Розділи: Мамологія

Рак молочної залози, асоційований з вагітністю

сторінки: 5-10

І.А. Жабченко, д.мед.н., завідувач відділення патології вагітності та пологів ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України»

Zhabchenko_5(45).jpg

Збереження репродуктивного потенціалу нації є важливою складовою демографічної політики України. Саме тому організація заходів, спрямованих на поліпшення діагностики, профілактики та лікування жінок активного репродуктивного віку, хворих на рак органів статевої системи, залишається актуальною проблемою, що потребує вирішення на державному рівні. Сьогодні спостерігається значне підвищення частоти раку молочної залози (РМЗ) серед жінок в економічно розвинених країнах. На жаль, і в Україні ця патологія виходить на перше місце у структурі онкологічної захворюваності та смертності жіночого населення. Із 1995 р. РМЗ в Україні посідає перше місце серед усіх злоякісних новоутворень у жінок, крім того, відзначається щорічне невпинне підвищення рівня захворюваності на нього. Так, за даними О.С. Зотова та Е.О. Бєлік (2005), за 20 років цей показник підвищився більш ніж у два рази. Кожна жінка, яка захворіла на РМЗ, в середньому втрачає 17-18 років свого життя, і це становить 53% від усіх утрат жіночої популяції нашої країни. При цьому пацієнтки із запущеними стадіями захворювання становлять 40%, а помирають упродовж першого року з моменту встановлення діагнозу РМЗ 12,6% жінок. Лікування цієї патології навіть на ранніх стадіях не дає 100% виліковування – понад 20% хворих помирає в результаті метастатичних уражень різних органів [20, 30, 32]. Серед усіх онкологічних захворювань органів статевої системи РМЗ найчастіше діагностують у жінок репродуктивного віку (38,2%) [1, 2, 20].
Зазначена тенденція призводить до підвищення частоти розвитку онкопатології на фоні вагітності або в період лактації, причому, як правило, РМЗ виявляється на більш пізніх стадіях у порівнянні з невагітними жінками. Частота РМЗ у вагітних і матерів, які годують грудьми, становить, за даними різних авторів, від 3 до 17,8% [2, 3, 20, 31]. Так, у Росії РМЗ посідає друге місце за частотою злоякісних новоутворень, що виявляють протягом вагітності, після раку шийки матки; близько 3% усіх випадків РМЗ діагностують під час гестаційного періоду. До 7,3% жінок молодше 45 років з РМЗ становлять вагітні або ті, що перебувають у періоді лактації [2, 3, 15, 16, 20].
У сучасній літературі РМЗ, що виник на фоні вагітності, лактації або упродовж першого року після пологів, визначають терміном «РМЗ, асоційований з вагітністю».
Слід відмітити, що досить важко з’ясувати, чи РМЗ виник саме під час даної вагітності, чи існуючий раніше онкологічний процес набув подальшого розвитку під впливом нейрогуморальних зсувів, характерних для вагітності та лактації. Ускладнює діагностику пухлинного процесу в молочних залозах (МЗ) і той факт, що в них відбуваються фізіологічні зміни, які мають забезпечити процеси лактогенезу та лактопоезу в майбутньому.
Характерною рисою МЗ є складність чіткої диференціації фізіологічних і патологічних змін. Це пов’язано передусім із тим, що даний орган ніколи не перебуває у стані морфофункціональної стабільності у зв’язку з високою чутливістю до гормональних чинників, а також унаслідок впливу на його структуру як генітальної, так і екстрагенітальної (соматичної та ендокринної) патології, особливо психоемоційного статусу [14]. Вагітність – динамічний процес, під час якого постійно відбуваються гормональні зміни відповідно до строку гестації та потреб організму жінки і плода. За наявності факторів ризику та дисбалансу у співвідношенні естрогени/прогестерон у вагітних можуть посилюватися патологічні зміни в МЗ на фоні фізіологічної проліферації при підготовці до лактогенезу та лактопоезу. У тканинах МЗ постійно присутні в певних концентраціях прогестерон та естрадіол, які чинять свій вплив за рахунок взаємодії з відповідними рецепторами. Варто зазначити, що рівень прогестерону в МЗ у 2-10 разів вищий, ніж у плазмі крові [14, 26]. Пролактин разом з естрогенами та прогестероном суттєво впливає на формування та функціональну активність МЗ, забезпечує стимуляцію процесу лактації. Окрім того, цей гормон сприяє збільшенню кількості естрогенних рецепторів у МЗ, підвищує їхню чутливість до найактивнішої фракції естрогенів – естрадіолу, що у свою чергу може вплинути на розвиток проліферативних процесів у тканинах залози. У більшості пацієнток виникнення та прогресування мастопатії відбувається саме на фоні гіперпролактинемії [5, 6, 10, 27].
Підвищення частоти як доброякісної, так і злоякісної патології МЗ є загальносвітовою тенденцією, до факторів ризику якої можна віднести такі:
  • екологічні чинники, урбанізація, зайнятість жінок у суспільному житті, робота в умовах штучного освітлення (через порушення метаболізму мелатоніну);
  • неправильний режим харчування з переважанням тваринних жирів;
  • ожиріння;
  • гіподинамія, низька фізична активність;
  • розповсюдженість шкідливих звичок;
  • відстрочення народження першої дитини, зменшення кількості дітей у родині;
  • відмова від грудного вигодовування або зменшення його тривалості [11, 20, 27, 32].
Водночас розвиток пухлинної патології МЗ пов’язаний з наступними гормональними та функціональними змінами: збільшенням співвідношення естрогени/прогестерон, підвищенням рівня пролактину, гормонів щитоподібної залози, наднирників, підшлункової залози, простагландинів; порушенням функції печінки та метаболізму жирних кислот; дисфункцією кишечника (біоценозом), а також психоемоційними факторами з погіршанням психосексуального комфорту [7, 8, 10].
Багато чинників ризику розвитку РМЗ пов’язані саме з тривалістю естрогенної стимуляції МЗ. Серед них основну роль відіграє порушення репродуктивних змін протягом життя жінки: раннє менархе, пізні перші пологи (після 30 років) та останні (після 40 років), відмова від грудного вигодовування або його тривалість менше 5 міс, аборти в анамнезі [10, 12, 25]. До факторів ризику розвитку і доброякісних, і злоякісних захворювань МЗ належать також такі гінекологічні захворювання, як лейоміома матки, ендометріоз, полікістоз яєчників, гіперплазія ендометрія, хронічні запальні захворювання жіночих статевих органів, порушення менструального циклу [6, 7]. Чималу роль у генезі патології МЗ відіграють екстрагенітальні захворювання (цукровий діабет, ожиріння, метаболічний синдром, гіпофункція щитоподібної залози, коліт, дисбактеріоз), інфекції (хламідіоз, уреаплазмоз, вірусні інфекції), інтоксикації (пріоритетні ксенобіотики – солі важких металів, хлорорганічні пестициди, діоксини тощо), психічні травми. Водночас забруднення довкілля хлорорганічними сполуками, що мають естрогеноподібні властивості (дихлордифенілтрихлоретан [ДДТ] і його метаболіти) та належать до репродуктивних токсикантів, призводить до їхнього накопичення в тканинах організму, особливо в жировій (яка превалює у морфології МЗ), і зв’язування з рецепторами в органах статевої системи на замісній основі.
Одним із загальновизнаних чинників ризику патології МЗ як гормонозалежного процесу є порушення функції печінки та жовчовивідних шляхів, оскільки синтез та обмін стероїдних гормонів відбуваються саме за участю вищевказаних структур. При дисгормональних процесах МЗ ці порушення зустрічаються у 50-70% хворих [12]. Хронічна дисфункція печінки посилює місцеві тканинні розлади в МЗ, а також призводить до поглиблення вже існуючого гормонального дисбалансу. Визнано патогенний вплив гіпертригліцеридемії, гіперхолестеринемії, підвищення рівнів ліпопротеїнів дуже низької щільності з одночасним зниженням концентрації ліпопротеїнів високої щільності в крові на стан МЗ та процеси канцерогенезу [19, 28]. Особливого значення набувають порушення функції печінки в умовах незадовільної екологічної ситуації. Вони призводять до патологічних змін метаболізму гормонів, зниження інактивації естрогенів та синтезу глобуліну, що зв’язує статеві гормони [12, 19, 28].
Водночас у розвитку РМЗ значна роль належить дисфункції кишечника (хронічні закрепи, порушення мікрофлори, нестача клітковини у харчових продуктах), що зумовлено особливостями гормонального фону, харчуванням, нераціональною антибіотикотерапією, розташуванням та обсягом вагітної матки у черевній порожнині. При цьому можлива реабсорбція з кишечника естрогенів, які вже були виведені з жовчю [26].
Загальновідома роль психоемоційного напруження у генезі дисгормональних і пухлинних захворювань МЗ та розвитку їх ускладнень у жінок як під час вагітності, так і поза нею [24, 27]. Для жінки наявність пухлини є стресорним фактором, який не може залишатися нейтральним для її психіки. Складні стосунки у родині, конфлікти, психосексуальний дискомфорт призводять до розвитку хронічного психоемоційного стресового синдрому, який порушує гомеостаз та викликає різноманітні патологічні процеси. Організм відповідає на стресорні ситуації синтезом гормонів і медіаторів стресу, що є маркерами адаптаційних можливостей організму [11].
У той же час відомо, що одна з ланок патогенезу передпухлинних та онкологічних захворювань – наявність в організмі гіпергомоцистеїнемії (ГГЦ). Порушення реакцій метилування в пухлинних клітинах поряд з високою швидкістю їхньої проліферації є основною причиною виникнення ГГЦ у пацієнток зі злоякісними пухлинами [16, 21]. Окрім зазначених ефектів, ГГЦ під час вагітності викликає таке ускладнення, як невиношування. Його загроза виникає за рахунок впливу на судинну стінку з наступним її ушкодженням та активацією ендотеліальних клітин, які вистилають кровоносні судини, що значно підвищує ризик виникнення тромбозів. Крім того, високий рівень гомоцистеїну посилює агрегацію тромбоцитів внаслідок зниження синтезу ендотелієм релаксуючого фактора та оксиду азоту, індукції тканинного фактора та стимуляції проліферації гладком’язових клітин. Мікротромбоутворення та порушення мікроциркуляції призводять до цілої низки акушерських ускладнень. Порушення плацентації та фетоплацентарного кровообігу можуть бути причинами репродуктивної недостатності – невиношування вагітності та неплідності в результаті дефектів імплантації зародка. На більш пізніх строках вагітності ГГЦ зумовлює розвиток плацентарної недостатності та хронічного дистресу плода. Це зумовлює народження дітей з малою масою тіла, зниженими функціональними резервами всіх систем життєзабезпечення і, як наслідок, розвиткок ряду ускладнень в неонатальному періоді [33].
Одним з основних факторів, що спричиняють підвищення рівня гомоцистеїну в крові, є спадкова схильність. Найбільш вивченим є дефект ферменту 5,10-метилентетрагідрофолат-редуктаза (MTHFR). Цей фермент забезпечує перетворення 5,10-метилентетрагідрофолату в 5-метилтетрагідрофолат, що є головною формою фолієвої кислоти (ФК), циркулюючої в організмі. У свою чергу ФК використовується у багатьох біохімічних реакціях, включаючи метилування гомоцистеїну та інших речовин і синтез нуклеотидів [17]. ФК впливає на процес метилування ДНК, з яким пов’язана стійкість генетичного апарату клітини. Окрім того, дефіцит фолатів порушує оптимальне співвідношення речовин у процесі побудови молекули ДНК, зумовлює включення урацилу до складу ДНК та відповідно блокує дію ДНК-полімерази, що визначає ефективність репарації ДНК у місці її розриву. Враховуючи те, що процес репарації ДНК являє собою першу лінію захисту від мутагенного і канцерогенного впливу, можна припустити, наскільки дефіцит ФК порушує перебіг процесів, які визначають молекулярні механізми антиканцерогенезу [19]. Важливим є також той факт, що дефіцит фолатів впливає на рівень реактивності лімфоїдної тканини – лімфоцити, культивовані в умовах дефіциту фолатів, проявляли менш виражену функціональну активність при стимуляції мітогенами.
Таким чином, існує досить багато передумов та чинників ризику щодо розвитку та прогресування онкологічного процесу в МЗ жінок як під час вагітності та лактації, так і поза ними. Однак саме протягом вагітності та лактаційного періоду діагностика злоякісного новоутворення значно утруднена. Серед причин несвоєчасної його діагностики у вагітних не останнє місце посідає неуважне ставлення до них акушерів-гінекологів. Нерідко МЗ взагалі не оглядають, не проводять пальпацію, не звертають уваги на зазначені чинники ризику, а скарги пацієнтки (біль, виділення із соска, зміна об’єму залози) пояснюють фізіологічними змінами в її організмі, властивими самій вагітності. Дійсно, в період гестації в МЗ жінки відбуваються інтенсивні проліферативні процеси під впливом прогестинів, що проявляються симетричним збільшенням розмірів МЗ, появою молозива після 20 тиж вагітності, іноді больовим синдромом (мастодинією) у першій половині вагітності. Максимального анатомічного та функціонального розвитку МЗ досягають наприкінці вагітності, до початку лактації. Проте їхня підготовка триває упродовж усього гестаційного періоду під впливом гормонів яєчників та плаценти. Під час вагітності процеси проліферації та мітотична активність клітин епітелію виражені особливо різко. У жінок, які вже годували груддю, епітеліальні клітини апарату залоз проходять стадію зворотного розвитку до часткового руйнування альвеол наприкінці періоду лактації. В осіб, які не годували грудним молоком, деякі часточки можуть зберігатися, оскільки процес їхнього зворотного розвитку залишається незавершеним. Ця обставина підвищує в майбутньому ризик розвитку патологічних проліферативних процесів [25, 29].
Саме тому на сьогоднішній день ми вважаємо за необхідне, окрім загального огляду та пальпації МЗ, проводити усім вагітним УЗД залоз у терміни, визначені чинним законодавством України щодо УЗД стану плода та плаценти. Це дасть змогу на ранніх етапах вагітності виявити як доброякісну, так і злоякісну патологію МЗ та вчасно визначити подальшу тактику ведення таких пацієнток. Такої ж думки дотримуються й російські фахівці [2, 20]. За нашими даними, при застосуванні скринінгового методу УЗД стану МЗ під час вагітності у жінок із факторами ризику частота вперше виявлених випадків доброякісних пухлин становить близько 65%, причому має місце чітка тенденція до молодшання таких пацієнток [11]. Після консультації мамолога у 13% випадків призначали пункційну біопсію кістозно-вузлових утворень під час вагітності, у чотирьох жінок було проведено видалення вузлів МЗ. Позитивним є те, що нами не виявлено злоякісного процесу в жодної пацієнтки, однак така висока частота випадків фіброзно-кістозної хвороби у молодих жінок має насторожити лікарів стосовно небезпеки їхньої подальшої малігнізації.
Отже, ексцизійну біопсію вважають золотим стандартом діагностики при будь-якій нез’ясованій патології МЗ. У період грудного вигодовування з метою зниження ризику виникнення лактаційної нориці рекомендовано його припинити за тиждень до проведення маніпуляції.
МРТ також можна проводити під час вагітності, оскільки цей метод на відміну від рентгенологічної мамографії не є шкідливим для плода. Проте протягом вагітності вкрай небажано використовувати контрастні речовини, тому цей метод застосовують при складних для діагностики клінічних випадках.
За гістологічною будовою МЗ вагітних і невагітних жінок з онкопатологією суттєво не відрізняються. Від 70 до 90% пухлин представлені інфільтративним протоковим РМЗ. У вагітних частіше спостерігають пухлину великих розмірів з вираженим внутрішньопротоковим компонентом, метастатично змінені регіонарні лімфатичні вузли, розповсюдження ракових емболів по лімфатичних щілинах. Як правило, у вагітних із РМЗ визначають естроген- та прогестероннегативні пухлини [2, 3, 20].
Досить часто від моменту появи у вагітної перших симптомів захворювання до встановлення лікарем діагнозу проходить значно більше часу, ніж у звичайній ситуації (близько 25% вагітних відмовляються від діагностичних процедур, третина – не звертається до лікаря при первинних ознаках пухлини). Пізня діагностика РМЗ під час вагітності призводить до відтермінування початку лікування в середньому на 2-3,5 міс. Водночас встановлено, що відстрочення терапії на 1 міс підвищує ризик метастазування до регіонарних лімфовузлів на 0,9%, а зволікання з лікуванням протягом 6 міс – на 5,1%. Нерідко з цієї причини до моменту встановлення правильного діагнозу пухлина знаходиться вже в неоперабельній стадії [2, 3, 16, 20].
Визначення лікувальної тактики, на думку більшості фахівців, залежить насамперед від стадії захворювання, а не від строку вагітності. У тому випадку, коли хвора та її родина відмовляються від негайного переривання вагітності, оскільки для них пріоритетним є народження життєздатної дитини, лікування відкладають до моменту розродження. Однак прогноз у таких пацієнток є вкрай несприятливим.
Другий варіант передбачає негайне завершення вагітності та проведення лікування в обсязі, адекватному стадії онкопроцесу. Подальша тактика така ж, як і в невагітних.
Третій варіант, що набуває все більшої популярності у світовій практиці, полягає у проведенні лікування без переривання вагітності. При цьому можна застосовувати як оперативні методи, так і медикаментозні. Променева терапія вагітним протипоказана з урахуванням її вираженої тератогенної дії [2, 16].
Перед призначенням хіміотерапії під час вагітності слід враховувати, що найвищий її ризик для плода виникає у І триместрі (частота вроджених вад розвитку становить 10-20%), водночас підвищується частота спонтанних абортів та завмерлих вагітностей. Застосування протипухлинних препаратів у ІІ-ІІІ триместрі вагітності також може призвести до передчасного її переривання, мієлосупресії у матері та плода, кровотеч, затримки росту плода, мертвонароджуваності, активізації латентних інфекційних процесів. Сьогодні невідомими залишаються віддалені наслідки хіміотерапії під час вагітності щодо стану здоров’я та подальшого розвитку таких новонароджених. Тому призначення даного методу лікування вагітній можливе лише після роз’яснювальної бесіди та отримання її письмової згоди.
Одним з ефективних методів терапії РМЗ є гормональне лікування, однак антиестрогенний препарат тамоксифен спричиняє тератогенний вплив і протипоказаний при вагітності. Також слід утриматися від застосування інших гормональних препаратів, що призначаються хворим на РМЗ, для усунення загрози переривання вагітності.
Основним методом терапії РМЗ під час вагітності вважають оперативне лікування. Радикальну мастектомію зі збереженням обох грудних м’язів значна частина фахівців вважає найбільш раціональним обсягом допомоги при початкових (І, ІІ) стадіях РМЗ у І триместрі, коли хвора хоче зберігати вагітність. Органозберігаючі операції при виношуванні дитини є небажаними, оскільки вимагають подальшої променевої терапії, а це можливо лише після завершення вагітності.
За умов місцево розповсюдженого РМЗ (ІІІА, ІІІВ, ІІІС стадії), при набряково-інфільтративних формах і наявності ІV стадії раку за необхідності проведення хіміотерапії і якщо жінка згодна перервати вагітність, рекомендовано її переривання на будь-яких строках. При виявленні РМЗ у ІІІ триместрі вагітності та при бажанні жінки її пролонгувати допустимою є очікувальна тактика щодо лікування до проведення передчасних пологів на 34 тиж гестації.
У період лактації хіміотерапія проводиться за загальноприйнятими методиками після припинення лактогенезу та лактопоезу в залежності від форми та стадії процесу. На жаль, досить часто такі хворі отримують специфічну допомогу вже на пізніх стадіях РМЗ. Оскільки прояви онкологічного процесу в цей період сприймаються як ознаки лактаційного маститу, пацієнткам призначають теплові та фізіотерапевтичні процедури, які лише активізують процес розповсюдження ракових клітин. Тому кінцеві результати лікування та виживання таких хворих є гіршими, ніж при вчасно виявленому РМЗ [2, 16, 20].
РМЗ, асоційований із вагітністю, має менш сприятливий прогноз, аніж у невагітних, що зумовлено вищою розповсюдженістю захворювання на момент установлення діагнозу.
У жінок, яким встановлено діагноз «РМЗ, асоційований з вагітністю», зазвичай виникає чимало запитань, з яких найбільш типовими є:
  • Чи не потрапляють ракові клітини до організму плода?
  • Коли можна планувати наступну вагітність після лікування РМЗ із збереженою репродуктивною функцією?
  • Як часто жінка має відвідувати лікарів після курсу лікування з приводу РМЗ?
Відповідаючи на перше запитання, зазначимо, що пухлинні клітини при РМЗ не метастазують до тканин плода. Проте жінка повинна розуміти, що слід обов’язково припинити годування грудьми після народження дитини, оскільки виявлено шкідливий вплив на організм новонародженого тих препаратів, що застосовують при подальшому лікуванні РМЗ.
До планування і самої можливості виношування наступної вагітності варто ставитися з обережністю, враховуючи стадію захворювання, вік жінки, її репродуктивний анамнез, наявність несприятливих чинників стосовно прогнозу віддалених наслідків РМЗ. Думки фахівців з цього приводу різняться – відрізок часу після перенесеного лікування РМЗ до моменту настання наступної вагітності становить від 2-3 до 5 років [2, 3, 16, 20].
В останніх працях російських учених [20] виявлено суттєве зменшення оваріального резерву у жінок, які перенесли поліхіміотерапію з приводу РМЗ і планують наступну вагітність. Цьому контингенту пацієнток необхідно заздалегідь потурбуватися про майбутній ембріон із застосуванням кріотехнологій. Так, при виявленні РМЗ у молодих жінок, які хочуть у майбутньому реалізувати свою репродуктивну функцію, рекомендується проводити заморожування їхніх яйцеклітин або оваріальної тканини перед початком хіміо- або променевої терапії.
Після завершення лікування жінка має перебувати під тривалим наглядом онкологів. Термін першого контрольного відвідування лікаря – через 6 міс після терапії, наступного – через рік.
З урахуванням всіх зазначених проблем діагностики, лікування РМЗ, асоційованого з вагітністю; несприятливого прогнозу для життя та здоров’я; широкої розповсюдженості доброякісного та злоякісного захворювань МЗ у жінок активного репродуктивного віку в Україні особливо актуальними є профілактика та своєчасна корекція виявлених змін з метою запобігання таким чином розвитку запущених форм онкопатології.
Серед профілактичних заходів, що не потребують жодних матеріальних витрат, важливе значення має самообстеження МЗ. Цій методиці мають навчати пацієнток та контролювати її виконання при кожному відвідуванні лікаря акушери-гінекологи, дільничні терапевти, хірурги, сімейні лікарі. Хоча, на думку деяких фахівців, упровадження методики самообстеження МЗ у країнах Європи та США суттєво не вплинуло на рівень виявлення РМЗ. Ми вважаємо, що зосередження уваги жінки на можливості виникнення патології МЗ та навчання її даній методиці саме в стінах медичного закладу допоможе у справі оздоровлення жіночого населення України.
Іншими джерелами інформації щодо проблеми РМЗ та патології МЗ повинні стати плакати та пам’ятки в поліклініках і стаціонарах, статті у науково-популярних і так званих жіночих журналах, виступи провідних фахівців – мамологів, онкологів, акушерів-гінекологів – у засобах масової інформації з метою підвищення санітарної культури населення. Водночас не слід забувати і про постійне підвищення рівня обізнаності з даних проблем і медичного персоналу – лікарів, акушерок, медичних сестер тощо.
Важливим є дотримання нормативів, викладених у клінічних протоколах, затверджених МОЗ України, щодо питання диспансерного нагляду за жінками, обов’язкових досліджень та їхньої періодичності. Так, у Наказі МОЗ України від 29.12.2003 р. № 620 «Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні» [22] зазначено, що клінічний огляд МЗ має проводитися при кожному візиті жінки до акушера-гінеколога. Слід додати, що не тільки огляд, а й з’ясування анамнестичних даних допоможе лікареві виявити чинники ризику розвитку патології МЗ та більш сумлінно підійти до їх обстеження, незважаючи на відсутність скарг з боку пацієнтки. Сучасні інструментальні методи діагностики суттєво допомагають лікарям у виявленні РМЗ та інших захворювань. Вважається доцільним проведення УЗД МЗ у І фазі менструального циклу двічі на рік у жінок віком до 40 років і рентгенографічної мамографії – після 40 років.
Спираючись на власний дослід та думку російських колег [2, 11, 20], наполягаємо на необхідності внесення до чинних нормативних документів МОЗ України пункту щодо обов’язкового УЗД МЗ у вагітних при взятті на облік у жіночій консультації та у ті ж терміни, в які передбачено ультразвукове обстеження стану плода. Це дасть можливість виявити патологію МЗ навіть у тих випадках, коли пацієнтка не здогадується про її наявність, і тим самим запобігти прогресуванню як доброякісних, так і злоякісних процесів у МЗ молодих жінок.
При виявленні кістозно-вузлової патології МЗ лікарем будь-якої спеціальності таку пацієнтку слід направити до профільного фахівця (мамолога чи онколога) з метою визначення подальшої тактики – виконання пункційної біопсії, спостереження, оперативного або медикаментозного лікування тощо.
Таким чином, актуальна сьогодні проблема патології МЗ, у т.ч. РМЗ, асоційованого з вагітністю, повинна вирішуватись із залученням: державних коштів на придбання спеціального обладнання (мамографів, ультразвукової апаратури), розширення мережі профілактично-лікувальних закладів, навчання медичного персоналу; засобів масової інформації; власне жінок. Тільки комплексний та професійний підхід до вирішення цієї проблеми дасть можливість зберегти здоров’я жіночого населення України та зменшити невиправдані втрати від онкологічних захворювань.

Література

  1. Актуальні питання діагностики та лікування хворих на гормонозалежні злоякісні новоутворення (матеріали науково-практичної конференції 27-28 листопада 2008 р., м. Черкаси) / Жіночий лікар. – 2009. – № 1. – С. 4-10.
  2. Акушерство: национальное руководство / под ред. Э.К. Айламазяна, В.И. Кулакова, В.Е. Радзинского, Г.М. Савельевой. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. – 1200 с. – (Серия «Национальные руководства»).
  3. Вишневская Е.Е. Рак и беременность / Е.Е. Вишневская. – М.: Высшая школа, 2000. – 320 с.
  4. Габуния М.С. Репродуктивное здоровье женщин и состояние молочных желез: дис. ... доктора мед. наук / М.С. Габуния. – М., 2001. – 29 с.
  5. Гилязутдинов И.А. Опухоли гормональнозависимых и гормонопродуцирующих органов / Гилязутдинов И.А., Хасанов Р.Ш. – М.: МЕДпресс-информ, 2004. – 464 с.
  6. Гинекология: национальное руководство / под ред. В.И. Кулакова, И.Б. Манухина, Г.М. Савельевой. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. – 1072 с. – (Серия «Национальные руководства»).
  7. Громова А.М. Особенности гинекологического обследования больных с заболеваниями молочных желез / Громова А.М., Громова А.Л. // Акушерство и гинекология. – 2006. – № 6. – С. 39-40.
  8. Губин В.А. Психологические аспекты проживания беременных женщин на радиоактивно загрязненной территории / Губин В.А., Черниченко И.И. // Вестник Российской Ассоциации акушеров-гинекологов. – 1998. – № 2. – С. 56-58.
  9. Дрижак В.І. Рак молочної залози / Дрижак В.І., Домбрович М.І. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2005. – 152 с.
  10. Дубоссарская З.М. Патогенетические подходы к лечению дисгормональной мастопатии / [Дубоссарская З.М., Паливода Л.В., Сорока И.А., Заворотная Ю.В.] // Збірник наукових праць Асоціації акушерів-гінекологів України. – К.: Фенікс, 2001. – С. 250-251.
  11. Жабченко І.А. Фіброзно-кістозна хвороба молочних залоз та вагітність: проблеми та шляхи їх вирішення / Жабченко І.А., Бондаренко О.М. // Збірник доповідей Всеукраїнського наукового форуму «Здорова нація: здоров’я жінки та дитини». – К., 2008. – С. 113-115.
  12. Зотов А.С. Мастопатия и рак молочной железы. Краткое руководство / Зотов А.С., Белик Е.О. – М.: МЕДпресс-информ, 2005. – 112 с.
  13. Кочнева М.А. Психологические реакции у женщин при физиологическом течении беременности / Кочнева М.А., Сумовская А.Е., Орлова М.М. // Акушерство и гинекология. – 1990. – № 3. – С. 13-16.
  14. Ласачко С.А. Диагностика и возможности терапии мастодинии в практике акушера-гинеколога / Ласачко С.А., Квашенко В.П., Яшина Е.Г. // Новости медицины и фармации. – 2007. – № 3(207). – С. 8.
  15. Медведь В.И. Рак и беременность / В.И. Медведь // Здоровье Украины. – 2008. – № 17/1. – С. 16-17.
  16. Молочная железа: рак и предраковые заболевания / под ред. В.И. Тарутинова. – К., 2006. – 415с.
  17. Нарушение фолатного метаболизма при синдроме потери плода и тромбофилии / Рапильбекова Г.К., Мамедалиева Н.М., Святова Г.С., Исраилова М.З. // Материалы Международного Конгресса «Мать и дитя». –М., 2007.
  18. Основы репродуктивной медицины: практическое руководство / под ред. проф. В.К. Чайки. – Донецк: ООО «Альматео», 2001. – 608 с.
  19. Опухоли молочной железы. – К.: Книга плюс, 2003. – 208 с.
  20. Пароконная А.А. Рак молочной железы и беременность (особенности клиники, диагностики и лечения, прогноз): автореф. дис. ... доктора. мед. н.: 14.00.14. / Пароконная А.А. – М., 2009. – 45с.
  21. Прижимирская T.В. Влияние опухолевого роста на уровень гомоцистеина в плазме и тканеспецифичное метилирование ДНК у крыс с карциносаркомой Уокера-256 / Прижимирская T.В., Погребной И.П., Чехун В.Ф. – 2007. – Т. 29, № 4.
  22. Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні / Наказ МОЗ України № 620 від 29.12.2003. – К., 2003. – 275 с.
  23. Северин Г.К. Онкологічна захворюваність як проблема репродуктивного здоров’я / Г.К. Северин // Національні громадські слухання з питань виконання Національної програми «Репродуктивне здоров’я 2001-2005». – К.: Видавництво Раєвського, 2005. – С. 83-85.
  24. Сидоренко Л.Н. Мастопатия / Сидоренко Л.Н. – Л.: Медицина, 1998. – 246 с.
  25. Сидорова И.С. Практическое руководство по клинической гинекологии / Сидорова И.С., Овсянникова Т.В. – М.: МЕДпресс-информ, 2006. – 448 с.
  26. Смоланка И.И. Дисгормональные гиперплазии МЖ: этиология, клинические формы, принципы терапии / Смоланка И.И., Досенко И.В. // Медицинские аспекты здоровья женщины. – 2007. – № 3(6). – С. 42-43.
  27. Татарчук Т.Ф. Дисгормональные заболевания молочных желез в практике гинеколога-эндокринолога / Татарчук Т.Ф., Ефименко О.А., Рось Н.В. // Эндокринная гинекология. – К., 2003. – С. 147-181.
  28. Хаецкий И.К. Ретиноиды, гепатобилиарные нарушения и опухоли молочной железы / Хаецкий И.К., Корицкая Л.Н. // Доктор. – 2003. – № 4. – С. 53-55.
  29. Чернуха Е.А. Нормальный и патологический послеродовой период / Чернуха Е.А. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2006. – 272 с.
  30. Чистяков С.С. Лечебная тактика при фиброзно-кистозной болезни молочных желез (учебное пособие) / Чистяков С.С. – М., 2005. – 20 с.
  31. Эндокринная система и рак молочной железы: пер. с англ. / под ред. Б.А. Столла. – М.: Медицина, 1984. – 312 с.
  32. Porter P. «Европеизация» риска развития рака молочной железы / Porter P. // Медицинские аспекты здоровья женщины. – 2008. – № 3(12). – С. 70-71.
  33. Vitamin supplementation and pregnancy outcome in women with recurrent early pregnancy loss and hyperhomocysteinemia / Isabelle Qur et al. // Fertility and Sterility. – Vol. 75, Issue 4. – P. 823-825.

Поділитися з друзями: