Ефективне лікування резистентних форм вульвовагінального кандидозу

Кандидоз – це опортуністична інфекція, яка викликає місцеві ураження статевої системи, часто стійкі до протимікотичних засобів. У статті представлено результати дослідження, мета якого полягала в оптимізації терапії гострого (гВВК) та рецидивуючого (рВВК) вульвовагінального кандидозу (ВВК), викликаного штамами Candida albicans і Candida non-albicans, стійкими до багатьох протимікотичних препаратів. Пацієнткам із ВВК (n=45) призначалися вагінальні супозиторії Кандибор, що містять борну кислоту 600 мг та екстракт центели азіатської 60 мг, 1 раз на добу протягом 14 днів. У ході дослідження оцінювали клінічні ознаки захворювання, скарги, дані лабораторних досліджень до та після проведеної терапії. Отримані результати продемонстрували високу клінічну ефективність супозиторіїв Кандибор: купірування клінічних ознак захворювання у 93,3% жінок, відмінний комплаєнс лікування, відсутність рецидивів протягом 3 місяців після закінчення терапії.

Ключові слова: дріжджова інфекція, гострий вульвовагінальний кандидоз, стійкі штами кандиди, рецидивучий вульвовагінальний кандидоз, борна кислота, центела азіатська, супозиторії Кандибор.

Сучасну еру розвитку медичних знань цілком можна назвати часом антибіотиків та антисептиків. У зв’язку із цим перед науковою спільнотою вже давно стоїть проблема резистентності патогенної флори. До того ж антисептичні засоби, як і антибіотики, є у вільному доступі, і контроль за використанням того чи іншого засобу практично неможливий. На перший план серед чинників запальних захворювань статевої сфери, стійких до терапії, виходять збудники грибкових інфекцій. Крім того, гриби в людському організмі є сапрофітами, легко пристосовуються і проявляють патогенну дію при зміні умов середовища [1].

Кандидоз є опортуністичною інфекцією, спричиненою умовно-­патогенною мікрофлорою, зокрема грибами роду Candida (синоніми грибкового ураження: кандидоз, моніліоз, молочниця). Гриби – це еукаріотичні організми, які ростуть у формі дріжджів, цвілі або диморфних грибів, при цьому Candida spp. відносяться до дріжджеподібних грибів. Гриби зазвичай присутні в ротовій порожнині, шлунково-­кишковому тракті, жіночих чи чоловічих статевих органах або в інших частинах тіла. Патогенними вони стають лише за сприятливих умов. Кандидоз найчастіше виникає як вторинна інфекція в осіб з ослабленим імунітетом. Ураження Candida вагінальної слизової часто називають дріжджовою інфекцією [2, 3].

У репродуктивному віці принаймні у 20% жінок піхва колонізована штамами Candida spp. Під час вагітності, особливо на пізніх термінах, та при імунодепресії ці мікроорганізми діагностуються щонайменше у 30% жінок. У більшості випадків виділяється Candida albicans. Практичний інтерес мають також штами Candida non-albicans як збудники, зазвичай стійкі до багатьох фунгіцидних засобів. До С. non-albicans відносять наступні види: Candida kefyr, Candida stellatoidea, Candida dubliniensis, Candida glabrata, Candida tropicalis, Candida krusei, Candida parapsilosis. Перші два види з перерахованих частіше є збудниками кандидозу ротової порожнини, а інші – етіологічними факторами ВВК. На C. glabrata припадає 50-67% випадків ВВК, не пов’язаного з C. albicans [4]. Вважається, що спричинені C. non-albicans мікотичні вагініти мають більш м’який симптоматичний перебіг. Штами C. non-albicans частіше виділяють у безсимптомних жінок, ніж у пацієнток із вульвовагінітом, їх частою ознакою є неефективність лікування [4].

C. glabrata є недостатньо чутливою до звичайних доз антимікотичних засобів, дозволених для гінекологічного застосування. У випадках ВВК стійкість C. albicans не відіграє істотної ролі при застосуванні полієнів або азолів. C. krusei стійка до триазолів, флуконазолу та ітраконазолу. Із цієї причини рекомендують місцеве застосування імідазолу, циклопіроксоламіну або ністатину. Однак немає досліджень, які б підтверджували цю рекомендацію. Через клінічну персистенцію C. glabrata, незважаючи на лікування високими дозами флуконазолу, обговорюється пероральний посаконазол і, останнім часом, ехінокандини, такі як мікафунгін. Утім ехінокандини є дуже високовартісними, не схваленими для цього показання, з не підтвердженою клінічними доказами ефективністю при цій патології [4, 5].

Фактори господаря, зокрема місцеві захисні механізми, поліморфізм генів, алергічний статус, рівень глюкози в сироватці крові, застосування анти­біотиків, психосоціальний стрес і естрогенний фон, впливають на ризик розвитку ВВК, ступінь його тяжкості та форми клінічного перебігу [6].

Антибіотикотерапія та масове безконтрольне використання антисептичних засобів є на сьогодні однією із провідних причин виникнення дріжджової інфекції. Руйнування захисних фізіологічних біоплівок засобами інтимної гігієни з антисептичним ефектом та милами з антисептиками (триклозан, лауретсульфат натрію тощо) сприяє зменшенню кількості лактобактерій та активації різноманітних видів Candida.

Важливою є клінічна картина грибкової інфекції, що, як правило, представлена білими виділеннями, схожими на м’який сир, гіперемією, сухістю і свербежем слизової піхви. Процес часто поширюється на зовнішні статеві органи та періанальну ділянку. Іноді, під час гострої інфекції, на слизовій можуть з’являтися тріщини, додаються екскоріації шкіри. Типовими симптомами є передменструальний свербіж, печіння, почервоніння та виділення без запаху. Незважаючи на те що свербіж і почервоніння піхви та її присінку є типовими симптомами, лише 35-40% жінок, які повідомляють про свербіж геніталій, насправді страждають від ВВК [6, 7].

У чоловіків – партнерів жінок із гострою кандидозною інфекцією – також можуть з’являтися специфічні прояви захворювання: на головці статевого члена можуть виникати подразнення, почервоніння, білуватий наліт, поверхневі тріщини. Крім того, шкіра промежини, калитки може мати ознаки дерматозу, який викликаний грибковою інфекцією [8, 9].

Історія хвороби, клінічне обстеження та мікро­скопічне дослідження вагінального вмісту з використанням великого оптичного збільшення або фазово-­контрастної мікроскопії є важливими для встановлення діагнозу. У клінічно та мікроскопічно неясних випадках, а також у випадках хронічних рецидивів слід провести бактеріологічний посів для ідентифікації збудника та його чутливості до антимікотичних засобів. У разі наявності C. non-albicans рекомендовано визначити мінімальну інгібуючу концентрацію (МІК) анти­мікотичних засобів. У сучасній лабораторній діагностиці вважається, що ступінь росту дріжджеподібних грибів роду Candida більше ніж 103 КУО/г може свідчити про активність та етіо­логічну роль саме цієї інфекції в запальному процесі, а в осіб з імунодефіцитними станами цей показник може враховуватися при будь-якому ступені росту мікроорганізмів. У деяких жінок симптоми можуть виникати при низькій концентрації Candida, і вважається, що це може бути пов’язано з алергічною або запальною реакцією на дріжджеподібні гриби [10].

ВВК – це клінічний діагноз, який базується на типових ознаках, підкріплений лабораторним підтвердженням наявності Candida spp. у вагінальному зразку. Для виключення альтернативної або супутньої вульвовагінальної патології рекомендовано клінічне обстеження зовнішніх статевих органів у жінок із симптомами, що свідчать про гострий ВВК [5].

Необхідно пам’ятати, що симптоми дріжджової інфекції можуть імітувати інші захворювання, тому гінекологічне обстеження та лабораторні дослідження є вкрай важливими. Фактори ризику, які можуть збільшити ймовірність розвитку дріжджової інфекції, включають використання анти­біотиків, цукровий діабет, вагітність, гормональний контроль над народжуваністю та стани з ослабленим імунітетом, такі як ВІЛ, хіміотерапія або застосування деяких медикаментів. Важливо провести тестування та поставити точний діагноз, коли турбують симптоми і перед початком будь-якого лікування [5, 9].

Спектр фунгіцидних препаратів не настільки великий, як вибір антимікробних засобів. Для лікування грибкової інфекції часто використовують полієни (ністатин), імідазоли (клотримазол) та циклопіроксоламін, що ефективні в гострих випадках. Застосування цих препаратів обмежено такими фізіологічними станами, як вагітність та лактація (годування грудьми). Пероральні триазоли, як і пероральні антимікотики інших груп, не призначають під час вагітності. Усі вагінальні препарати полієнів, імідазолів і циклопіроксоламіну та пероральні триазоли (флуконазол, ітраконазол) однаково ефективні або неефективні у випадках нечутливості того чи іншого виду Candida. У літературі описана успішність терапії цими препаратами у майже 80-90% випадків, причому це стосується і нових синтезованих лікарських засобів, таких як ехінокандини або флуцитозин [10, 11].

Хронічний рВВК продовжують лікувати з інтервалами, використовуючи супресивну терапію; імунологічне лікування на сьогодні не доступне. У майбутніх дослідженнях учені планують вивчати переваги застосування аутовакцин Candida, антитіл до факторів вірулентності кандидозної інфекції, а також інші імунологічні експерименти, що, як очікується, можуть бути ефективними заходами профілактики гострих та ліквідації хронічних форм кандидозу. Перспективним вважається використання пробіотиків [12].

В авторитетних доказових дослідженнях повідомляється про доцільність інтравагінального застосування борної кислоти для лікування ВВК. Борну кислоту порівнювали з ністатином, терконазолом, флуцитозином, ітраконазолом, клотримазолом, кетоконазолом, флуконазолом, буконазолом і міконазолом; у якості монотерапії борну кислоту вивчали у семи дослідженнях. Ефективним лікуванням ВВК вважається призначення супозиторіїв борної кислоти в дозуванні 600 мг 1-2 рази на добу протягом 14 днів [13].

Результати досліджень свідчать про те, що борна кислота є безпечним і економічним альтернативним засобом у жінок із рецидивуючими та хронічними симптомами вагініту, а також коли звичайне лікування є неефективним, за наявності C. non-albicans або азолостійких штамів [14]. Основною фармакологічною властивістю борної кислоти є антисептична дія: вона коагулює білки та ферменти мікробної клітини, порушує проникність клітинної оболонки, завдяки чому пригнічується ріст і розвиток бактерій та грибів. При зовнішньому застосуванні препарат абсорбується через ушкоджену шкіру, ранову поверхню; при випадковому вживанні внутрішньо – через слизову оболонку шлунково-­кишкового тракту. Препарати з борною кислотою не застосовують під час вагітності (Інструкція для діючої речовини борна кислота) [15].

Оскільки ВВК призводить до ушкодження, подразнення та сухості слизової піхви, антисептичний компонент фунгіцидних препаратів слід доповнювати ранозагоювальними, протизапальними компонентами. Унікальним рослинним засобом є центела азіатська, яка чинить ранозагоювальну дію завдяки здатності покращувати ангіогенез та стимулювати синтез колагену I, фактора росту фібробластів і фактора росту ендотелію судин. Крім того, центела азіатська продемонструвала протизапальний ефект, який спостерігався за рахунок зниження рівнів інтерлейкінів 1β та 6, фактора некрозу пухлини α, простагландину E2, циклооксигенази 2, а також активності ліпоксигенази [16, 17]. Усі ці властивості сприяють усуненню проявів запалення слизової піхви при мікотичному вагініті.

Вдалим поєднанням вищезазначених компонентів є вагінальні супозиторії Кандибор, що містять борну кислоту 600 мг та екстракт центели азіатської 60 мг. З урахуванням потенційних ефектів засобу та показань до застосування згідно з інструкцією – рВВК та ВВК, спричинений C. non-albicans, – нами було проведено дослідження на кафедрі акушерства, гінекології, онко­гінекології та ендоскопії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна щодо клінічної ефективності препарату Кандибор у пацієнток із гВВК та рВВК.

Мета дослідження – оптимізація терапії гВВК і рВВК за допомогою вагінальних супозиторіїв комплексної дії Кандибор (борна кислота 600 мг, центела азіатська 60 мг).

Матеріали та методи

У дослідження було включено 45 жінок із гВВК або повторним епізодом ВВК (рВВК). Пацієнтки віком від 24 до 37 років, які звернулись зі скаргами на аномальні вагінальні виділення та симптомами запалення нижнього відділу статевих органів. Первинний діагноз ВВК був поставлений, базуючись на скаргах пацієнток, даних клінічного обстеження та з урахуванням характеру вагінальних виділень. Заключний діагноз формувався за результатами додаткових інфектологічних досліджень.

Критеріями включення у дослідження були репродуктивний вік пацієнток, наявність симптомокомплексу вагінальної мікотичної інфекції: свербіж, біль, виділення у вигляді м’якого сиру та інші; згода на збір і використання персональних даних та результатів додаткових клінічних досліджень.

Усі 45 пацієнток отримували курс терапії препаратом Кандибор по 1 супозиторію інтравагінально на ніч протягом 14 днів. Додаткових анти­фунгальних препаратів загальної чи місцевої дії не застосовували, як і інших ліків для терапії симптомів вагініту.

Оцінку ефективності лікування проводили за результатами об’єктивних даних (результати обстежень) та суб’єктивних показників – скарги, ступінь вираженості симптомів. Інтенсивність клінічних проявів захворювання та суб’єктивні відчуття пацієнток (вагінальні виділення, свербіж, печіння, відчуття сухості й подразнення слизової вульви та піхви, диспареунія) оцінювали в балах від 1 до 5. Клінічні ознаки захворювання оцінювали до початку та по закінченні лікування.

До уваги брали також комплаєнс, тобто прийнятність дозування терапії, її зручність, наявність побічних ефектів чи алергічних реакцій.

Усім пацієнткам проводили інфектологічне дослідження – бактеріологічний посів вагінальних виділень та антибіотикограму, культуральне дослідження на наявність трихомонадної, уреа- і міко­плазмової інфекцій. Бактеріологічний посів з анти­біотикограмою виконували до початку та після курсу лікування. Разом із гінекологічним оглядом виконували кольпоскопічне дослідження.

Крім того, пацієнткам проводили аналіз біохімічних показників вуглеводного обміну, таких як глюкоза крові, інсулін та рівень глікованого гемоглобіну (з урахуванням ролі вуглеводного обміну в патогенезі розвитку кандидозних уражень). Також досліджували рівні стероїдних гормонів – корти­­золу, естрадіолу та прогестерону для виявлення можливого зв’язку ВВК із гормональним статусом пацієнтки.

Крім того, оцінювали дані акушерсько-­гінекологічного анамнезу, наявність супутніх гіне­кологічних та соматичних захворювань, ендокринологічної патології.

У комплексі обстеження пацієнткам проводили ультразвукове трансвагінальне дослідження (датчик 3,5 мГц, апарат Toshiba Aplio 300).

Для обробки результатів дослідження використовували стандартну програму Statistica 6.0, з достовірністю відмінностей р>0,05.

Результати дослідження

За результатами аналізу клінічних та анамнестичних даних пацієнток було встановлено, що первинний епізод ВВК мав місце тільки у 15 (33,3%) жінок, 28 (62,2%) – мали в анамнезі хоча б один епізод ВВК і 3 (6,66%) пацієнтки – два та більше епізодів мікотичного вагініту. Переважна більшість жінок із рецидивами ВВК не могли вказати чітко назву препарату, який отримували раніше. Зі слів, це був флуконазол перорально у 10 (22,2%) жінок та місцеві антисептичні засоби.

У всіх досліджуваних мала місце висока частота соматичної та ендокринної патології, зокрема хронічних захворювань шлунково-­кишкового тракту: гастрити зустрічались у 14 (31,1%) пацієнток, гастродуоденіти – у 16 (35,6%), хронічні коліти – у 23 (51,1%) осіб. Хворобу Крона діагностували у двох (4,4%) пацієнток, неспецифічний виразковий коліт – в однієї (2,2%). Відомо, що хронічні захворювання шлунково-­кишкового тракту супроводжуються явищами дисбіозу кишечника і, як правило, порушеннями мікробіоценозу піхви, а також зниженням напруженості імунних систем захисту від патогенів. Грибкова інфекція може розвиватися на фоні дисбіотичних порушень і брати участь в утворенні патологічних біоплівок, що негативно впливає на результати терапії та сприяє рецидивам кандидозу.

Хронічний холецистит мали 13 (28,9%) пацієнток, хронічний панкреатит – 10 (22,2%), стеато­гепатоз (за даними попередніх ультразвукових досліджень) – 5 (11,1%) осіб. Збільшену масу тіла реєстрували у 16 (35,6%) пацієнток, серед них надмірну масу тіла (індекс маси тіла [ІМТ] >25 кг/м2) – у 9 (20,0%) жінок, ожиріння I ступеня – у 5 (13,3%), ожиріння II ступеня (ІМТ >30 кг/м2) – у 2 (4,4%) жінок. Дефіцит ваги (ІМТ<18 кг/м2) мали 4 (8,9%) пацієнтки.

Інсулінорезистентність із підвищенням рівня інсуліну спостерігалась у 15 (33,3%) пацієнток, причому цей показник був підвищений і в осіб із нормальною масою тіла та ІМТ 22-24,9 кг/м2. Також спостерігалось відносне підвищення показників вуглеводного обміну, ближче до верхньої межі норми (табл. 1).

Таблиця 1. Рівень лабораторних показників вуглеводного обміну серед учасниць дослідження (n

Діагноз «цукровий діабет» не було встановлено жодній із пацієнток, але тенденція до підвищення рівнів глікованого гемоглобіну та інсуліну мала місце серед учасниць дослідження. Це свідчить про те, що вуглеводний обмін впливає на розвиток грибкових інфекцій, а профілактика його порушень, раціональна дієта та скорочення споживання вуглеводів, що легко засвоюються, можуть сприяти зменшенню кількості рецидивів інфекції або навіть первинному виникненню епізодів кандидозу.

Проведений аналіз даних гормонального обстеження продемонстрував підвищений рівень кортизолу до верхньої межі референтних значень, підвищений рівень естрадіолу та низькі концентрації прогестерону. Дослідження проводилось у другу, лютеїнову, фазу циклу. У досліджуваних жінок простежувалася тенденція до гіперестрогенії та порушення співвідношення естрогени/прогестерон у бік підвищення рівня естрогенів (табл. 2). Це свідчить про значну роль гормонального статусу осіб, у яких розвиваються кандидозні інфекції.

Таблиця 2. Рівень стероїдних гормонів у лютеїнову фазу серед учасниць дослідження (n

Патологія щитоподібної залози в більшості випадків була представлена гіпотиреозом – у 13 (28,9%) жінок, гіпертиреоз діагностовано у 7 (15,6%) осіб, аутоімунний тиреоїдит – у 4 (8,9%). Із них корекцію гіпотиреозу левотироксином отримували 9 (20,0%) пацієнток, препарати із вмістом йоду та селену – 6 (13,3%) жінок, тіамазол – одна (2,2%) пацієнтка з гіпотиреозом.

Очевидно, гормональний фон хворих на ВВК, а особливо з рецидивуючими формами, має контролюватися та коригуватися паралельно з етіо­тропною терапією для підвищення її ефективності та профілактики рецидивів захворювання.

Гінекологічний анамнез також вказував на наявність порушень менструального циклу, запальних захворювань та неоплазій яєчників (функціональні кісти, проліковані консервативно, в анамнезі мали 8 (17,8%) жінок, і 1 (2,2%) пацієнтка була прооперована з приводу серозної цистаденоми) (табл. 3).

Таблиця 3. Частота гінекологічної патології серед учасниць дослідження (n

Серед досліджуваних відзначався низький паритет (кількість пологів в анамнезі). Так, одні пологи мали 22 (48,9%) пацієнтки, двоє пологів – 3 (6,7%), не народжували 20 (44,4%) жінок. Штучні аборти мали 7 (15,6%) пацієнток. Постійних методів контрацепції жінки не використовували, основними методами запобігання вагітності були перерваний статевий акт або презервативи.

Результати лабораторних досліджень на наявність інфекції збігалися з клінічними даними пацієнток і підтвердили заключний діагноз ВВК. Інфектологічне дослідження виявило високі титри Candida, переважно види C. non-albicans. Утім слід наголосити, що «чисті» кандидозні ураження статевих органів ідентифікували у 26 (57,8%) пацієнток, а в решті випадків було діагностовано невисокі, але діагностично значущі титри інших умовно-­патогенних мікроорганізмів, зокрема виділені: внутрішньоклітинні збудники – Ureaplasma urealyticum, Mycoplasma hominis, бактеріальна інфекція – Escherichia coli, Enterococcus, Streptococcus agalactiae, Staphylococcus epidermidis. Збудників специфічної інфекції статевих шляхів (Trichomonas vaginalis, Neisseria gonorrhoeae, Chlamydia trachomatis) виявлено не було.

Чутливість C. albicans до флуконазолу, ітраконазолу та ністатину було встановлено тільки в однієї (2,2%) пацієнтки, ітраконазолу та кетоконазолу – у 2 (4,4%), ністатину – у 4 (8,9%), ністатину та амфотерицину В – у 2 (4,4%) жінок. У 2 (4,4%) пацієнток C. albicans взагалі виявляла стійкість до флуконазолу, ітраконазолу та міконазолу, а чутливою була тільки до ністатину. Штами C. non-albicans були нечутливими до протигрибкових препаратів групи азолів; C. krusei виявилися помірно стійкими до хлорхінальдину, амфотерицину; C. parapsilosis – чутливими до амфотерицину В, помірно стійкими до ністатину; C. tropicalis – помірно стійкими до ністатину та нечутливими до інших фунгіцидних препаратів, які використовувались у культуральному дослідженні.

Вагінальні супозиторії Кандибор продемонстрували високу ефективність у лікуванні діагностованої інфекції. Після курсу терапії протягом 14 днів по 1 супозиторію на ніч ми отримали негативні результати на наявність кандидозної інфекції, а також негативні результати або зниження титру збудників уреа-, мікоплазмової та бактеріальної інфекцій. За рахунок антисептичних властивостей борна кислота, окрім збудників ВВК, чинить вплив також і на інші патогени, що підтверджується позитивною динамікою лікування інших інфекцій. Отже, супозиторії Кандибор можуть використовуватися для купірування неспецифічних вагінітів мікст-­етіології, у тому числі у якості емпіричної терапії.

Дані інфектологічного дослідження до початку та через 2 тиж після закінчення лікування представлені в табл. 4. Встановлено не лише зниження частоти виділення збудників, а й ступеня їх росту – з 103-106 до 102-103 КУО/г у випадках отримання позитивних результатів на наявність інфекції після курсу терапії.

Таблиця 4. Дані інфектологічного дослідження пацієнток до та після курсу терапії супозиторіями Кандибор (n

Пацієнткам, які ще мали позитивні результати інфектологічного дослідження, було рекомендовано продовжити застосування супозиторіїв Кандибор 2 рази на тиждень упродовж 8 тижнів (згідно з інструкцією препарату).

Після курсу терапії супозиторіями Кандибор спостерігався регрес скарг та повна відсутність клінічних ознак захворювання. До початку лікування середня оцінка скарг учасниць дослідження за 5-бальною шкалою була практично 5 балів відносно наступних показників: свербіж – 4,2±0,8 бала, інтенсивність виділень — 3,6±0,5 бала; біль – 3,7±1,9 бала; сухість – 3,5±1,9 бала; диспареунія – 4,9±1,1 бала. Після лікування відчуття свербежу були відсутні в більшості пацієнток, а ті, у кого залишалися ці скарги, оцінювали їх інтенсивність в 1,2±0,3 бала; патологічні виділення практично не турбували жінок і були в середньому оцінені в 0,5±0,3 бала; біль не турбував пацієнток взагалі (0 балів); сухість – в 1,0±0,7 бала; диспареунія – в 1,9±0,5 бала. Наочно динаміка скарг та симптомів ВВК до та після лікування представлені на рис. 1.

Рис. 1. Динаміка клінічних ознак ВВК серед пацієнток до та після 14‑денного лікування супозиторіями Кандибор (борна кислота 600 мг + екстракт центелли азіатської 60 мг)

Гінекологічне дослідження та кольпоскопія демонстрували клінічне одужання. Якщо всі класичні ознаки мікотичного вагініту були присутні до лікування, то після нього ми встановили відновлення слизової піхви, відсутність патологічних виділень, зменшення явищ цервіциту (рис. 2). Крім того, пацієнтки відзначали чудовий комплаєнс терапії, швидке купірування симптомів захворювання. Алергічних реакцій чи побічних ефектів у результаті терапії Кандибором виявлено не було.

Рис. 2. Результати терапії ВВК супозиторіями Кандибор: кольпоскопічна картина до лікування (А) — цервіцит, сироподібні рясні виділення, гіперемія слизової піхви; після лікування (Б) — зменшення явищ та площі цервіциту, нормалізація вагінальних виділень та забарвлення слизової піхви

Отже, за результатами проведеного клінічного дослідження можна констатувати, що поєднання борної кислоти 600 мг та центели азіатської 60 мг у вагінальних супозиторіях Кандибор є високоефективним засобом лікування кандидозних уражень жіночих статевих органів. Крім того, завдяки борній кислоти відбувається санація слизової піхви від інших збудників – уреа- і міко­плазми, умовно-­патогенної флори.

Висновки

1. ВВК є частою патологією з тенденцією до рецидивування та резистентності до антимікотичних засобів. Збудниками рВВК переважно є штами C. non-albicans, стійкі до традиційної терапії.
2. У комплексі з кандидозною інфекцією у випадках ВВК часто діагностуються інші умовно-­патогенні мікроорганізми, такі як U. urealyticum, M. hominis, бактеріальна інфекція – E. coli, Enterococcus, St. agalactiae, St. epidermidis.
3. Лікування гВВК та рВВК має бути комплексним, спрямованим як на ліквідацію інфекційних збудників вагініту, так і на повноцінне відновлення слизової піхви.
4. Вагінальні супозиторії Кандибор завдяки поєднанню антисептичних і антимікотичних властивостей борної кислоти 600 мг та ранозагоювального ефекту екстракту центели азіатської 60 мг чинять комплексну дію на всі патогенетичні ланки мікотичного ураження при ВВК і можуть бути рекомендовані як при гВВК, так і у випадках рВВК.

Література

1. Arya N.R., Rafiq N.B. Candidiasis. 2023 May 29. In: StatPearls [Internet]. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing; 2023 Jan. PMID: 32809459.

2. Mendling W., Brasch J., Cornely O.A. et al. Guideline: vulvovaginal candidosis (AWMF 015/072), S2k (excluding chronic mucocutaneous candidosis). Mycoses.2015; 58(1):1-15. doi: 10.1111/myc.12292.

3. Farr A., Effendy I., Tirri B.F. et al. Guideline: Vulvovaginal candidosis (AWMF 015/072, level S2k). Mycoses. 2021; 64:583-602. doi: 10.1111/myc.13248.

4. Makanjuola O., Bongomin F., Fayemiwo S.A. An update on the roles of non-albicans candida species in vulvovaginitis. J Fungi (Basel). 2018 Oct 31;4(4):121. doi:10.3390/jof4040121.

5. Аномальні вагінальні виділення. Клінічна настанова, заснована на доказах. МОЗ України. Київ, 2022. – 158 с.

6. Satora M., Grunwald A., Zaremba B., Frankowska K., Żak K., Tarkowski R., Kułak K. Treatment of Vulvovaginal Candidiasis-­An Overview of Guidelines and the Latest Treatment Methods. J Clin Med. 2023;12(16):5376. doi: 10.3390/jcm12165376.

7. Рeter G. Pappas, Carol A. Kauffman, David R. Andes et al. Clinical Practice Guideline for the Management of Candidiasis: Update by the Infectious Diseases Society of America, Clinical Infectious Diseases. 2016; 62 (4)15: e1-e50, https://doi.org/10.1093/cid/civ933.

8. Aridogan I.A., Izol V., Ilkit M. Superficial fungal infections of the male genitalia: a review. Crit Rev Microbiol. 2011;37(3):237-44. doi: 10.3109/1040841X.2011.572862.

9. Si Z., Bai J., Wei L., Zhao H., Wang S., Liu B., Xu J., Fang H, Ling Z, Qiao J. Clinical Features and Skin Microbiome of Tinea Scrotum: An Observational Study of 113 Cases in China. Mycopathologia. 2023;188(3):203-210.doi: 10.1007/s11046-023-00712-6.

10. Vulvovaginal Candidiasis (VVC)/Sexually Transmitted Infections Treatment Guidelines. 2021. Centers for Disease Control and Prevention, USA.

11. Sobel J.D. Candida vulvovaginitis in adults: Treatment of acute infection.2023// https://www.uptodate.com/contents/candida-­vulvovaginitis-in-adults-­treatment-of-acute-­infection#H131147485.

12. Phillips N.A., Bachmann G., Haefner H., Martens M., Stockdale C. Topical Treatment of Recurrent Vulvovaginal Candidiasis: An Expert Consensus. Womens Health Rep (New Rochelle). 2022 Jan 31;3(1):38-42. doi: 10.1089/whr.2021.0065.

13. Iavazzo C., Gkegkes I.D., Zarkada I.M., Falagas M.E. Boric acid for recurrent vulvovaginal candidiasis: the clinical evidence. J Womens Health (Larchmt). 2011;20 (8):1245-55. doi: 10.1089/jwh.2010.2708.

14. Powell A.M., Gracely E., Nyirjesy P. Non-albicans candida vulvovaginitis: treatment experience at a tertiary care vaginitis center. J Low Genit Tract Dis. 2016;20(1):85-89. doi:10.1097/LGT.0000000000000126.

15. Борна кислота (Boric acid) // https://compendium.com.ua/info/3565/bornaja-­kislota/.

16. Sun B., Wu L., Wu Y., Zhang C. et al. Therapeutic Potential of Centella asiatica and Its Triterpenes: A Review. Front Pharmacol. 2020.4(11):568032.doi: 10.3389/fphar.2020.568032.

17. Arribas-­López E., Zand N., Ojo O., Snowden M.J., Kochhar T. A Systematic Review of the Effect of Centella asiatica on Wound Healing. Int J Environ Res Public Health. 2022 Mar 10;19(6):3266. doi: 10.3390/ijerph19063266. PMID: 35328954; PMCID: PMC8956065.