Особливості психоемоційного стану і поведінки подружніх пар із непліддям: запитання та відповіді

Безпліддя у шлюбі – одна з найважливіших проблем охорони здоров’я суспільства, патологія, що має величезне не лише медико-біологічне, а й особистісне, соціальне і демографічне значення для багатьох країн світу. За умов економічної нестабільності, зниження народжуваності, високого рівня смертності та старіння населення проблема неплідного шлюбу набуває особливої соціальної ваги. Безпліддя у шлюбі, що значно поширене і в нашій країні, становить значущу проблему сьогодення для України.

Ключові слова: непліддя у шлюбі, психоемоційний стан, депресія, соціальна самоізоляція, міжособистісні відносини, сексуальні порушення.

Ми продовжуємо розмову з актуальних питань, пов’язаних із проблемою непліддя у шлюбі, із лікарем сексопатологом-­андрологом Українського державного інституту репродуктології Національного університету охорони здоров’я України ім. П. Л. Шупика, кандидатом медичних наук Михайлом Володимировичем ­Поворознюком. Зокрема, поговоримо про особистісні зміни за цієї патології: психоемоційні порушення й особливості поведінки.

Неможливість настання бажаної вагітності – складна проблема для подружжя. Стверджують, що безпліддя слід розглядати як життєву кризу. Чому так?

– Здатність зачати і народити дитину вважають найважливішим критерієм жіночності та мужності, це етап зрілості й сексуального самоствердження чоловіка та жінки. Батьківство розглядають як найголовнішу стадію життєвого циклу, яка більше, ніж шлюб, дозволяє відчути всю повноту відповідальності, що визначає дорослу людину. Природне прагнення до продовження роду – невід’ємна складова взаємовідносин подружжя. Потреба мати дітей для більшості людей – це любов, радість, задоволеність життям.

Неможливість настання бажаної вагітності – один із найдраматичніших моментів для подружжя, причина болісних душевних переживань і важких випробувань для сімейного союзу. Безпліддя у шлюбі призводить до вкрай негативного психоемоційного стану і хронічного стресу у подружжя, створює загрозу продовженню роду, ставить під сумнів фундаментальні основи шлюбу. За непліддя нерідко знижується особистісна самооцінка й втрачається впевненість у собі, змінюються подружні взаємовідносини, ставлення до родини, друзів, роботи. Особистість і подружжя уражає криза життєвих цінностей і мотивацій.

Які емоційні реакції характерні для пацієнтів із безпліддям?

– Здебільшого психоемоційні прояви у відповідь на безпліддя відзначаються як депресія, що нерідко поєднується із тривогою, відчуття провини, несправедливості, соціальна самоізоляція, агресивність, необґрунтована конфліктність.

Як проявляється депресія та інші психоемоційні стани в осіб із непліддям?

– Депресія – це реакція на емоційний біль, що супроводжує безпліддя. На депресивний стан як у жінки, так і в чоловіка вказують відчуття смутку, пригніченості, відчаю, постійної втоми. Можуть спостерігатися порушення сну, апетиту, слізливість; з’являються неспокій, тривога, дратівливість, втрата інтересу й задоволення від звичайної діяльності, песимізм.

Частіше прояви депресії бувають короткими, періодичними. Вони можуть бути викликані появою менструації, новинами про настання вагітності у друзів або членів сім’ї, сімейними святами та зустрічами, наприклад хрестинами. Інколи депресія буває тяжкою, тривалою, супроводжується відчуттям безнадійності, вираженим неспокоєм, тривогою, зниженням повсякденної активності й навіть ­суїцидальними думками. Цей стан потребує невідкладної допомоги лікаря-психіатра, психотерапевта.

Безпліддя часто викликає відчуття провини. Хоча добре відомо, що порушення репродуктивної здатності можливі як у жінки, так і в чоловіка або одночасно в обох, навіть у достатньо цивілізованих країнах винуватицею відсутності дітей у подружжя нерідко вважають передусім жінку. Інколи так думають й самі жінки. І якщо нездоров’я дійсно виявляється саме у жінки, вона може вдаватися до нав’язливого пошуку його причини, докоряти себе за колишні «помилки» (аборт за першої вагітності, відкладання народження дитини в молодому віці тощо) й навіть пропонувати чоловікові розлучення для народження дітей з іншою жінкою.

Чоловікам також властиве відчуття провини, особливо у разі діагностування в них порушень генеративної спроможності. Однак здебільшого вони неохоче діляться з дружинами або кимось іншим своїми переживаннями, розчаруванням і гіркотою, яких зазнають; схильні замикатися у собі, дистанціюватися від вирішення проблеми.

Емоційні страждання подружжя можуть бути посилені відвертими або завуальованими вимогами й очікуваннями сім’ї та друзів. Пари з безпліддям можуть відчувати глибоку провину за розчарування, яке переживають потенційні бабусі й дідусі, за нездатність виконати свій обов’язок, пов’язаний із продовженням роду. Такі подружжя нерідко починають усвідомлювати, що вони «інші», гірші, не такі, як більшість людей, які, на їхню думку, з легкістю зачинають та народжують дітей. У пари з’являється почуття соціальної відчуженості, значно знижується самооцінка.

Щоб зменшити сильний емоційний біль, безплідні пари починають самоізолюватися у житті; перестають відвідувати родичів, друзів, намагаються уникати участі у соціальних заходах та подіях.

Як у чоловіків, так й у жінок із непліддям може спостерігатися відчуття несправедливості, ображеності на життя. Генералізована агресія буває спрямована як на самих себе, так і на партнера у шлюбі, членів родини, друзів, медиків і взагалі оточуючих. Знаходитися поруч, комунікувати з такими особами буває дуже важко. Вкрай складно надавати їм і медичну допомогу. Проте лікарі, інший медичний персонал повинні вміти правильно реагувати на таких пацієнтів. Слід розуміти, що гнів, агресія здебільшого є наслідком страху й безсилля, а за ними приховується неспроможність керувати своїм життям і досягати поставлених цілей.

Чи може стрес, викликаний будь-якими причинами, впливати на зниження фертильності та результативність лікування безпліддя?

– Так. Відмічають, що сильний стрес у жінок здатний знижувати рівень статевих гормонів, порушувати овуляцію, викликати спазм фаллопієвих труб. Ми часто бачимо, що хронічний стрес і спроби позбавитися його вживанням алкоголю у чоловіків можуть погіршувати якість сперми. За нашими спостереженнями, у чималої кількості представників сильної статі причиною зниження дітородної спроможності є намагання відповідати критеріям соціальної успішності, перевтома, недостатній сон. Безсумнівно, значні психоемоційні порушення ні в якому разі не сприяють позитивним результатам лікування.

Як безпліддя впливає на сімейні стосунки?

– Дуже часто непліддя руйнує шлюб. Через постійний стрес, крах надій, почуття безсилля й провини відносини між подружжям погіршуються. Такі характерні для депресії прояви, як мінливий настрій, втрата інтересу до улюбленої справи, порушення сну, відсутність енергії, відчуття нікчемності й безпідставної провини, суїцидальні думки призводять до розладу спілкування та розпаду гармонійних стосунків у родині.

Важливою сферою подружнього життя є сексуальні відносини. Встановлено, що через 2-3 роки невдалих спроб лікування непліддя у подружньої пари можуть виникати серйозні проблеми – від втрати сексуального бажання і задоволення до розвитку інших сексуальних дисфункцій. У партнерів зникає чуттєвість і спонтанність, секс стає виключно механічною спробою зачаття. Стан фізичної та емоційної втоми, безсилля, у тому числі й пов’язані з лікувальними процедурами, пригнічують у жінки інтерес до будь-якого сексуального контакту. Інколи жінки намагаються уникати сексуальних відносин, оскільки вони в них асоціюються з невдачею. Чоловікам може здаватися, що їхні дружини втратили інтерес до сексу. Їх пригнічує те, що секс із задоволення й насолоди перетворився на регламентований обов’язок, заняття «за вимогою» під час овуляції. Як наслідок, партнери ще більше віддаляються одне від одного, між ними виникають відчуття жорстокості й байдужості. На цьому фоні можливі зловживання алкоголем, зради, образи, взаємні звинувачування.

Проте непліддя у шлюбі може бути й не таким драматичним. У парах емоційно й духовно зрілих, у яких до проблеми з безпліддям стосунки будувалися на взаємній любові, довірі, повазі одне до одного, спільна біда ще більше об’єднує. Вони чуйно й ніжно піклуються одне про одного; підтримують у роботі та різних справах, намагаються частіше бути разом. Чимало подружжів, які пройшли тяжкі випробування безпліддям, врешті-решт також стають більш емоційно дорослими й сильними.

Хто за непліддя у шлюбі частіше ініціює звернення по медичну допомогу – жінки, чоловіки або спільно?

– За нашими дослідженнями, у переважній більшості випадків – 81,0% – ініціаторами звернень по медичну допомогу за безпліддя є жінки, у 13,0% випадків – обидва подружжя, і лише в 6,0% – чоловіки. Часто чоловіки вкрай неохоче обстежуються у зв’язку з непліддям або взагалі відмовляються від обстеження.

Чому, на вашу думку, чоловіки з непліддям у шлюбі дуже рідко ініціюють звернення до лікаря й часто відмовляються від обстеження?

– У багатьох чоловіків мужність, сила, висока самооцінка асоціюються з успішною реалізацією сексуальної функції. Нездатність запліднити жінку викликає в них відчуття сорому, приниженості, власної неповноцінності. Такі чоловіки намагаються уникати навіть припущення можливості своєї причетності до проблем із зачаттям. Ці застарілі уявлення, які не дозволяють ефективно лікувати безпліддя й ще більше обтяжують психоемоційний стан жінки, необхідно всіляко викорінювати. Адже, за результатами нашого дослідження, в Україні в безплідних шлюбах порушення фертильності спостерігаються у 47,5% чоловіків. Водночас у більшості випадків зниження дітородної здатності в них не виражене й за умови проведення адекватної терапії, як правило, може бути усунене.

Надання медичної допомоги з приводу безпліддя у шлюбі обов’язково має починатися зі спільного консультування пари, тобто одночасно чоловіка і жінки. Виходячи з того, що діто­родіння – функція парна, доцільними є медичні заходи з усунення безпліддя без штучного протиставлення чоловічого та жіночого факторів. Діагностичні стратегії та оцінка прогнозу ефективності лікування мають бути спрямовані саме на конкретну подружню пару. При цьому необхідно враховувати не тільки стан здоров’я кожного з партнерів, а й психоемоційні міжособистісні відносини, що склалися у сім’ї, а також рівень усвідомлення майбутніми батьками необхідності об’єднання зусиль для подолання проблеми непліддя.

Сумісне консультування чоловіка і жінки, які мають проблему із зачаттям, допомагає виробити план дій, зрозумілий для кожного з подружжя. Усвідомлення власної відповідальності за виконання призначень лікаря значно підвищує ефективність лікування, а необхідність взаємної підтримки та турботи одне про одного сприяє зростанню довіри та гармонізації подружніх стосунків, об’єднує пару. За дуже виражених психо­емоційних порушень деякі пари з безпліддям можуть потребувати супроводу лікаря-психотерапевта протягом усього процесу лікування.