зверненні з приводу спостереження за перебігом вагітності. Тестування слід повторювати на більш пізніх етапах вагітності, якщо жінка мала ризик інфікування після першого негативного результату тесту. У разі відсутності обстеження на сифіліс у роділлі або породіллі проводиться експрес-­тестування з подальшим підтвердженням у випадку отримання позитивного результату тесту.

Обґрунтування. Негативний вплив сифілісу виявляється на здоров’я як матері, так і плода та новонародженого. За наявності сифілісу у вагітної зараження плода може відбуватись як на пізніх, так і на ранніх термі­нах гестації, що зазвичай зумовлює ускладнення перебігу вагітності (самовільний викидень, передчас­ні пологи), мертвонародження, вроджений сифі­ліс із можливим ураженням різних органів, у тому числі нервової системи.

Належне лікування сифілісу у жінки під час вагіт­ності може убезпечити новонародженого від інфікування сифілісом. Пізня допологова допомога (тобто перший антенатальний візит у ІІ триместрі чи пізніше) або відсутність пренатальної допомоги сприяють передачі сифілісу від матері до дитини.

Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові:

1) Під час першого звернення для антенатального спостереження за перебігом вагітності усім вагітним жінкам проводиться опитування щодо перенесеного сифілісу, зокрема при заповненні «Анкети вагітної».

2) Серологічний скринінг вагітних на сифіліс проводиться при першому зверненні для антенатального спостереження (бажано до 12-го тижня вагітності) та у 20-24 тижні вагітності.

3) За необхідності (вагітна з групи поведінкового ризику щодо інфікування сифілісом – підлітки, у яких вагітність настала внаслідок зґвалтування, жінки з незахищеними ризикованими статевими стосунками, секс-робітниці) призначається обстеження на сифіліс за показаннями.

4) При зверненні вагітної для антенатального спостереження за перебігом вагітності вперше у ІІІ триместрі (після 24 тижнів) проводиться серо­логічний скринінг на сифіліс під час звернення. Друге ­обстеження здійснюється з використанням швидких (експрес) тестів при надходженні до поло­гового стаціонару для розродження з подальшим підтвердженням ТТ та НТТ у випадку отримання позитивного результату.

5) Вагітним із груп поведінкового ризику щодо ­інфікування сифілісом (підлітки, у яких вагітність настала внаслідок зґвалтування, жінки з незахищеними ризикованими статевими стосунками, секс-­робітниці) у разі негативного результату скринінгового та повторного тестування на сифіліс проводиться обстеження на сифіліс у 32-36 тижнів вагітності або під час пологів із використанням інстру­ментальних методів або швидких (експрес) тестів.

6) У разі відсутності обстеження на сифіліс роділлі на час пологів або породіллі проводиться експрес-­тестування з подальшим підтвердженням ТТ та НТТ у випадку отримання позитивного результату.

7) Серологічну діагностику сифілісу у вагітних здійснюють відповідно до розділу І цього Стандарту.

8) У випадку якщо жінка була повноцінно пролікована стосовно сифілісу та знята з обліку до настання поточної вагітності й відсутня ймовір­ність її повторного інфікування, профілактичне лікування від сифілісу під час вагітності їй не проводиться, обстеження новонародженого на ­сифіліс також не призначається.

9) Профілактичне лікування вагітної, яка хворіла на сифіліс, проводиться за відсутності чіткого ­документування попереднього лікування та його результатів, а також якщо лікар має сумніви щодо серологічного виліковування.

10) У вагітної з позитивним ТТ, у якої до поточної вагітності сифіліс був вилікуваний, про що є документальне підтвердження, перевіряють титри НТТ під час першого антенатального огляду. У разі наявності ризику реінфекції обстеження повторюють на пізніших стадіях вагітності: якщо НТТ виключає реінфекцію, вагітна не потребує подальшого лікування.

11) У випадку виявлення трепонемної серопозитивності лікар акушер-­гінеколог напра­вляє вагітну на консультацію до лікаря-­дерматовенеролога.

12) Лікар загальної практики – сімейної меди­­цини моніторує виконання призначень та графік відвідування лікаря акушера-­гінеколога, а також терміни госпіталізації на пологи.

13) Діагноз активного сифілісу будь-якої стадії у вагітної або неясний анамнез лікування сифілісу до поточної вагітності, встановлений лікарем-­дерматовенерологом, зумовлює призначення відповідного лікування (панель), включаючи типовий план пологів при сифілісі.

14) Вагітні за умови соціальної неадаптованості або відсутності прихильності до лікування гос­піталізуються з призначенням подальшої терапії.

15) Якщо при лікуванні вагітної, хворої на ­сифіліс, прийом препарату переривається більш ніж на один день у будь-який момент протягом курсу лікування, необхідно повторити весь курс із початку.

16) Якщо у вагітної алергія на пеніцилін, розглядають непеніцилінові альтернативи – цефтріаксон та еритроміцин.

17) У разі прояву реакції Яриша – Герксгеймера під час вагітності лікування має бути підтримуючим, як у невагітних жінок, із жарознижуючими засобами.

18) Клініко-­серологічний контроль матері після лікування проводиться у відповідності до критеріїв серологічного виліковування, а саме зниження рівня титрів НТТ у чотири рази при ранньому ­сифілісі, яке може відбутися після завершення вагітності.

19) Під час клініко-­серологічного контролю для оцінки ризику повторного зараження потрібно ­отримати дані щодо статевої поведінки вагітної, яка хворіла на сифіліс, та інформацію про лікування її сексуальних партнерів.

Розділ V. Медична допомога сифіліс-­експонованим дітям

вгору

Положення стандарту медичної допомоги. Сифіліс-­експонована дитина — це дитина, яка народжена жінкою, хворою або з підозрою на ­сифіліс, і потребує медичного обслуговування з моменту народження до визначення діагнозу. Ранній вроджений сифіліс діагностується протягом перших двох років життя дитини. Пізній вроджений сифіліс характеризується початком симптомів після двох років життя.

Новонароджені за наявності клінічних ознак вродженого сифілісу потребують належної оцінки й тестування з урахуванням результатів стандартних серологічних тестів матері та анамнезу її лікування, за необхідності — лікування. Новонароджені з можливими ознаками вродженого сифілісу потребують належної оцінки й тестування з урахуванням результатів серологічних тестів матері та даних її ­лікування, за необхідності — лікування.

Обґрунтування. Надавачі медичних послуг повинні дотримуватися стратегії ВООЗ щодо елімінації вродженого сифілісу, яка ґрунтується на чотирьох принципах:

• забезпечення стійкої політичної прихильності та інформаційної кампанії;
• розширення доступу та якості послуг охорони здоров’я для матерів і новонароджених;
• обстеження та лікування вагітних жінок та їхніх партнерів;
• забезпечення системи нагляду, моніторингу та оцінки.

Своєчасне виявлення та лікування сифілісу в матері запобігає вродженому сифілісу в дитини. Близько 2/3 новонароджених із вродженим сифілісом є асимптомними, проте в них можуть розвиватися ознаки інфікування до 5-го тижня життя.

Діагностика вродженого сифілісу може бути ускладнена, оскільки материнські нетрепонемні та трепонемні антитіла (IgG) можуть передаватися через плаценту плоду, ускладнюючи інтерпретацію позитивних серологічних тестів на сифіліс серед ново­народжених (у віці <30 днів). Тому ­рішення про лікування слід приймати на основі виявлення сифілісу в матері, адекватності її лікування, наявності клінічних, лабораторних або рентгенографічних ознак сифілісу в новонародженого, порівняння титрів НТТ матері та дитини за допомогою одного й того ж тесту, бажано проведеного тією ж лабораторією.

Критерії якості медичної допомоги

Обов’язкові:

1) У випадку мертвонародженої дитини у трепо­немно-­­серопозитивної матері – виявлення T. pallidum за допомогою МТП або ПЛР в ауто­псійному матеріалі; якщо статус матері не підтверджений, їй проводять серологічне обстеження на сифіліс.

2) Усім новонародженим від трепонемно-­серопозитивних матерів і за наявності ознак раннього вродженого сифілісу проводять повне клінічне обстеження, лабораторне та серологічне дослідження на сифіліс (за винятком хибнопозитивної серології у матері та коли матір, хвора на сифіліс, повноцінно пролікована до даної вагітності):

• виявлення T. pallidum шляхом МТП і/або ПЛР у пуповині, плаценті, ексудаті з підозрілих уражень або рідин органів (пухирі, виділення з носа);
• серологічне обстеження на сифіліс (RPR/VDRL [кількісне визначення], РПГА [TPHA, кількісне визначення], тест на імуноглобуліни класу M [IgM] до T. pallidum методом ІФА або ІБ на 10-14-й день життя) проводять із веноз­ною кров’ю новонароджених, а не пуповинною, оскільки можуть бути отримані хибно­позитивні та хибнонегативні результати (рисунок);
• загальний аналіз крові, маркери функції печінки та нирок, електроліти; СМР: клітини, білок, RPR/VDRL, РПГА (TPHA);
• рентгенографію довгих трубчастих кісток;
• офтальмологічну та отологічну оцінку за пока­з­­никами.

3) Підтверджений діагноз вродженого сифілісу встановлюється шляхом виявлення T. рallidum методом МТП або ПЛР у плаценті або матеріалі розтину, ексудаті з підозрілих уражень або рідин тіла, наприклад виділень із носа.

4) Передбачуваний діагноз вродженого ­сифілісу встановлюється у мертвонароджених із позитивним ТТ на сифіліс, а також у дітей із позитивним ТТ на сифіліс у поєднанні з одним або кількома наступними критеріями:

• стійкий риніт, широкі кондиломи, остеїт, пері­остит, остеохондрит II і III ступенів, асцит, ураження шкіри та слизової оболонки, гепатит, гепатоспленомегалія, гломерулонефрит, гемо­літична анемія;
• рентгенологічні аномалії довгих кісток, що свідчать про вроджений сифіліс;
• позитивний НТТ у СМР;
• чотириразове (або більше) збільшення титру РПГА (TPHA) у сироватці крові дитини на відміну від сироватки крові матері (обидва отримані одночасно при ­народженні);
• чотириразове (або більше) збільшення титру НТТ у сироватці крові дитини на відміну від сироватки крові матері (обидва отримані одно­часно при народженні);
• чотириразове (або більше) збільшення титру НТТ у сироватці крові дитини протягом 3 міс після народження;
• позитивний антитрепонемний IgM методом ІФА ­і/­або IgM-ІБ до T. pallidum у сироватці крові дитини;
• мати, у якої сифіліс був підтверджений під час вагітності.

5) Передбачуваний діагноз вродженого сифілісу встановлюється дитині віком >12 міс із позитивним ТТ на сифіліс і в якої виключено побутовий або статевий шлях зараження.

6) Діагноз пізнього вродженого сифілісу встановлюється на підставі:

• клінічних ознак: інтерстиціальний кератит, суглоби Клаттона, різці Хатчінсона, тутові корінні зуби, висока піднебінна дуга, пері­оральні рани, глухота, лобова опуклість, коротка верхня щелепа, опуклість нижньої щелепи, сідлоподібна деформація носа, грудино-­ключичне потовщення, пароксизмальна холодова гемоглобінурія;
• серологічних тестів: спочатку вони можуть бути негативними в новонароджених, інфі­кованих на пізніх термінах вагітності, і їх слід повторити. Коли мати отримує лікування протягом останнього триместру вагіт­ності, воно може бути неадекватним для плода й у дитини все ще може розвинутися вроджений сифіліс.

7) Будь-який новонароджений із ризиком вродженого сифілісу повинен отримати повне обстеження та тестування на ВІЛ.

8) Лікування дітей із підтвердженим або перед­бачуваним сифілісом проводиться відповідно до схем лікування хворих на сифіліс (див. панель). Якщо вагітну лікували макролідами, її дитині для лікування раннього вродженого сифілісу призначають бензілпеніцилін.

9) Усі сифіліс-­експоновані новонароджені та ­немовлята віком ≥1 міс повинні лікуватися ­однаково, незалежно від ВІЛ-статусу.

10) Усім серопозитивним на сифіліс дітям або дітям, які були народжені від серопозитивних у ­пологах матерів, після лікування проводиться клініко-­серологічний контроль.

11) Усім новонародженим із позитивними НТТ спочатку через 1 міс, а потім кожні 3 міс слід робити ретельне клінічне обстеження та серологічне дослідження за допомогою НТТ. Титри НТТ мають знизитися до 3-місячного віку і стати негативними до 6-місячного віку, якщо дитина була неінфікована або адекватно пролікована.

12) Дитині віком 6 міс, якщо НТТ негативний, подальші обстеження та лікування не потрібні; якщо НТТ все ще позитивний, дитина, ймовірно, інфікована й її слід лікувати.

13) У новонародженого, який не лікувався, оскільки вроджений сифіліс вважався малоймовірним, титри нетрепонемних антитіл мають зменшуватися у віці 3 міс і бути негативними до 6 міс життя, що вказує на те, що результат позитивного тесту був зумовлений пасивною передачею плоду через плаценту материнських антитіл IgG (пасивна передача материнського трепонемного антитіла IgG може зберігатися протягом >15 міс після народження).

14) Новонароджені з негативним НТТ і ті, чиї матері були серопозитивними в пологах, мають бути повторно обстежені у віці 3 міс, щоб виключити серо­негативний вроджений сифіліс на момент народження.

15) Пролікованим новонародженим, у яких титри стабільні або збільшуються після 6-12 міс від ­народження, необхідно провести СМП.

16) Дітям із патологічними показниками СМР при первинному обстеженні необхідно повторювати СМП кожні 6 міс до їх нормалізації. Повторну СМП проводити не потрібно, якщо у них не виявляються титри НТТ у віці >6 міс; стійкі титри та аномалії СМР слід лікувати після консультації з фахівцем.

17) Дітям віком ≥1 міс із патологічними показниками СМР при первинному обстеженні не потрібна повторна СМП, якщо їхні титри НТТ не ­зростають у 4 рази після 12-18 міс.

18) Якщо НТТ збільшуються в дитини віком >2 тижні або не зменшуються у 4 рази після 12-18 міс, їй слід провести повторну СМП. Аномальні показники СМР, які зберігаються і не можуть бути віднесені до інших супутніх захворювань, вказують на нейросифіліс і потребують лікування 10-14-денним курсом пар­ентерального введення пеніциліну після консультації експерта.

19) Для оцінки ефективності терапії ТТ не слід використовувати, оскільки його результати є якісними, а пасивна передача материнських трепонемних анти­­тіл IgG дитині може зберігатися до 15-місяч­ного віку.

20) Позитивний ТТ після 18-місячного віку може свідчити на користь вродженого сифілісу. У таких випадках необхідно проводити НТТ. Якщо він виявиться негативним, дитина не підлягає подальшому обстеженню та лікуванню. У разі позитивного ТТ у дитини віком 18 міс вона повинна пройти повне обстеження та лікування з приводу сифілісу.

Затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України № 743 від 18.04.2023 р.

Дата оновлення стандарту – 2026 рік.

Друкується у скороченні.
Текст адаптовано та уніфіковано відповідно до стандартів Тематичного номера Медичної газети «Здоров’я України».

Повний текст за посиланням: https://www.dec.gov.ua/wp-content/uploads/2023/04/smd_743_18042023.pdf