Інноваційні підходи до лікування урогенітальних інфекцій


pages: 60-66

А.Д. Дюдюн, д.мед.н. професор, завідувач кафедри шкірних і венеричних захворювань, ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»


У статті викладено актуальність проблеми лікування інфекційних захворювань жіночої репродуктивної системи, представлено результати клінічних та експериментальних досліджень ефективності імуномодулюючого засобу Трилумін.

Ключові слова: хламідіоз, генітальний герпес, вірус папіломи людини, імунітет, рак шийки матки.

Останніми роками у світі підвищується рівень захворюваності на інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). У структурі первинної захворюваності 50-70% випадків припадає на вікову групу пацієнтів 15-29 років. Термін «урогенітальні інфекції» об’єднує захворювання, відмінною рисою яких є ураження слизових оболонок уретри і піхви. Перебіг цих захворювань нерідко ускладнюється залученням до запального процесу глибоких відділів генітального і сечовидільного трактів, а також прямої кишки. Урогенітальні інфекції представляють реальну загрозу репродуктивному здоров’ю, оскільки можуть бути причиною безпліддя, ускладненого перебігу вагітності та звичних викиднів. Відповідно до сучасних уявлень і результатів численних досліджень хронічний запальний процес статевих органів у безліч разів підвищує ризик інфікування ВІЛ.

Урогенітальний хламідіоз

Інфекція, спричинена Chlamydia trachomatis, вважається найбільш поширеною з усіх ІПСШ. За даними ВООЗ, в усьому світі щорічно реєструється майже 100 млн нових випадків захворювань, викликаних C. trachomatis. Сьогодні, за результатами епідеміологічних досліджень, найбільш часто на урогенітальний хламідіоз страждають чоловіки і жінки віком 20-40 років (5-10% населення сексуально активного віку), проте останнім часом помітне зростання частоти хламідійної інфекції серед новонароджених і підлітків. Сприйнятливість людського організму до C. trachomatis становить близько 100%, особливо схильні до зараження особи з імунодефіцитним станом.

Хламідії – це мікроорганізми, які за своїми властивостями багато в чому схожі на бактерії (наприклад мають клітинну оболонку), але за розмірами є дуже близькими до вірусів. Ще однією важливою особливістю хламідій є внутрішньоклітинне розмноження в організмі хазяїна.

Передача хламідіозу відбувається при статевих контактах, (включаючи генітально-оральні, генітально-анальні). Також можливе зараження плода анте- або інтранатально. Побутовий шлях передачі хламідіозу малоймовірний, оскільки хламідії швидко гинуть поза організмом, а для зараження необхідне їх надходження в організм в достатній кількості. Це захворювання чинить негативний вплив на репродуктивне здоров’я і часто є причиною безпліддя [1, 2].

При розвитку симптомної урогенітальної хламідійної інфекції у жінок найчастіше виникає цервіцит. У разі безсимптомного перебігу нелікована хламідійна інфекція може призвести до ураження верхніх відділів генітального тракту і виникнення запальних захворювань органів малого таза (ЗЗОМТ). Близько 10-15% нелікованих випадків хламідійної інфекції призводять до клінічно виражених випадків ЗЗОМТ, з яких ~ 15% можуть викликати розвиток трубного безпліддя. Частка трубного безпліддя серед всіх інших видів безпліддя варіює від 10 до 40%. Хламідійна інфекція є лідируючою причиною трубного безпліддя.

Частота виявлення C. trachomatis у вагітних коливається в дуже широких межах (від 2 до 37%), в середньому складаючи 6-8% і досягаючи 70% у пацієнток з хронічними ЗЗОМТ і обтяженим акушерсько-гінекологічним анамнезом [3].

Папіломавірусна інфекція

Натепер відзначається повсюдне зростання інфікованості вірусом папіломи людини (ВПЛ). Так, число пацієнтів з папіломавірусною інфекцією (ПВІ) за останнє десятиліття у світі збільшилося більш ніж в 10 разів. Оскільки вірус передається статевим шляхом, основний пік інфікування припадає на жінок молодого, сексуально активного віку. За даними різних досліджень, частота ВПЛ-інфікування у віковій групі 16-29 років становить 45-81%. Генітальна ПВІ є однією з найбільш поширених інфекцій у всьому світі – глобальний показник її частоти становить 11,7%. Понад 70 видів ВПЛ є збудниками захворювань людини. ВПЛ можна розділити на дві категорії: низького онкогенного ризику (1; 2; 3 і 4-й типи) і високого онкогенного ризику (найпоширеніші 16-й і 18-й типи). Здебільшого інфекція, що викликається ВПЛ низького ризику, минає самостійно внаслідок адекватної імунної відповіді людини. У рідкісних випадках інфекція персистує і викликає появу бородавок, доброякісних папілом, передракових уражень і навіть раку. ВПЛ 16-го і 18-го типів відомі як ВПЛ високого онкогенного ризику і визначені як біологічні канцерогени для раку шийки матки, вульви, піхви, статевого члена, ануса і ротоглотки.

Клітини-мішені для ВПЛ – епітеліальні клітини шкіри і слизових оболонок. Віруси можуть чинити продуктивний або трансформуючий вплив на епітелій. При продуктивній дії виникають доброякісні новоутворення – папіломи і кондиломи шкіри і слизових оболонок. Результатом трансформуючого впливу є дисплазії епітелію шийки матки, прогресуючий розвиток яких призводить до раку шийки матки. У 88% хворих з диспластичними змінами епітелію шийки матки діагностуються цитологічні ознаки ПВІ, а інфіковані клітини в 80,2% випадків знаходяться саме в зоні трансформації, яка забезпечує диференціацію клітин покривного епітелію шийки матки. Результати епідеміологічних і вірусологічних досліджень підтверджують, що 95% всіх видів плоскоклітинного раку шийки матки містять ДНК ВПЛ [4].

Як й інші урогенітальні ІПСШ, ПВІ часто буває багатовогнищевою і асоційованою більш ніж з одним типом ВПЛ та/або з іншими збудниками. ВПЛ інфіковані не менше 50% дорослих, що живуть активним статевим життям, причому здебільшого генітальна ПВІ має субклінічний або асимптомний перебіг і залишається нерозпізнаною. Серед сексуально активних осіб ВПЛ-інфекція з однаковою частотою вражає і чоловіків, і жінок. Проте найбільш серйозні ураження вона викликає у жінок. Так, за даними ВООЗ, у світі щорічно реєструють близько 600 тис. випадків раку шийки матки, і незважаючи на проведене лікування, 45-50% хворих помирає від нього.

За умов високої поширеності генітальної ПВІ велика ймовірність її перинатальної передачі до плода. Передача ВПЛ під час вагінального розродження відбувається шляхом аспірації вагінального вмісту. При цьому інфекція протягом багатьох років може персистувати в клітинах слизової оболонки рота дитини і бути причиною рецидивуючого респіраторного папіломатозу гортані. Випадки даного захворювання у дітей, народжених шляхом кесаревого розтину, свідчать про можливість трансплацентарної передачі інфекції [4].

У літературі понад 30 років триває дискусія з приводу вибору найбільш адекватного методу лікування пацієнтів з ПВІ. Єдині стандартизовані схеми терапії не розроблені через відсутність лікарських засобів, що мають пряму противірусну дію на ВПЛ. Сформована останніми роками тенденція необґрунтованого, іноді агресивного лікування жінок, інфікованих ВПЛ, нерідко призводить до віддалених ускладнень, рецидивів захворювання. На сьогодні застосовується комбіноване лікування ПВІ, що включає декілька методів одночасно. Поряд з деструкцією вогнищ ураження проводяться тривалі курси антивірусної та імуномодулюючої терапії. Імуномодулюючі препарати підвищують ефективність терапії, їх необхідно призначати під контролем імунограми за 7-10 днів до деструкції. До комплексу імунотерапії слід включати препарати локальної дії для стимуляції імунітету у ділянці вогнищ ураження і засоби системної дії – інтерферони та їх індуктори, синтетичні імуномодулятори.

Генітальний герпес

Дані з літературних джерел свідчать про те, що близько 80% населення інфіковано вірусом простого герпесу (ВПГ) 1-го типу, а 10% жінок і 15% чоловіків – ВПГ 2-го типу. Віруси мають ультрамікроскопічні розміри, містять тільки один тип нуклеїнових кислот, не здатні до зростання і бінарного поділу, не мають власних систем мобілізації енергії і розмножуються шляхом реплікації власної геномної нуклеїнової кислоти в живих клітинах. Усі ці особливості впливають на формування клінічних проявів і розвиток інфекційного процесу.

Для інфекцій, викликаних ВПГ, характерними є горизонтальний (від хворого до здорового) і вертикальний (від матері до плоду) шляхи передачі. Внутрішньоутробна герпетична інфекція може бути причиною перинатальної летальності, мимовільних викиднів, передчасних пологів або ранньої інвалідизації дітей (глухота, сліпота, епілепсія, мікроцефалія, вади серця, гепатоспленомегалія тощо).

Незалежно від шляху проникнення вірусу в організм людини, початкове розмноження збудника відбувається біля вхідних воріт, після чого він потрапляє в регіонарні лімфатичні вузли, потім у кров і лімфогематогенним шляхом заноситься у внутрішні органи і нервову систему. При герпесвірусній інфекції уражаються слизові оболонки, шкіра, структурні елементи центральної і периферичної нервової систем, печінка, ендотелій судин, клітини крові (Т-лімфоцити, еритроцити, тромбоцити). ВПГ може інтегруватися в генетичний апарат клітини хазяїна і викликати злоякісну трансформацію клітин. Доведена етіопатогенетична роль представників сімейства герпесвірусів у розвитку раку шийки матки, карциноми простати.

Потрапивши в організм людини, ВПГ довічно персистує в ньому. Тому основною особливістю герпетичної інфекції є схильність до хронічного перебігу. Хворі, які страждають герпесвірусними захворюваннями зазвичай роками перебувають під спостереженням лікарів різних спеціальностей (терапевтів, дерматовенерологів, урологів, стоматологів, невропатологів, офтальмологів, імунологів, інфекціоністів тощо). Цим зумовлені відмінності в методологічних підходах до обстеження, діагностики та лікування таких пацієнтів [5].

Однією з нозологічних форм, яку ВПГ викликають у людини, є генітальний герпес. У даний час ця форма герпетичної інфекції вважається найбільш поширеною серед усіх ІПСШ. Частіше генітальний герпес спричинюється ВПГ 2-го типу. Захворювання передається переважно при сексуальних контактах від хворого; нерідко зараження відбувається від осіб, які не мають симптомів захворювання на момент статевого контакту або які не знають про те, що вони інфіковані. Ця особливість ВПГ, що пов’язана з безсимптомним вірусоносійством, є складним завданням, від вирішення якого залежить не тільки працездатність і здоров’я, а й особиста доля мільйонів потенційних хворих. У літературних джерелах є відомості про те, що від 60 до 80% малюків, у яких розвивається неонатальний герпес, народжуються від матерів із безсимптомним носійством. Рецидивуючий перебіг геніального герпесу істотно впливає на якість життя хворих [6].

Принципи лікування урогенітальних інфекцій

вгору

На сьогоднішній день одним з найбільш складних залишається питання ефективності терапії урогенітальних інфекцій. Наявні численні дослідження, присвячені розробці схем і методик застосування тих чи інших антимікробних препаратів. Робляться спроби оптимізувати терапію за допомогою імуномодуляторів, ферментних та інших лікарських засобів. Терапія ІПСШ повинна бути комплексною, а застосовувані препарати – мати широкий спектр дії [7].

Вимоги ВООЗ до препаратів, що використовуються для лікування ІПСШ:

  • ефективність не менше 95%;
  • хороша переносимість;
  • слабка токсичність;
  • повільний розвиток резистентності мікроорганізмів до засобів терапії;
  • доступна ціна.

Враховуючи зростання резистентності мікроорганізмів до більшості антибактеріальних і противірусних препаратів, протягом останніх двох десятиліть учені добирають методи безпосереднього впливу на імунну систему хворих з метою стимуляції специфічних і неспецифічних її чинників, тим самим сприяючи блокаді репродукції збудників.

Імуномодулятори – це засоби, що при застосуванні відновлюють ефективний імунний захист. За механізмом дії можна виділити імуномодулятори з переважним впливом на Т-, В-системи імунітету і фагоцитоз. Разом з тим, крім дії на певну ланку імунітету, імуномодулятори тією чи іншою мірою впливають і на інші компоненти імунної системи [6].

На фармацевтичному ринку України представлений новий засіб Трилумін, що містить комплекс природних низькомолекулярних органічних сполук, отриманих із Bacillus Subtilis. Активність Трилуміну проти хламідій, ВПГ і ВПЛ доведена в експериментах in vitro на культурах клітин ВНК, RK-13 in vivo на моделях генітального герпесу і ПВІ [8, 9] та у клінічних дослідженнях.

Доказова база противірусної активності Трилуміну

Дія Трилуміну проти ВПЛ [9]. На моделі культивування папіломи в культурі клітин ВНК (перещеплювані клітини нирки хом’яка) проведено дослідження антипроліферативної активності Трилуміну. Основними маркерами репродукції вірусу папіломи є вірусне навантаження в полімеразній ланцюговій реакції та проліферативна активність вірусу, яка визначається за мітотичним індексом. Клітини оброблювали препаратом Трилумін в розведенні 1:10. У культурі ВНК, що продукує ВПЛ, показник мітотичного індексу достовірно (у порівнянні з інтактними та обробленими Трилуміном клітинами) підвищився до 13,5 ± 0,6%. Відсоток аномальних мітозів перевищив майже удвічі показники контрольних груп і становив 26,5 ± 4,3%. При обробці клітин, що продукують ВПЛ-16, Трилуміном встановлено показник мітотичної активності 8,9 ± 0,5%, що відповідало показникам у інтактних клітинах. Кількість патологічних форм мітозів реєстрували на рівні показників контрольних груп.

Отже, встановлено, що Трилумін пригнічує проліферативну активність у клітинах, що продукують ВПЛ-16.

З метою визначення антигерпетичної активності Трилуміну використовували культуру клітин RK-13 (перещеплювані клітини нирки кроля) і ВПГ 1-го типу, штам VC [9]. За максимально переносиму концентрацію (МПК) препарату брали його найбільшу кількість, що не викликала дегенерації клітин; МПК Трилуміну була нижче розведення 1:10. Хіміотерапевтичний індекс (ХТІ) Трилуміну щодо ВПГ-1 визначали шляхом встановлення співвідношення МПК до мінімально активної концентрації (МАК), що являє собою мінімальну кількість препарату, яка гальмує розвиток вірус-специфічної цитопатичної дії на 50%. Відповідно до методичних рекомендацій речовину або препарат вважають такими, що виявляють антивірусну активність, при зниженні рівня репродукції вірусу ≥ 2,0 lg. МАК Трилуміну відповідає розведенню 1:1280. Результати визначення МПК, МАК і ХТІ Трилуміну подано в таблиці 1.

Таблиця 1. Результати визначення МПК, МАК і ХТІ препарату Трилумін

Досліджуваний засіб

МПК, розведення

МАК, розведення

ХТІ

Трилумін

< 10

12 80

> 128

 

Як видно з таблиці 1, показники МПК, МАК і ХТІ дають можливість віднести Трилумін до високоактивних антивірусних лікарських засобів.

Дослідним шляхом на культурі клітин, інфікованих ВПГ-1, визначали профілактичний та лікувальний ефект Трилуміну у різних розведеннях. Виражена протигерпетична активність препарату відмічена в розведеннях від 1:20 до 1:1280.

Для вивчення антигерпетичної активності Трилуміну в експериментах in vivo використовували ВПГ- 2, штам ВН. Модель генітальної герпетичної інфекції морських свинок відтворювали шляхом зараження останніх вірусвмісною рідиною, нанесеною на попередньо скарифіковану шкіру penis. Клінічні симптоми експериментального герпесу геніталій досліджували щоденно перед проведенням лікування і спостерігали протягом всього періоду хвороби. Критеріями оцінки тяжкості інфекційного процесу були площа та ступінь специфічних уражень, наявність набряку, гіперемії, орхіту (максимальна вираженість кожної ознаки становила 4 бали). Спостерігали за тваринами протягом 21 дня. Ефективність препарату оцінювали на піку розвитку патологічного процесу за зниженням вираженості клінічних проявів, скорочення тривалості захворювання, індексу лікувальної дії (ІЛД) в дослідних групах у порівнянні з контрольною.

Антигерпетичну активність Трилуміну вивчали за профілактичною та лікувальною схемами. Профілактику здійснювали наступним чином: розчин Трилуміну вводили внутрішньочеревно за 24 год до моделювання генітального герпесу, потім через 24 год поверхню рани обробляли досліджуваним препаратом. Лікувальна схема була такою. Розчин Трилуміну внутрішньочеревно вводили морським свинкам через 24 год після моделювання генітального герпесу, а потім через 24 год ще раз обробляли поверхню рани препаратом. Для контролю в експерименті використовували ще дві групи тварин: до одних не застосовували лікування, а інших лікували препаратом віролекс. Отримані результати представлено у таблиці 2.

Таблиця 2. Ефективність Трилуміну у профілактиці та лікуванні герпетичної інфекції (на моделі генітального герпесу уморських свинок)

Групи піддослідних тварин

Тривалість захворювання, доба

р

Середня оцінка тяжкості захворювання, бали

ІЛД,%

Зараження ВПГ-2, без лікування

16,0 ± 3,2

 

122,0

-

Лікування препаратом Віролекс

9,75 ± 2,86

< 0,05

22,0

56,0

Профілактична схема Трилуміну

4,0 ± 0,39

< 0,001

72,0

41,0

Лікувальна схема Трилуміну

3,0 ± 0,35

< 0,05

36,0

70,0

Таким чином, встановлено, що профілактичне використання Трилуміну при генітальному герпесі знижує вираженість симптоматики захворювання до 72,0 балів, що відповідає терапевтичному ефекту на рівні 41,0% та достовірно скорочує тривалість захворювання (до 4 діб). При введенні Трилуміну з метою лікування спостерігалося зниження ступеня тяжкості симптоматики до 36,0 балів, терапевтичний ефект становив 70,0%, тривалість захворювання у тварин – 3 доби, що статистично достовірно за всіма параметрами та вказує на ефективність цього засобу.

Отже, у даному дослідженні показано, що Трилумін проявляє антивірусну дію як профілактичній засіб, а також здійснює більш виражений терапевтичний ефект, ніж мазь віролекс.

На базі кафедри шкірних та венеричних захворювань ДЗ «Дніпропетровська медична академія» проведено клінічне дослідження з метою порівняння ефективності та переносимості лікарських засобів Трилумін і аміксин у пацієнтів з хронічним рецидивуючим герпесом [8].

Методом простої рандомізації учасники (n = 100) дослідження були порівну розподілені на дві групи – основну (біологічно активний засіб Трилумін) і контрольну (препарат аміксин). Основна група ще була розділена на дві підгрупи (ІА і ІВ) по 25 осіб, які отримували досліджуваний препарат Трилумін за різними схемами. Пацієнти підгрупи ІА отримували Трилумін по 2 капсули на добу протягом 20 днів, а підгрупи групи ІВ – по 2 капсули на добу протягом 5 днів. Ефективність лікування оцінювали за частотою рецидивів герпетичної інфекції протягом періоду спостереження, а також за рівнем маркера ВПГ-1, ВПГ-2 (IgG) до закінчення курсу лікування. Безпечність препаратів оцінювали на підставі результатів моніторингу за станом пацієнтів, частоти і характеру побічних реакцій, даних лабораторного обстеження, суб’єктивної оцінки стану хворих.

mazg19_45_6066_r1-300x220.jpg

Рис. 1. Аналіз частоти рецидивів до і після лікування

Як первинну кінцеву точку дослідження було вибрано кількість пацієнтів з відсутністю рецидиву герпетичної інфекції протягом періоду спостереження (16 тиж). Вторинними кінцевими точками були частота рецидивів протягом періоду лікування та спостереження і рівень маркера ВПГ-1, ВПГ-2 (IgG) до закінчення курсу лікування. Протягом періоду спостереження було зареєстровано 18 випадків рецидивів в основній групі та 22 – у контрольній (табл. 3, рис. 1). Слід зазначити, що кількість рецидивів герпетичної інфекції зростала пропорційно збільшенню часу після завершення курсу лікування.

Таблиця 3. Розподіл кількості рецидивів серед учасників дослідження

К-ть рецидивів

Група основна ІА
n = 25, абс. (%)

Група основна ІВ
n = 23, абс. (%)

Контрольна група
n = 47, абс. (%)

Немає

17 (68,0)

13 (56,5)

25 (53,2)

1

8 (32,0)

8 (34,8)

17 (36,2)

2

-

2 (8,7)

5 (10,6)

≥ 3

-

-

-

Всього протягом періоду лікування і спостереження

8

10

22

 

У ході дослідження також оцінювали тривалість епізодів загострення інфекції. Тривалість одного рецидиву в період спостереження варіювала від 5 до 11 днів. Розподіл учасників дослідження за ступенем тяжкості рецидиву герпетичної інфекції представлено у таблиці 4.

Таблиця 4. Розподіл учасників дослідження за ступенем тяжкості рецидиву герпетичної інфекції

Ступінь тяжкості рецидиву

Група основна ІА
n = 25, абс. (%)

Група основна ІВ
n = 23, абс. (%)

Контрольна група
n = 47, абс. (%)

Легкий

6 (75,0)

7 (70,0)

15 (55,6)

Середньої тяжкості

2 (25,0)

3 (30,0)

10 (37,0)

Тяжкий

-

-

2 (7,4)

 

Як свідчить проведений аналіз, у 16-тижневий період спостереження після завершення курсу лікування досліджуваними препаратами в обох групах зменшувалася кількість рецидивів герпетичної інфекції, скорочувалася тривалість і знижувався ступінь тяжкості окремого епізоду. Більшість епізодів загострення мали стертий, абортивний характер.

Оцінка ефективності терапії за динамікою рівня серологічних маркерів ВПГ-1, ВПГ-2 (IgG). Після проведеного курсу лікування було виконано по­вторне визначення рівня серологічних маркерів ВПГ-1, ВПГ-2 (рис. 2). У всіх групах спостерігалося значне зниження рівня серологічних маркерів ВПГ.

mazg19_45_6066_r2-300x234.jpg

Рис. 2. Аналіз за рівнем серологічних маркерів

Отже, лікування було визнано ефективним у 17 (68,0%) пацієнтів підгрупи ІА, у 14 (60,9%) – підгрупи ІВ і у 25 (53,2%) осіб контрольної групи.

Для доказу ефективності терапії в підгрупах ІА і ІВ, що не поступалася в порівнянні з контрольною групою, було виконано попарне порівняння даних груп за допомогою критерію хі-квадрат Пірсона з поправкою Йєтса. З огляду на те, що дані основної групи двічі використані у порівнянні, з метою елімінації ефекту множинних порівнянь був застосований метод Бонферроні – зниження загального рівня значущості у 2 рази. Отримані результати наведено в таблиці 5.

Таблиця 5. Результати попарного порівняння в групах головної змінної (кількість випадків рецидивів герпетичної інфекції)

Групи

Статистика хі-квадрат

Число ступенів свободи

Значення р

Висновок щодо значимості відмінностей *

Групи IA і контрольна

0,926

1

0,3359

Незначимі

Групи 1B і контрольна

0,123

1

0,7254

Незначимі

* При рівні значимості 0,025.

Ґрунтуючись на результатах, наведених в таблиці 5, можна констатувати, що ефективність терапії в групах ІA і ІB статистично значимо не відрізняється від такої в контрольній групі, що доводить не меншу ефективність терапії Трилуміном порівняно з аміксином.

Протягом дослідження не було зареєстровано серйозних побічних ефектів. Не зафіксовано жодного випадку, коли з причини небажаного явища хворий достроково припинив участь у дослідженні. Порівнювані препарати не мали негативного впливу на артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень і температуру тіла; не було виявлено статистично і клінічно значущих змін лабораторних показників. У жодному випадку не спостерігалось загострення наявних хронічних захворювань.

Таким чином, в результаті дослідження було показано, що біологічно активний засіб Трилумін, має не меншу терапевтичну ефективність, ніж препарат аміксин. У процесі терапії серйозних побічних ефектів не відмічено, алергічних реакцій не виявлено, лабораторні показники не зазнали негативних змін, що дозволило розцінити переносимість лікування в обох групах як хорошу. Автор дійшов висновків, що випробуваний препарат Трилумін, (виробництва ТОВ «Елемент здоров’я») можна рекомендувати для впровадження в практику охорони здоров’я як засіб для лікування і профілактики рецидивів у хворих з хронічним рецидивуючим герпесом (ВПГ-1, ВПГ-2).

Доказова база ефективності застосування Трилуміну при урогенітальній хламідійній інфекції

Лікування хворих з ускладненими формами хламідійної інфекції має бути комплексним, оскільки процес пов’язаний не тільки з наявністю інфекції, але і з тими несприятливими наслідками, які вона викликає при тривалому перебігу хвороби.

Доцільно для лікування ускладнених форм урогенітального хламідіозу призначати антибіотикотерапію в комплексі з імуномодуляторами, вітамінами, ферментами, судинними препаратами, фізіотерапією і місцевим лікуванням.

У дослідженні на базі нашої кафедри брало участь 40 хворих на урогенітальний хламідіоз з тотальними уретритами, ускладненими запаленням придаткових залоз, простатитами, ендоцервіцитами, ендометритами і хворобою Рейтера. З них у 15 хворих спостерігалося поєднання хламідійної з уреаплазменною і мікоплазменною інфекціями і гарднереллами. Пацієнти були поділені на дві рівнозначні групи по 20 осіб. Перша група отримувала лікування азитроміцином і Трилуміном. Друга група (контрольна) отримувала тільки азитроміцин згідно з інструкцією із застосування до препарату.

У результаті лікування вдалося домогтися елімінації хламідій і клінічного одужання в першій групі у 100% хворих. У контрольній групі – у 17 пацієнтів із 20, що склало 85%. Побічні ефекти у вигляді нудоти і болю в животі спостерігалися у 2 хворих (10%) в контрольній групі. Розвиток дисбактеріозу – у 4 з 20 пацієнтів контрольної групи (20%).

Таким чином, у ході дослідження було доведено ефективність застосування засобу Трилумін у хворих з ускладненими формами хламідійної інфекції.

Механізм дії та показання до застосування Трилуміну

вгору

Діючою речовиною Трилуміну є комплекс низькомолекулярних органічних біологічно активних сполук, отриманих із Bacillus Subtilis (10 мг). Ці біо­логічно активні сполуки містять амінокислоти, олігопептиди, нуклеотиди, вітаміни та забезпечують активацію імунологічних і фізіологічних змін в організмі людини. Завдяки цьому Трилумін виявляє імуномодулюючу, противірусну, антибактеріальну, протизапальну дію, знижує інтоксикаційне навантаження. Трилумін підвищує резистентність організму до вірусних і бактеріальних інфекцій, сприяє швидкій локалізації вогнища інфекції, скорочує тривалість захворювання, запобігає розвитку ускладнень, знижує ризик виникнення рецидивів та подовжує періоди ремісії. Трилумін прискорює відновлення організму після одужання та знижує частоту захворюваності протягом року. Клінічний досвід застосування Трилуміну показав його високу ефективність, добру переносимість, відсутність токсичності та небажаних побічних ефектів.

Механізм дії активних компонентів Трилуміну:

  • стимулюють синтез ендогенного інтерферону;
  • сприяють нормалізації лейкопоезу, підвищують проліферативну активність лімфоцитів, стимулюють поділ та активацію макрофагів і Т-лімфоцитів, регулюють функціональну активність CD4-рецептора, нормалізують імунорегуляторний індекс CD4/CD8, а також субпопуляційний склад імунокомпетентних клітин (CD3, CD4, CD8, CD16, CD20);
  • підвищують цитотоксичну активність клітин – натуральних кілерів (NK-клітин);
  • містять ферменти, здатні розчиняти чужорідні та денатуровані білки;
  • посилюють фагоцитарну активність нейтрофілів і моноцитів, підвищуючи природні захисні сили організму проти вірусів і бактерій.

При герпетичній інфекції на фоні прийому Трилуміну значно прискорюється утворення специфічних протигерпетичних антитіл, зменшуються клінічні прояви, тривалість захворювання та знижується частота рецидивів; у хворих на вірусний гепатит спостерігається зменшення симптомів ураження печінки. Трилумін знижує ризик передачі вірусу, загальну інтоксикацію, оксидативний стрес, прояви запалення; покращує кровообіг, утилізацію глюкози в тканинах, знижує рівень холестерину; слугує джерелом отримання вітамінів, олігопептидів, нуклеотидів, амінокислот, що сприяє відновленню пошкоджених клітин, поліпшенню самопочуття та одужанню.

Отже, Трилумін може бути рекомендований як додаткове джерело комплексу біологічно активних сполук (профілактичний засіб) або в комплексній терапії гострих і хронічних інфекційних захворювань та з метою зниження імуносупресії:

  • при гострих респіраторних вірусних інфекціях та грипі;
  • в комплексній терапії хронічних захворювань верхніх дихальних шляхів;
  • герпетичної інфекції 1-го та 2-го типів і спричиненої вірусом Varicella zoster (лабіального герпесу, офтальмогерпесу, генітального герпесу, вітряної віспи та оперізувального лишая), профілактики ускладнень (постгерпетичної невралгії, вірусного менінгоенцефаліту тощо);
  • при гепатитах В та С;
  • при вірусних, бактеріальних, грибкових інфекціях, їх асоціаціях (хламідії, мікоплазми, уреаплазми тощо);
  • при ПВІ шкіри та слизових (вульви, вагіни, шийки матки, в т.ч. гострокінцевих кондиломах та ін.);
  • у складі комплексної терапії легких та середніх форм дисплазії шийки матки (CIN1 та CIN2), спричиненої ВПЛ, включаючи онкогенні штами;
  • для зниження ступеня імуносупресії, спричиненої впливом рентгенівського випромінювання, цитостатиків;
  • при імунодефіцитних станах, а також для профілактики супутніх інфекцій при імуносупресії (туберкульоз, грип, герпес, псоріаз тощо);
  • для зміцнення організму в період реконвалесценції, для профілактики інфекційних після­операційних та посттравматичних ускладнень;
  • з метою зменшення астенії, геронтологічних проявів та покращення функціонування ендокринної та серцево-судинної систем.

Висновок

вгору

Трилумін компанії «Елемент Здоров’я» – засіб, ефективний у терапії хронічного хламідіозу, рецидивуючого генітального герпесу, ВПЛ, в т.ч. онкогенного 16-го штаму. Трилумін – це перша лінія захисту від вірусних інфекцій, а також важливий компонент імунологічного нагляду за іншими інфекційними захворюваннями сечостатевої системи, має широкий спектр противірусної активності та не викликає формування резистентних форм вірусів на відміну від багатьох відомих противірусних хіміопрепаратів.

Список використаної літератури

1. Левин А. К., Святенко Т. В., Андриуца Л. А., Ткаченко А. В. Урогенитальный хламидиоз – совре­менные подходы к ведению больных. Таврический медико-биологический вестник. 2012, том 15, № 4 (60).

2. Володина Т. А., Саськова П. В., Иванова Е. В. Урогенитальный хламидиоз: современное состояние вопроса (обзор). Фармация и фармакология. 2014. № 6 (7). С. 66-73.

3. Хрянин А. А. Урогенитальная хламидийная инфекция у женщин: тактика ведения пациенток в соответствии с современными зарубежными и российскими рекомендациями. Вестник дерматологии и венерологи. 2015. № 2. С. 101-110.

4. Доброхотова Ю. Э., Сапрыкина Л. В., Сапрыкина О. А. ВПЧ-ассоциированные поражения кожи и слизистых оболочек женских половых органов. Возможности локальной терапии. РМЖ. Мать и дитя. 2018. № 1. С. 57-61.

5. Дюдюн А. Д., Полион Н. Н., Полишко Т. Н., Нагорный А. Е., Довбыш М. А., Дюдюн С. А., Захаров С. В. Современные аспекты клиники, диагностики и лечения герпесвирусной инфекции. Медицинские аспекты здоровья женщины. 2007. № 6.

6. Панкратов О. В. Иммуномодуляторы в лечении герпе­тической инфекции. Охрана материнства и детства. 2011. № 1 (17). С. 80.

7. Твердикова М. А., Тютюнник В. Л. Основные принципы терапии инфекций, передаваемых половым путем. 2005. РМЖ № 7. С. 494.

8. Отчет о проведении клинического исследования «Сравнительная оценка эффективности и переносимости средства Трилумин 350 мг капс № 10 и препарата Амиксин® IC, таблетки по 0,125 производства ОАО «ИнтерХим» у пациентов с хроническим рецидивирующим герпесом». ГУ «Днепропетровская медицинская академия», 2012.

9. Звіт про проведення дослідження препарату Трилумін. Державна установа «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського».

Инновационные подходы к лечению урогенитальных инфекций

А. Д. Дюдюн

В статье изложены актуальность проблемы лечения инфекционных заболеваний женской репродуктивной системы, представлены результаты клинических и экспериментальных исследований эффективности иммуномодулирующего средства Трилумин.

Ключевые слова: хламидиоз, генитальный герпес, вирус папилломы человека, иммунитет, рак шейки матки.

Innovative approaches to treatment of urogenital infections

A. D. Dyudyun

The article outlines the importance of the problem of treatment of the female reproductive system infections, presents the results of clinical and experimental studies on the effectiveness of the immunomodulatory agent Trilumin.

Keywords: clamidiosis, genital herpes, human papil­lomavirus, immunity, cervical cancer.

Our journal in
social networks:

Issues Of 2019 Year

Contents Of Issue 7-8 (128-129), 2019

  1. З. М. Дубоссарская, Ю. А. Дубоссарская

  2. І. Б. Вовк, І. В. Бачинська

  3. О. І. Буткова, І. А. Жабченко, Т. М. Коваленко

  4. С. К. Джораєва, В. В. Гончаренко, Ю. В. Щербакова, О. К. Іванцова, О. В. Щеголєва, А. Р. Бабута

  5. Вол. В. Подольський, В. В. Подольський

  6. С.О. Возіанов, О. В. Ромащенко, В. М. Григоренко, С. М. Мельников, В. В. Білоголовська, О. В. Бабич, Л. Ф. Яковенко

  7. В. І. Горовий

Contents Of Issue 6 (127), 2019

  1. Т.В. Авраменко, І.М. Мелліна, Л.М. Бикова

  2. Д.Р. Шадлун, Є.В. Гріжимальский, А.Й. Гарга

  3. О.Г. Горбатюк, О.В. Васьків, А.П. Григоренко, А.С. Шатковська, А.М. Біньковська, В.Ю. Онишко

  4. Тобі де Вільєрс, О.Л. Громова

  5. О.В. Ромащенко, А.В. Руденко, Л.Ф. Яковенко

  6. В.І. Горовий, О.І. Яцина

Contents Of Issue 4-5 (125-126), 2019

  1. З.М. Дубоссарська, В.Т. Нагорнюк

  2. Н.С. Луценко, О.Д. Мазур, Р.В. Слухенська

  3. Є.В. Гріжимальський, А.Й. Гарга

  4. О.И. Клычева, А.Б. Хурасева

  5. О.В. Ромащенко, В.М. Григоренко, В.В. Білоголовська, О.В. Бабич

  6. Н.В. Хомяк, В.И. Мамчур

  7. А.Д. Дюдюн

Contents Of Issue 3 (124), 2019

  1. О.А. Ефименко

  2. О.П. Гнатко, В.Ф. Нагорна, Н.О. Удовікова, Н.Г. Скурятіна

  3. Девід Серфаті

  4. В.І. Горовий

Contents Of Issue 1-2 (122-123), 2019

  1. І.А. Жабченко

  2. О. Йоскович, J. Fazakas, Р.О. Ткаченко, О.А. Галушко

  3. Вл.В. Подольський, В.В. Подольський

  4. О.В. Дженина, В.Ю. Богачев, В.Н. Лобанов, А.Л. Боданская

  5. В. Новикова, С. Езов

  6. С.П. Пасечников

  7. В.І. Горовий

This Year Issues

Contents Of Issue 1 (153), 2024

  1. В.І. Пирогова

  2. Д.О. Птушкіна

  3. О.О. Ковальов, К.О. Ковальов

  4. О.О. Ковальов