Корекція наслідків хронічного стресу в умовах війни: виклики для акушера-­гінеколога

Із початком повномасштабного вторгнення проблема хронічного стресу набула нового, більш актуального контексту й стала однією з найбільш нагальних для клініцистів, зокрема для лікарів акушерів-­гінекологів. Враховуючи надзвичайні обставини війни, жінки є вразливою групою населення, особливо з точки зору психоемоційного статусу. Хронічний стрес чинить негативний вплив на організм жінки, зумовлюючи такі фізіологічні реакції, як збільшення рівня стресових гормонів, порушення менструального циклу, зниження імунної відповіді тощо. Психологічні аспекти хронічного стресу можуть призводити до розладів настрою, тривожності, депресії, а також впливати на якість сну та загальний психічний стан. У світлі воєнних викликів для акушерів-­гінекологів виникає необхідність розробки та впровадження у клінічну практику ефективних методів корекції наслідків хронічного стресу.

У рамках медичного форуму «Жінка та війна: формули виживання. Частина ХІ», який відбувся 28 ­серпня, лікар акушер-­гінеколог медичного центру «МЕДЕЙРА», кандидат медичних наук Оксана Василівна ­Нідельчук представила доповідь «Хронічний стрес в умовах війни та здоров’я жінки: можливості корекції в клінічній практиці акушера-­гінеколога».

Ключові слова: хронічний стрес, статеві гормони, репродуктивне здоров’я, стрес-­індуковані розлади, біорегуляційна корекція, комплексні біологічні препарати.

Стрес – неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи. Термін «стрес» у фізіологію та психологію вперше ввів у 1932 році Волтер Бредфорд Кеннон у своїх класичних роботах з універсальної реакції «боротися чи втікати» (англ. fight-or-flight response) (Cannon W.B., 1932). Досить часто авторство терміну передають відомому канадському фізіологу Гансу Сел’є, проте використовувати саме поняття «стрес» він почав лише у 1946 році для пояснення загального адаптаційного напруження.

Згідно із класифікацією розвитку стресової реакції (за Г. Сел’є), стресова реакція складається з кількох стадій, кожна з яких характеризується специфічними фізіологічними змінами в організмі. На першій стадії, що відома як стадія тривожності, спостерігається зменшення розмірів вилочкової залози, селезінки та лімфатичних вузлів. Це пов’язано з активацією глюкокортикостероїдів. Друга стадія – резистентності – відзначається гіпер­трофією кори наднирників і стійким підвищенням секреції глюкокортикостероїдів та адреналіну. Ці гормони збільшують об’єм циркулюючої крові, підвищують артеріальний тиск і підсилюють утворення глікогену в печінці. Третя стадія, відома як стадія виснаження, настає, коли стресовий фактор продовжує діяти надто сильно й тривало. На цій стадії кора наднирників виснажується і знову з’являються реакції тривожності. Важливо зазначити, що ці процеси є незворотними і можуть завершитися смертю організму. Розуміння трьох стадій стресової реакції має важливе значення для вивчення впливу стресу на фізіологію організму й для розробки методів запобігання та лікування його негативних наслідків.

Відповідно до сучасних даних, хронічний стрес визначається наявністю специфічних симптомів/ознак, поява яких пов’язана із тривалим впливом стресових чинників на організм людини. Вони включають постійну втому, виснаження, тривожність, панічні атаки, почуття пригніченості. У таких осіб часто відзначається посилення залежності від тютюну та алкоголю або загострення хронічних захворювань. Також пацієнти часто повідомляють про головний біль, розлади сну, порушення пам’яті, концентрації уваги та координації рухів. Слід відзначити, що у жінок спостерігається істотно вища поширеність стресових розладів порівняно з чоловіками. Дослідження вказують, що частота таких розладів у жінок перевищує показники у чоловіків утричі. Характер реакції на стрес та психоемоційний статус жінки визначається рівнем естрогенів і залежить від віку та фази оваріального циклу. Відповідь на стрес гіпоталамо-­гіпофізарно-надниркової системи (ГГНС) у жінок значно вища, ніж у чоловіків. Окрім того, самі по собі естрогени мають стимулюючий вплив на ГГНС. Як наслідок, утворюється порочне коло, яке ще більше ускладнює симптоми хронічного стресу (Gallucci W.T. 1993; Татарчук Т.Ф., 2006).

Механізм взаємодії репродуктивної системи із ГГНС та норадреналіновою системою блакитної плями під час стресу включає кілька ключових аспектів, пов’язаних із підвищеним рівнем кортизолу. По-перше, кортизол пригнічує секрецію лютеїнізуючого гормона у гіпофізі, естрадіолу та прогестерону у яєчниках, а також знижує чутливість тканин до інсуліну. Своєю чергою, глюкокортикостероїди нівелюють стимулюючу дію естрадіолу на збільшення матки. Узагальнюючи, підвищений внаслідок стресової реакції рівень кортизолу спричиняє значні порушення в роботі репродуктивної системи жіночого організму, що включає зміни у функціонуванні яєчників, гіпоталамуса, гіпофіза та інших органів, як наслідок, призводячи до розладів репродуктивної функції (Татарчук Т.Ф., 2006).

З іншого боку, стрес може викликати функціо­нальну гіперпролактинемію, що характеризується підвищеним рівнем пролактину у крові, який також негативно позначається на репродуктивній системі на різних рівнях. У гіпоталамусі під впливом підвищеного пролактину відбувається зменшення синтезу та вивільнення глобуліну, що зв’язує статеві гормони, а також знижується чутливість гіпоталамуса до естрогенів. Це може призводити до порушень у регуляції репродуктивної функції. У яєчниках гіперпролактинемія призводить до гальмування синтезу глюкокортикостероїдів, що залежить від гонадотропінів, спричиняючи таким чином неправильне функціонування яєчників. Крім того, підвищений рівень пролактину може знижувати чутливість яєчників до екзогенних гонадо­тропінів, ускладнюючи нормальну регуляцію репродуктивного циклу. Пролактин також може зменшувати секрецію прогестерону жовтим тілом, що може призвести до раннього розпаду останнього та порушення нормального менструального циклу. Надлишок пролактину може сприяти патологічній проліферації тканин молочної залози.

Вплив психоемоційного стресу на репродуктивне здоров’я жінок має суттєві клінічні наслідки, які можуть проявлятися як загостренням уже існуючих порушень, так і розвитком захворювань нейроендокринного генезу. Як найбільш поширені наслідки психоемоційного стресу у жінок слід відзначити тяжкий перебіг передменструального синдрому (ПМС), ускладнений клімактеричний період, порушення оваріально-­менструального циклу, аномальні маткові кровотечі, ановуляцію, аменорею, менструальну мігрень, циклічну масталгію, транзиторну гіперандрогенію (акне), синдром полікістозних яєчників, коливання маси тіла та імуносупресію.

Отже, вплив хронічного стресу на стан здоров’я жінок може виражатися у розвитку стрес-­індукованих захворювань, що становлять серйозну проблему для медичної галузі. Наразі відомо про понад тисячу стрес-­індукованих захворювань, значна кількість яких припадає на жінок (близько 75% усіх пацієнтів цієї групи). Відповідно до сучасних даних, хронічний стрес може бути тригером виникнення або загострення різноманітних захворювань, серед яких слід виділити серцево-­судинну, аутоімунну, цереброваскулярну патології, посилення проявів остеопорозу, депресивних станів та перебігу онкологічних захворювань або посттравматичних розладів (Татарчук Т.Ф., 2006).

З огляду на вищезазначене необхідним є проведення ретельного обстеження пацієнток із порушеннями репродуктивної системи і хронічним стресом, що включає:

• виявлення скарг із боку репродуктивної системи (регулярність менструального циклу, наявність кровотеч, ПМС, масталгії тощо);
• гінекологічний огляд, пальпацію молочних залоз, ультразвукову діагностику органів малого таза і молочних залоз;
• лабораторне обстеження (загальний клінічний аналіз крові, рівень феритину, індекс НОМА, ліпідограма, показники глікованого гемоглобіну, лептину, 25-гідроксивітаміну D, тирео­тропного гормона, вільного тироксину, антитіл до пероксидази щитоподібної залози, пролактину, а також визначення вмісту чоловічих статевих гормонів).

Окрім того, пацієнткам з ознаками хронічного стресу рекомендовано консультування суміжних спеціалістів (кардіолог, невропатолог, ендокринолог) та визначення рівня стресу за шкалою РЅM-25 (Lemyr, Tessier & Fillion, 1991).

На фоні негативного впливу хронічного стресу, зокрема порушень у роботі нейроендокринної системи, виникає необхідність у корекції низки соматичних і психоемоційних розладів. Обрані терапевтичні стратегії мають забезпечити швидкий терапевтичний ефект і мінімізувати кількість побічних ефектів, а також створити можливість тривалого застосування. Групою препаратів, які відповідають цим вимогам, є комплексні біологічні препарати (КБП) виробництва компанії «Хеель». В аспекті підтримки жіночого організму на особливу увагу заслуговують КБП Клімакт-­Хеель®, Оваріум композитум та Мулімен®, які демонструють численні переваги при їх застосуванні. Клімакт-­Хеель® показаний для застосування у випадках, пов’язаних із клімактеричним періодом, включаючи такі симптоми, як припливи жару, пітливість, посилене серцебиття, запаморочення, розлади сну, депресія, меланхолічний настрій, неврози, судинна дистонія і мігрень. Оваріум композитум рекомендований для лікування дисменореї, мастопатії, клімаксу, менорагії та різних порушень обміну речовин, пов’язаних зі зниженням синтезу жіночих статевих гормонів, включаючи геріатричні. Мулімен® призначений для лікування ПМС, альго­дисменореї, менструальної мігрені та психовегетативної лабільності.

З точки зору корекції психоемоційних порушень особливий інтерес викликають КБП Ньюрексан®, Нервохеель®, Ігнація-­Гомакорд® та Церебрум композитум® Н, які мають специфічні властивості, що сприяють покращенню психоемоційного стану пацієнток та корекції стрес-­індукованих порушень, зокрема нервового занепокоєння та пов’язаних із цим розладів, у тому числі депресії, безсоння, розладів пам’яті тощо.

Основними перевагами КБП над препаратами інших груп є їхня спрямованість на активацію захисних сил організму, високий рівень безпеки, відсутність побічних ефектів, можливість застосування в режимі пульс-­терапії або в комбінованих схемах біорегуляційної корекції, у тому числі й довготривало. З точки зору впливу на нервову систему, КБП не обмежують здатність до концентрації уваги, керування транспортним засобом та щоденну активність пацієнта.

У реаліях воєнного часу менеджмент пацієнтів має враховувати вплив хронічного психоемоційного стресу на стан усього організму (BeldaX., 2015). Тривалість та негативні наслідки дії стресових чинників на сьогодні неможливо спрогнозувати, у зв’язку із чим постає необхідність у використанні комбінованих схем біорегуляційної корекції стрес-­індукованих станів і захворювань нейроендокринного генезу у жінок. Необхідне посилення терапії відновлення психоемоційного стану та обов’язкове поєднання гінекологічних і неврологічних КБП.

Спікер також поділилася власним досвідом корекції стрес-­індукованих порушень, що було продемонстровано на прикладі кількох клінічних випадків.

Клінічний випадок №1

Пацієнтка Ірина К., 38 років. Скарги на нерегулярність менструального циклу, посилення симптомів ПМС (лабільність настрою, головний біль, лабільність артеріального тиску), підвищену втомлюваність, порушення сну.

Обстеження: без патології.

Пацієнтці було призначено наступну схему лікування: Мулімен® – по 15 крапель 3 рази/день протягом 3 місяців, Нервохеель® – по 1 таблетці 3 рази/день протягом 3 місяців та Ньюрексан® – по 1 таблетці 3 рази/день протягом 1 місяця.

Після проходження курсу терапії КБП у пацієнтки відзначено нормалізацію роботи нейроендокринної системи.

Клінічний випадок №2

Пацієнтка Юлія Р., 48 років, у стані менопаузи 6 місяців. Скарги на посилення припливів, панічні атаки, запаморочення протягом останнього місяця, підвищену втомлюваність, порушення сну.

Обстеження: без патології.

Призначена неврологом терапія мала тимчасовий ефект.

Пацієнтці було призначено на початку лікування двогодинну схему прийому КБП, яка включала застосування Клімакт-­Хеель® та Нервохеель® протягом 2 год по 1 таблетці кожні 15 хвилин. У подальшому відбувся перехід на режим: Клімакт-­Хеель® – по 1 таблетці 3 рази/день протягом 3 місяців, Нервохеель® – по 1 таблетці 3 рази/день протягом 3 місяців та Ньюрексан® – по 1 таблетці 3 рази/день протягом 1 місяця.

Клінічний випадок №3

Пацієнтка Наталія В., 25 років. Скарги на відсутність менструації впродовж 5 місяців, панічні атаки, підвищену втомлюваність, порушення сну.

Обстеження: без патології.

Рекомендована схема біорегуляційної терапії включала застосування КБП Оваріум композитум – 1 раз на день внутрішньом’язово через день № 10, Ньюрексан® – по 1 таблетці кожні 30 хвилин, 10 таблеток, та двогодинна схема прийому Нервохеель® по 1 таблетці кожні 15 хвилин.

Після нормалізації стану пацієнтці було запропоновано перейти на тривалий режим терапії: Нервохеель® – по 1 таблетці 3 рази/день протягом 3 місяців та Ньюрексан® – по 1 таблетці 3 рази/день протягом 1 місяця.

Отже, в умовах воєнного часу, коли вплив психо­емоційних факторів є постійним і тривалим, важливо враховувати, що у багатьох випадках поведінкові та фізіологічні наслідки попереднього впливу стресових чинників можуть призводити до розвитку стрес-­індукованих станів і захворювань нейроендокринного генезу у жінок. За цих умов комбіновані схеми біорегуляційної корекції можуть бути ефективними та рекомендовані для застосування з метою підтримки нормального функціонування організму.

Підготувала Анна Сочнєва