Менструальний цикл і його регуляція

сторінки: 17-21

О.Г. Шиманська-Горбатюк, к.мед.н.; А.П. Григоренко, д.мед.н., завідувач кафедри; Н.С. Шатковська, к.мед.н., доцент кафедри Кафедра акушерства та гінекології ФПО Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова

Основною функцією репродуктивної системи є відтворення, тобто продовження біологічного виду. Оптимальної функціональної активності вона досягає до 16-18 років – у віковий період, коли організм перебуває в найкращих умовах для зачаття, виношування вагітності й вигодовування дитини [1, 8]. Особливістю репродуктивної системи є поступове згасання її функцій: із 45 років – генеративної, з 50 – менструальної, а затим – гормональної [8].

Регуляція менструального циклу (МЦ) здійснюється за обов’язкової участі п’яти ланок (або рівнів) регуляції, що являють собою сукупність взаємопов’язаних структур: кори головного мозку, гіпоталамуса, гіпофіза, яєчників, матки [2, 10].

Кора головного мозку

Кора головного мозку чинить регулюючий і коригуючий вплив на процеси, пов’язані з розвитком менструальної функції. Через кору головного мозку зовнішнє середовище впливає на розташовані нижче відділи нервової системи, що беруть участь у регуляції МЦ. Різноманітні психогенні фактори можуть призводити до значних змін в діяльності органів жіночої статевої системи та бути причиною порушень МЦ. У корі головного мозку ще не визначено точної локалізації центрів, що регулюють менструальну функцію [4]. Припускають, що імпульси із зовнішнього середовища та інтерорецепторів через систему передавачів нейротрансмітерів надходять у нейросекреторні ядра гіпоталамуса і стимулюють там секрецію ліберинів. Виділено і синтезовано класичні синаптичні нейротрансмітери: біогенні аміни – катехоламіни (дофамін, норадреналін, серотонін, індол) і клас ендогенних опіоїдних пептидів (ендорфіни та енкефаліни). Інактивація катехоламінів відбувається під впливом моноамінооксидази [7]. Вивільнення катехоламінів здійснюється під впливом простагландинів. Так, простагландин Е (мізопростол) гальмує вивільнення норадреналіну, а простагландин F (мефіпристон), навпаки – стимулює.

Дофамін – попередник норадреналіну – підтримує цирхоральний ритм секреції гонадотропного рилізинг-гормона (ГнРГ); низький його рівень посилює секрецію пролактину, а високий – пригнічує. Тому препарати бромокриптину, норпролаку та каберголіну, що є агоністами дофаміну, використовують для зниження рівня пролактину. Дофамін впливає на секрецію гормона росту та виділення окситоцину і вазопресину із задньої долі гіпофіза [4, 6].

Норадреналін та адреналін посилюють секрецію гіпоталамусом ГнРГ, тиреоліберину, а також тиреотропного (ТТГ), лютеїнізуючого (ЛГ), соматотропного (СТГ) гормонів, гальмують секрецію адренокортикотропного гормона (АКТГ), окситоцину, антидіуретичного гормона, блокують виділення кортиколіберину, пролактину [7, 9].

При низькому рівні норадреналіну в гіпоталамусі гальмується передовуляторне підвищення концентрації лютропіну та затримується овуляція.

Серотонін стимулює вивільнення з гіпофіза пролактину, СТГ, гонадотропних гормонів і кортиколіберину, гальмує цирхоральну секрецію ГнРГ [4, 10].

Ендогенні опіоїдні пептиди (ендорфіни, енкефаліни та ін.) знаходяться в усіх відділах центральної та периферичної нервової системи (зокрема в гіпофізі та гіпоталамусі), наднирниках, органах ШКТ, плаценті, амніотичній рідині, тканині яєчників, спермі. Найбільше їх міститься в лютеїнових клітинах та жовтому тілі. У фолікулярній рідині рівень опіоїдів у 30 разів вищий, ніж у плазмі крові.

Ендогенні опіоїдні пептиди посилюють виділення СТГ, пролактину, знижуючи рівень дофаміну; гальмують секрецію ТТГ, ЛГ, АКТГ та меланостимулюючого гормона [7, 11].

Морфін ендогенний та опіоїдні пептиди блокують овуляторний викид ЛГ і фолікулостимулюючого гормона (ФСГ). Будучи інгібіторами тонічної секреції ЛГ, вони регулюють амплітуду та частоту його виділення.

Опіоїди відіграють певну роль у зменшенні секреції гонадотропінів при гострому та хронічному стресі.

Порушення репродуктивної функції жінки реалізуються через зміни синтезу нейротрансмітерів у нейронах мозку з подальшими змінами в гіпоталамусі.

Гіпоталамус

Гіпоталамус – вищий вегетативний центр, що координує функції усіх внутрішніх систем, які підтримують гомеостаз в організмі. Під контролем гіпоталамуса перебувають гіпофіз і регуляція ендокринних залоз: гонад, щитоподібної залози, наднирників [12].

Гіпоталамус являє собою скупчення нервових клітин із нейросекреторною активністю. Місцем синтезу гіпофізотропних рилізинг-гормонів (РГ), або ліберинів є вентро- і дорзомедіальні аркуатні ядра гіпоталамуса. РГ до ЛГ було виділено і синтезовано, його аналоги знайшли широке застосування в клінічній практиці. РГ до ФСГ дотепер виділити і синтезувати не вдалося, однак доведено, що агоністи ГнРГ стимулюють синтез і виділення як ЛГ, так і ФСГ.

Секреція ГнРГ генетично запрограмована й відбувається в певному пульсуючому ритмі, приблизно один раз на годину. Звідси й назва цього ритму – цирхоральний (часовий). ГнРГ відіграє пермісивну (пускову) роль у функціонуванні репродуктивної системи. Через портальну кровоносну систему, що поєднує гіпоталамус і гіпофіз, ГнРГ надходить у гіпофіз. Особливістю цієї кровоносної системи є можливість руху крові в обидва боки (як до гіпоталамуса, так і до гіпофіза), що є важливим для здійснення механізмів зворотного зв'язку (ультракороткого та короткого). Під впливом ГнРГ у гіпофізі відбуваються синтез і виділення гонадотропних гормонів.

Нейрогормони гіпоталамуса, що стимулюють продукцію тропних гормонів гіпофіза, називають ліберинами, або рилізинг-факторами (низькомолекулярні білкові сполуки), а ті, що гальмують виділення тропних гормонів гіпофіза, – статинами [4, 13].

Гіпоталамус продукує сім рилізинг-факторів:

  • соматотропний (соматоліберин);
  • адренокортикотропний (кортиколіберин);
  • тиреотропний (тиреоліберин);
  • меланостимулюючий (меланоліберин);
  • фолікулостимулюючий (фоліберин);
  • лютеїнізуючий (люліберин);
  • пролактин рилізинг-фактор (пролактоліберин).

Три останні рилізинг-фактори мають пряме відношення до регуляції менструальної функції. За їх участі в аденогіпофізі відбувається вивільнення трьох відповідних гормонів, яких називають гонадотропінами.

У даний час виділено лише три фактори, що пригнічують вивільнення в аденогіпофізі тропних гормонів (статинів):

  • соматотропінінгібуючий – соматостатин;
  • пролактинінгібуючий – пролактостатин;
  • меланінінгібуючий – меланостатин.

Із них безпосереднє відношення до регуляції менструальної функції має пролактостатин.

Таким чином, цирхоральна секреція ГнРГ запускає гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникову систему, проте її функцію не можна вважати автономною. Вона регулюється як нейропептидами ЦНС, так і яєчниковими стероїдами за механізмом зворотного зв'язку.

Клітини супраоптичного та паравентрикулярного ядер передньої частини гіпоталамуса синтезують прогормони окситоцину та вазопресину, які далі надходять у гіпофіз і там накопичуються [7, 14].

Гіпофіз

Гіпофіз – місце синтезу й виділення всіх тропних гормонів, що безпосередньо регулюють функцію периферичних ендокринних залоз. Він має три долі.

У передній долі гіпофіза (аденогіпофізі) синтезуються сім гормонів (чотири тропних і три гонадотропних):

  • СТГ – впливає на ріст тіла;
  • ТТГ – діє на функцію щитоподібної залози;
  • АКТГ – впливає на функцію надниркових залоз:
  • ліпотропний, або ліпотропін;
  • фолітропін, або ФСГ;
  • лютропін, або ЛГ;
  • лактотропний, або пролактин.

У середній долі гіпофіза синтезується меланостимулюючий гормон (меланотропін).

Задня доля гіпофіза (нейрогіпофіз) не є ендокринною залозою, однак у ній накопичуються окситоцин та вазопресин, що синтезуються в гіпоталамусі, а затим через гіпофізарну ніжку проникають у нейрогіпофіз. Вазопресин – антидіуретичний гормон, що викликає спазм артеріальних судин. Його біологічна роль пов’язана з водно-сольовим балансом в організмі та регуляцією транспорту води і солей через клітинні мембрани. Окситоцин стимулює скорочення гладеньких м’язів матки і секрецію молока при лактації, оскільки впливає на виділення пролактину [4, 7].

Функції гонадотропних гормонів

Під впливом ФСГ (у нормі його рівень у фолікулінову фазу становить 3,1-4,0 МО/л, у лютеїнову – 2,3-3,1 МО/л) відбувається ріст і дозрівання фолікула [14].

У цей процес входять:

  • проліферація клітин гранульози;
  • синтез рецепторів ЛГ на поверхні клітин гранульози;
  • синтез ферментних систем – ароматаз, що беруть участь у перетворенні андрогенів в естрогени в клітинах гранульози;
  • сприяння овуляції (разом із ЛГ).

Під впливом ЛГ відбуваються:

  • перші етапи синтезу андрогенів у тека-клітинах фолікула;
  • стимуляція овуляції;
  • синтез прогестерону в лютеїнізованих клітинах гранульози (жовтому тілі).

Овуляторний пік ЛГ у нормі становить 30-50 МО/л або до 10 мкг/л. Його рівень у фолікулінову фазу в нормі – 5,6-7,6 МО/л, в лютеїнову – 5,6-7,9 МО/л.

ЛГ і ФСГ швидко зникають із крові, їхня дія триває 1-3 хв, період напіврозпаду не перевищує 20 хв.

Синтетичні аналоги ФСГ та ЛГ у співвідношенні 1:1 містяться у препараті меноген, який отримують із сечі жінок у постменопаузі [3].

Пролактин синтезується клітинами аденогіпофіза (лактотрофами), період його напіврозпаду становить 50-60 хв. За хімічними і біологічними властивостями пролактин близький до гормона росту і плацентарного лактогену. Він стимулює ріст молочних залоз, контролює лактацію, має різноманітні метаболічні ефекти, зокрема зумовлює розвиток ожиріння й артеріальної гіпертензії. Рівень пролактину в нормі становить 254-332 мМО/л. Дофамін гальмує синтез пролактину, а тиреоліберин, навпаки, стимулює його секрецію лактотрофами гіпофіза.

Таким чином, синтез гонадотропінів контролюється гіпоталамічним ГнРГ і периферичними оваріальними стероїдами за механізмом зворотного зв'язку [4, 10].

Яєчники

Яєчники синтезують чотири типи гормонів: естрогени, гестагени, андрогени, релаксин.

Естрогени (грецьк. оеstros – жага, бажання) мають три класичні фракції: естрадіол, естрон, естріол. Естрогени головним чином виділяються клітинами гранульозного (зернистого) шару фолікула, корою надниркових залоз, а також синтезуються екстрагонадно – в підшкірно-жировій клітковині, м’язах. У печінці відбувається інактивація естрогенів, після чого вони виділяються нирками із сечею. Максимальна секреція естрогенів спостерігається в передовуляторний період і в середині лютеїнової фази (у нормі рівень естрадіолу у фолікулінову фазу максимально становить 1,2-2,2 нмоль/л, у лютеїнову – до 0,8 нмоль/л) [7, 14].

Властивості естрогенів:

  • зумовлюють розвиток вторинних статевих ознак у вигляді типового для жінок розподілу підшкірно-жирового шару, характерної форми таза, збільшення молочних залоз, росту волосся на лобку і в підпахвинних ділянках;
  • стимулюють розвиток статевих органів, особливо матки;
  • при високому рівні естрогенів спостерігається гальмування секреції ФСГ в гіпофізі, а при низькому, навпаки – стимуляція;
  • сприяють росту та розвитку фолікулів у яєчнику;
  • викликають проліферацію ендометрія, стимулюють його регенерацію після менструації, прискорюють гіпертрофію і гіперплазію міометрія під час вагітності, покращують матково-плацентарний кровообіг, сенсибілізують міометрій до лікарських засобів, що викликають скорочення матки;
  • посилюють перистальтику маткових труб у період овуляції і міграції заплідненої яйцеклітини;
  • стимулюють вуглеводний обмін (синтез в циклі Кребса АДФ, АТФ та актоміозину), сприяють накопиченню глікогену у вагінальному епітелії (середовище для паличок Дедерлейна);
  • посилюють етерифікацію холестерину (стимулюють ліпогенез і гальмують ліполіз);
  • впливають на терморегуляцію, викликаючи зниження температури тіла, зокрема базальної (у прямій кишці);
  • беруть участь у водно-сольовому обміні (зумовлюють затримку натрію та води в організмі);
  • регулюють обмін кальцію в трубчастих кістках;
  • пригнічують кістково-мозкове кровотворення (еритро- та тромбоцитопоез);
  • діють на органи-мішені тільки в присутності фолієвої кислоти [6, 7].

Гестагени (грецьк. gesto – виношувати, бути вагітною) сприяють нормальному розвитку вагітності, відіграють значну роль у циклічних змінах ендометрія. Місцем утворення гестагенів в організмі є жовте тіло і клітини зернистого шару фолікулів у яєчниках. У невеликій кількості ці гормони синтезуються в корі надниркових залоз. Дія гестагенів на органи-мішені відбувається тільки в присутності естрогенів. Прогестерон є основним гестагенним гормоном. У нормі його рівень у фолікулінову фазу становить 0,1-6,4 нмоль/л, у лютеїнову – 10-40 нмоль/л [5, 14].

Властивості гестагенів:

  • у високих дозах блокують виділення ФСГ і ЛГ, у низьких – стимулюють виділення гонадотропінів;
  • забезпечують збереження життєдіяльності заплідненої яйцеклітини;
  • пригнічують збудливість і скоротливу здатність міометрія, збільшують його розтяжність і пластичність;
  • пригнічують проліферативні зміни у функціональному шарі ендометрія та в інших органах-мішенях, зумовлюючи у них явища секреції;
  • мають Na-діуретичний ефект (на противагу естрогенам);
  • сприяють підготовці молочних залоз до лактації, діючи на альвеолярний апарат молочних ходів;
  • сприяють засвоєнню організмом речовин, зокрема білків (анаболічний ефект), водночас різко знижують нирковий поріг до амінокислот;
  • зумовлюють підвищення базальної температури тіла за рахунок зниження порогу чутливості центра терморегуляції;
  • знижують тонус венозних клапанів [2, 4].

Андрогени (грецьк. andros – чоловік) – це чоловічі статеві гормони, які в надлишковій кількості викликають у жінки появу ознак маскулінізації. Основне джерело їх утворення в жіночому організмі – кора наднирників (дегідроепіандростерон та його сульфат). Невелику кількість андрогенів виділяють інтерстиціальні клітини і тека-клітини фолікулів (тестостерон).

Властивості андрогенів:

  • затримують в організмі азот, натрій, хлор;
  • прискорюють ріст кісток;
  • впливають на гемопоез, збільшуючи кількість еритроцитів і гемоглобіну;
  • сприяють росту волосся в аксилярних впадинах і на лобку, а також розвитку клітора та великих статевих губ;
  • мають анаболічні властивості;
  • знижують поріг чутливості в центрі задоволення (формують оргазм);
  • надлишок андрогенів блокує виділення гонадотропних гормонів, що викликає ановуляцію.

У нормі рівень основного андрогенного гормона тестостерону становить 1,6-1,9 нмоль/л [14, 15].

Релаксин – білковий гормон, що здебільшого синтезується у жовтому тілі яєчника, а також у плаценті та в ендометрії матки при вагітності. Концентрація релаксину значно підвищується зі збільшенням строку гестації і різко знижується після пологів. Антагоністом релаксину є прогестерон, тому лікування післяпологових симфізитів прогестероном патогенетично обумовлене. Релаксин рекомендують при альгоменореї. Він міститься в таких амінокислотах, як аспарагінова, глутамінова, цистеїнова; гліцині, тирозині, валіні, аланіні.

Властивості релаксину:

  • укорочення та згладжування шийки матки;
  • розпушення крижово-куприкового та лонного зчленувань;
  • розкриття цервікального каналу в пологах [9, 13].

Матка

Матка та інші органи і тканини-мішені до статевих стероїдів – це остання ланка в ланцюзі регуляції МЦ, на рівні яких здійснюються біологічні ефекти всіх структур, розташованих вище.

У регуляції МЦ важливу роль відіграють біологічно активні речовини, ендокринні залози, клітини АPUD-системи (Amine Precursor Uptake Decarboxylation) [4, 7, 12].

Біологічно активні речовини

До біологічно активних речовин належать простагландини, фактори росту, інгібін, активін, гістамін.

Простагландини сприяють розриву фолікула під час пікового підвищення рівня ЛГ, тобто є необхідними для настання овуляції. Крім того, вони беруть участь у стероїдогенезі, лізисі жовтого тіла, процесах десквамації ендометрія під час менструації. Простагландин Е є синергістом прогестерону та вазоконстриктором, а простагландин F – вазодилататором [7].

Фактори росту

Інсуліноподібні фактори росту (ІПФР) 1-го і 2-го типів синтезуються під впливом СТГ у клітинах печінки та гранульози. Їх рівень у сироватці крові залишається постійним протягом усього МЦ, а у фолікулярній рідині – підвищується до моменту овуляції. Найвища їх концентрація виявлена в домінантному фолікулі. У зрілому фолікулі ІПФР-1 збільшує індуковане ЛГ утворення прогестерону в гранульозних клітинах. Після овуляції ІПФР-1 утворюється в лютеїнізованих гранульозних клітинах і діє як аутокринний регулятор, що підсилює індуковану ЛГ проліферацію гранульозних клітин. ІПФР потенціюють дію гонадотропінів, мають виражений мітогенний ефект. ІПФР-1 бере участь у синтезі естрадіолу. У клітинах гранульози ІПФР-1 підсилює стимулюючий вплив ФСГ на мітоз, активність ароматаз і утворення інгібіну [2, 4, 5].

Епідермальний фактор росту – найбільш сильний стимулятор клітинної проліферації, що гальмує синтез стероїдів у яєчниках. Зменшення його продукції клітинами гранульози наприкінці лютеїнової фази блокує вироблення інгібіну та різко знижує чутливість клітин гранульози до ФСГ. Епідермальний фактор росту зумовлює онкогенний ефект в естрогензалежних тканинах.

Трансформуючі фактори росту (α і β) беруть участь у дозріванні фолікула, проліферації клітин гранульози, чинять значний мітогенний вплив. Їх виявляють при раку ендометрія, яєчників, шийки матки. Вважається, що в синтезі трансформуючого фактора росту α задіяні андрогени та інсулін [7, 13, 14].

Судинний ендотеліальний фактор росту має сильний мітогенний ефект на клітини ендотелію, підвищує проникність судин, бере участь в ангіогенезі. Найбільша його експресія спостерігається при ендометріозі та пухлинах яєчників.

Інгібін – медіатор аутокринної та паракринної секреції, синтезується клітинами гранульози.

Властивості інгібіну:

  • пригнічує секрецію ФСГ у гіпофізі;
  • посилює синтез андрогенів, індукований ЛГ.

Активін продукується клітинами гранульози фолікула та гіпофізом; стимулює виділення ФСГ у гіпофізі, посилює зв'язування цього гормона з клітинами гранульози.

Гістамін – тканинний гормон, активатор лютеїнізуючого рилізинг-фактора (люліберину). Він стимулює секрецію пролактину, у той час як антигістамінні препарати пригнічують її. При високому вмісті гістаміну відбувається зниження функції яєчників [5, 9].

Ендокринні залози

Епіфіз синтезує мелатонін – пептид з низькою молекулярною масою (моноамін). При його введенні виникає різке підвищення рівня ЛГ і пролактину. Доведена супресивна дія мелатоніну на дофамін, внаслідок чого рівень пролактину підвищується. Високі концентрації мелатоніну можуть спостерігатися при синдромі галактореї-аменореї. Якщо епіфіз видалити, то рівень пролактину значно понизиться. Суттєве зниження концентрації мелатоніну, а отже й пролактину, спостерігається при введенні мексаміну (представник групи індолалкіламінів).

Пухлини епіфіза завжди супроводжуються передчасним статевим дозріванням [13, 15].

Щитоподібна залоза тісно пов’язана з функціонуванням гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи. Низькі дози естрогенів стимулюють, а високі – пригнічують функцію щитоподібної залози. Доведено, що високі рівні трийодтироніну (Т3) і тироксину (Т4) послаблюють функцію яєчників. Первинна недостатність щитоподібної залози зі зниженням рівня Т3 і Т4 призводить до підвищення рівня ТТГ. Внаслідок цього підвищується рівень пролактину, який у свою чергу знижує концентрацію ФСГ та ЛГ, збільшує синтез андрогенів яєчникового та наднирникового генезу. У результаті виникають дисфункціональні маткові кровотечі, ановуляція, аменорея, гірсутизм та ін. Явища гіпертиреозу супроводжуються гіпоплазією матки та яєчників [13].

Наднирники також чинять значний вплив на менструальну та репродуктивну функції. У них синтезуються мінералокортикоїди (альдостерон, кортикостерон, дезоксикортикостерон), глюкокортикоїди (кортизол або гормон стресу) та андрогени (дегідроепіандростерон та його сульфат, незначна кількість тестостерону та андростендіону). При гіперфункції наднирників (синдром Іценко – Кушинга) спостерігається підвищення рівня кортизолу, що зумовлює підвищення рівня пролактину. Внаслідок цього блокується овуляція, можуть спостерігатися дисфункціональні маткові кровотечі, аменорея, гірсутний синдром, вірилізм. Недостатність наднирників призводить до підвищення рівня АКТГ, який у свою чергу знижує концентрацію ФСГ та ЛГ, підвищує рівень пролактину, що також викликає порушення МЦ та непліддя [13, 16].

APUD-система

Основна ознака клітин APUD-системи – здатність синтезувати біогенні аміни та їх попередників, а також накопичувати їх та декарбоксилювати. Спосіб секреції – паракринний (місцевий) та ендокринний (дистантний).

Апудоцити – це зрілі клітини, що здатні синтезувати біогенні аміни та пептидні гормони. Вони розташовані на слизових оболонках ШКТ, трахеї, бронхів, легень, у нирках, печінці, наднирниках, епіфізі, гіпофізі, плаценті, шкірі і т.д. До поліпептидних гормонів, що синтезують апудоцити, відносять СТГ, меланостимулюючий рилізинг-фактор, АКТГ. Апудоцити можуть бути джерелом пухлин – апудом та апудобластом (феохромоцитом, пінеалом, медулярного раку щитоподібної залози). Якщо ознаки ендокринної патології з’явилися після виникнення пухлини, це свідчить про розвиток апудоми (гормонально активної пухлини) [2, 4, 7].

Узагальнюючи вищесказане, ми дійшли висновку, що в регуляції репродуктивної системи жінок беруть участь не лише п’ять основних ланок (кора головного мозку, гіпоталамус, гіпофіз, яєчники, матка), але й біологічно активні речовини, ендокринні залози та APUD-система. Усе це становить загальний нейроендокринний гомеостаз, і навіть незначні порушення у функціонуванні одних органів призводять до змін в інших, що спричиняє виникнення нейроендокринних синдромів або захворювань.

Література

Аналітичний огляд законодавчого забезпечення охорони репродуктивного здоров'я в Україні / Під ред. Н.Я. Жилки. – К.: Вид-во Раєвського, 2005. – 96 с.
Безнощенко Г.Б. Неоперативная гинекология. – М.: Медицинская книга. Н. Новгород: Изд-во НГМА, 2001. – 392 с.
Бороян Р.Г. Клиническая фармакология для акушеров-гинекологов: практическое руководство для врачей. – М.: МИА, 2002. – 224 с.
Гилязутдинов И.А., Гилязутдинова З.Ш. Нейроэндокринная патология в гинекологии и акушерстве. – М.: МЕДпресс-информ», 2006. – 416 с.
Гинекология от десяти учителей: пер. с англ / Под ред С. Кэмпбелла, Э. Монга. – М.: МИА, 2003. – 17-е изд. – 328 с.
Довідник з питань репродуктивного здоров'я / Під ред. Н.Г. Гойди. – К.: Вид-во Раєвського, 2004. – 127 с.
Клинические лекции по гинекологической эндокринологии / Манухин И.Б., Тумилович Л.Г., Геворкян М.А. – М.: МИА, 2007. – 247 с.
Наказ МОЗ України від 27.12.2006 р. № 905 «Клінічний протокол з акушерської та гінекологічної допомоги: Планування ciм’ї».
Репродуктивная эндокринология. В 2 томах: Пер. с англ./ Под ред. С.С.К. Йена, Р.Б. Джаффе. – М: Медицина, 2007. – 862 с.
Руководство по климактерию: Руководство для врачей / Под ред. В.П. Сметник, В.И. Кулакова. – М.: МИА, 2001. – 578 с.
Сметник В.П., Тумилович Л.Г. Неоперативная гинекология. – СПб.: СОТИС, 1995. – 223 с.
Справочник по акушерству и гинекологии / Под ред. Г.М. Савельевой. – М.: Медицина, 1992. – 327 с.
Старкова Н.Г. Клиническая эндокринология. – М.: Медицина, 1983. – 285 с.
Татарчук Т.Ф., Сольський Я.П. Ендокринна гінекологія (клінічні нариси). – К., 2003. – Ч. 1. – 387 с.
Danforth’s obstetrics and gynecology. – 7th ed. / James R. Scott et al. – Lippincott-Raven, 1994. – 1121 p.
Endocrine basis of reproductive function / Filicori M. et al. – 2000. – 673 p.

Поділитися з друзями: