Подолання безпліддя за допомогою репродуктивних технологій

О.М. Юзько, д.м.н., професор, завідувач кафедри акушерства і гінекології № 1 НМАПО ім. П.Л. Шупика Т.А. Юзько, к.м.н., доцент, директор КЗОЗ «Лабораторія репродуктивної медицини», м. Чернівці
Безпліддя – це складна медико-соціальна проблема, яка вже протягом багатьох років залишається однією з найбільш актуальних у сучасній гінекології. Так, в Україні на безпліддя страждають близько 15-20% подружніх пар, що свідчить про необхідність більш глибокого вивчення його причин, основних напрямків діагностики та лікування [2, 5]. Відомо, що вже з 27-річного віку починається втрата ооцитів, пік якої припадає на 35-37 років [1, 6]. Отже, лікування безпліддя необхідно здійснювати за допомогою сучасних методів, ефективність яких у швидкому й успішному досягненні вагітності уже доведена [3, 5]. Після встановлення діагнозу «безпліддя» період обстеження, консервативного і оперативного лікування без використання методів допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) у жінок віком до 35 років не повинен перевищувати двох років і старше 35 років – одного року [2, 4, 5].
Частота застосування методу запліднення in vitro та інших репродуктивних технологій залишається низькою, що пов’язано з незадовільним рівнем поінформованості населення щодо ефективності лікування за допомогою ДРТ, недостатнім висвітленням даної проблеми в засобах масової інформації, неналежною обізнаністю лікарів відносно застосування сучасних технологій у лікуванні безпліддя [5, 7].
Нашою метою було проведення аналізу інформаційно-статистичної документації щодо використання ДРТ в Україні за період з 1999 по 2006 р.
Проаналізовано статистичні звіти – за формами № 41 (Звіт про допоміжні репродуктивні технології від 10.12.2001 р. № 489 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25.12.2001 р. за № 1068/6259) Центру медичної статистики МОЗ України.
До аналізу також увійшли звіти із 17 медичних закладів, що застосовують ДРТ з метою лікування безпліддя. За даними державних статистичних звітів, 2007 р. в Україні було зареєстровано 42 097 (82,7%) випадків жіночого і 8822 (17,3%) – чоловічого безпліддя серед усіх випадків жіночого і чоловічого безпліддя (рис. 1).
За 2001-2005 рр. частота жіночого та чоловічого безпліддя реєструється майже на одному рівні. Однак 2006 р. спостерігається зростання випадків чоловічого безпліддя майже у два рази. Разом із тим поширеність жіночого безпліддя продовжує зростати і перевищує чоловіче майже у п’ять разів. Захворюваність, тобто вперше виявлені випадки безпліддя, серед осіб жіночої статі зустрічається у чотири рази частіше, ніж у чоловіків (табл. 1 табл. 2).
Частота реєстрації безпліддя в окремих регіонах України коливається у значних межах. Так, найвищий рівень поширеності жіночого безпліддя 2007 р. зареєстровано у Запорізькій (10,68 випадку на 1000 жінок фертильного віку), Тернопільській (5,01), Чернігівській (4,85), Вінницькій (4,62) та Житомирській (4,60) областях, а найнижчий рівень – у Луганській (2,04) області.
Найвищий рівень поширеності чоловічого безпліддя за цей же період зафіксовано у Запорізькій (6,27 випадку на 1000 чоловіків дітородного віку), Дніпропетровській (1,56) і Хмельницькій (1,50) областях, а найнижчий – у Миколаївській (0,02), Чернівецькій (0,04), Херсонській (0,05) і Харківській (0,08) областях.
Широкий діапазон коливання показників поширеності жіночого та чоловічого безпліддя в окремих регіонах країни потребує прицільної уваги фахівців стосовно якості діагностики, повноти реєстрації випадків та частоти проведення профілактичних заходів для попередження виникнення цього захворювання.
Звіти закладів охорони здоров'я, які проводять лікування безпліддя методами ДРТ, мають ретроспективний характер, що дає можливість проаналізувати кінцеві результати розпочатих лікувальних циклів. Так, звіти про розпочаті лікувальні цикли у 1999 р. були надані за 2001 звітний рік, про розпочаті цикли у 2006 р. – відповідно за 2008 звітний рік.
Місцезнаходження Центрів репродукції людини в Україні представлено на рисунку 2.
Кількість центрів, які брали участь у складанні звітів за рік:
• за 2001 звітний рік про розпочаті лікувальні цикли у 1999 р. надали інформацію 6 закладів;
• за 2002 рік про розпочаті лікувальні цикли у 2000 р. – 11 закладів;
• за 2003 рік про розпочаті лікувальні цикли у 2001 р. – 11 закладів;
• за 2004 рік про розпочаті лікувальні цикли у 2002 р. – 13 закладів;
• за 2005 рік про розпочаті лікувальні цикли у 2003 р. – 16 закладів;
• за 2006 рік про розпочаті лікувальні цикли у 2004 р. – 17 закладів;
• за 2007 рік про розпочаті лікувальні цикли у 2005 р. – 17 закладів;
• за 2008 рік про розпочаті лікувальні цикли у 2006 р. – 16 закладів.
У 2006 р. було розпочато 5416 лікувальних циклів (стимульованих або нестимульованих), протягом яких передбачалося проведення лікування безпліддя методами ДРТ і моніторинг росту фолікулів (рис. 3).
Усього, починаючи з 1999 р., проведено 21 947 лікувальних циклів.
У даній статті опубліковані лише узагальнені дані з усіх закладів, що проводять лікування безпліддя методами ДРТ.
У структурі розпочатих циклів переважають цикли IVF (запліднення in vitro) та ICSI (інтрацитоплазматичне введення сперматозоїда), потім – цикли з перенесенням кріоконсервованих ембріонів рис.4, рис.5).
Характеризуючи вік пацієнток, слід зазначити, що серед розпочатих циклів за останній рік, як і раніше, найбільший відсоток становила вікова група 30-34 років (38,86%), далі – вікові групи 25-29 років (23,32%) та 35-39 років (21,66%). Жінки старше 40 років складали 8,62%, молодше 25 років – 6,54%.
Серед причин безпліддя при розпочатих циклах частіше реєстрували тільки трубний чинник (47,91%), поєднані чинники (25,11%), інші жіночі чинники (14,49%), тільки чоловічий чинник (9,79%) та ідіопатичну неплідність (2,70%).
Кількість розпочатих лікувальних циклів, що завершуються клінічною вагітністю, щорічно збільшується – 33,53 на 100 розпочатих лікувальних циклів 2006 р. проти 21,9 1999 р. (рис. 6).
Варто зазначити, що існують лікувальні цикли, кінцеві результати яких невідомі. Їх кількість щорічно має нестабільний характер і залежить від бажання жінки повідомити лікувальний заклад про результати отриманого лікування.
Дані щодо кількості клінічних вагітностей, які завершилися переважно народженням 1 та 2 живих дітей, зображені на рисунку 7.
Всього народилось живими 1492 немовляти, з них на строках вагітності 22-27 тиж – 36; мертвими – 17, з них на строках 22-27 тиж – 9 (рис. 8).
Мертвонароджуваність серед немовлят, що народилися після розпочатих лікувальних циклів, становила 11,27 випадку на 1000 народжених живими і мертвими.

Висновки
Для пацієнтів більшості європейських держав основним орієнтиром, якому з центрів слід довіряти, а якому ні, слугує тільки факт їхньої участі в Національному реєстрі. Відмова від участі в Національному реєстрі автоматично призводить до закриття цих центрів, оскільки причиною відмови можуть бути непрозора діяльність або низькі результати. Було б доцільно, щоб цього підходу до відмови в участі в Національному реєстрі дотримувалися і в Україні.
Разом із тим сьогодні невирішеними залишаються проблеми виношування вагітності після ДРТ, багатопліддя, позаматкової вагітності, штучних абортів за медичними показаннями, перенесення трьох та чотирьох ембріонів.

Література
1. Босацький Я.В., Воробій В.Д. Сніжко Т.Б. Лапароскопічне лікування жіночого безпліддя різного генезу. – Зб. наук. праць співробітників НМАПО ім. П.Л. Шупика. – Вип. 14, кн. 4. – К., 2006. – С. 161-162.
2. Грищенко В.И., Козуб Н.И., Довгаль А.И. Лечение и реабилитация больных с трубно-перитонеальным бесплодием // Международный медицинский журнал. – 2001. – № 2. – С. 34-37.
3. Голота В.Я. Ендоскопічні методи лікування трубної безплідності // Акушерство и гинекология. – 2004. – № 1. – С. 141-145.
4. Дубоссарская З.М., Дука Ю.М., Дубоссарская Ю.А. Дифференцированная тактика ведения и лечения эндокринного женского бесплодия. – Зб. наук. праць Асоціації акушерів-гінекологів України. – К.: Фенікс, 2001. – С. 246-247.
5. Іванюта Л.І. Проблеми неплідності, причини, діагностика, лікування та шляхи їх вирішення. – Зб. наук. праць Асоціації акушерів-гінекологів України. – К.: Фенікс, 2001. – С. 292-295.
6. Іванюта Л.І. Репродуктивне здоров'я і неплідність // Мистецтво лікування. – 2004. – С. 26-30.
7. Светлаков А.В., Яманова М.В., Саламина А.Б., Серебренникова О.А. Вероятность наступления имплантации у женщин с разными формами бесплодия при лечении методом ЭКО // Проблемы репродукции. – 2002. – № 3. – С. 61-67.
8. Пиріг Л. Здоров’я населення України та його охорона // Матеріали XI Конгресу світової федерації лікарських товариств 28-30.08.2006 р. – Полтава: Друкар, 2006. – С. 5-13.
9. Чайка В.К., Акимова И.К. и соавт. Опыт и перспективы проведения государственной программы лечения бесплодия в браке методом оплодотворения ин витро (оив). – Зб. наук. праць співробітників НМАПО ім. П.Л. Шупика. – Київ, 2006. – Випуск 14, кн. 4.– С. 83-88.
10. Юзько О.М., Жилка Н.Я., Руденко Н.Г. та ін. Допоміжні репродуктивні технології в Україні. – Зб. наук. праць співробітників НМАПО ім. П.Л. Шупика. – К., 2007. – Випуск 16, кн. З. – С. 26-29.
11. Юзько Т.А. Ефективність запліднення ін вітро при безплідді на фоні дисбіозу піхви та цервікального каналу // Здобутки клінічної і експериментальної медицини. – 2007. – № 1. – С. 130-133.

Поділитися з друзями: