ЮРИДИЧЕСКАЯ КОНСУЛЬТАЦИЯ

С.А. Кубанський, завідувач відділу з правових питань Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я

Працюючи лікарем-гінекологом у центральній лікарні, маю намір зайнятися приватною медичною практикою. Розтлумачте, будь ласка, вимоги чинного законодавства щодо такої можливості.
Надія Тополь, м. Самбір 

Здійснювати приватну практику в Україні можуть юридичні особи різних організаційно-правових форм, а також фізичні особи – підприємці. Створення юридичної особи, яка б надавала медичні послуги як приватна клініка, лікарня, лабораторія чи інша установа з великою кількістю спеціалістів різного фаху, є досить складним юридичним процесом, що передусім потребує суттєвих капіталовкладень. Найбільш поширеним способом здійснення підприємницької діяльності є реєстрація фізичних осіб суб’єктами підприємництва, що потребує значно менших витрат. 
Для того щоб фізична особа самостійно змогла надавати медичні послуги відповідного до її знань та профілю, вона повинна спершу пройти процедуру державної реєстрації. Порядок її проведення визначається законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Реєстрація проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях за місцем проживання фізичної особи, яка виявила намір займатися підприємництвом.
Для проведення державної реєстрації фізична особа, у якої є ідентифікаційний номер і вона має намір стати підприємцем, подає особисто (чи надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання наступні документи: 
• заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця; 
• копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів; 
• документ (квитанцію), що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця.
За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про її проведення на основі відомостей реєстраційної картки, поданої фізичною особою. 
Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення держреєстрації фактично є датою самої державної реєстрації фізичної особи – підприємця. Загалом термін всієї процедури не повинен перевищувати двох робочих днів від дати надходження документів для проведення державної реєстрації. На її підтвердження фізичній особі видається (надсилається рекомендованим листом) Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця у строк, не пізніше наступного робочого дня від дати проведеної держреєстрації. 
Зареєстрована фізична особа – підприємець у визначеному законом порядку також повинна стати на облік у державних органах. Зокрема, згідно із Порядком обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів), затвердженим наказом ДПА України від 19.02.1998 р. № 80, взяття на облік фізичної особи – підприємця органами державної податкової служби провадиться не пізніше наступного робочого дня від дня отримання відомостей від державного реєстратора чи заяви від платника податків про його державну реєстрацію. Крім того, суб’єкти підприємництва повинні зареєструватись в органах статистики, Пенсійного фонду України та Державній службі зайнятості. Якщо приватний підприємець має намір використовувати у своїй діяльності найманих працівників, то він також повинен стати на облік у Фонді загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, у Фонді соціального страхування із тимчасової втрати працездатності, Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. 
Чинним законодавством України визначено, що будь-яка діяльність юридичних чи фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт, вважається господарською. Тож і надання різного роду медичних послуг є одним із видів господарської діяльності. Згідно із п. 26 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», медична практика підлягає обов’язковому ліцензуванню. Зазначеним законом встановлено і порядок отримання ліцензії господарюючими суб’єктами, що здійснюється вже після державної реєстрації. Органом, який проводить ліцензування з провадження медичної практики, є Міністерство охорони здоров’я України.
Перелік документів, необхідних для отримання ліцензії, наведений у п.12 Постанови Кабінету Міністрів України від 4.07.2001 р. № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності». Серед них засвідчені у встановленому порядку наступні копії: 
• свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця; 
• висновку державної санітарно-епідеміологічної служби (за місцем провадження діяльності) про відповідність наявних (власних, орендованих тощо) приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо здійснення медичної практики; 
• довідки МОЗ України або уповноваженої ним установи про стан матеріально-технічної бази суб’єкта господарської діяльності, наявність у нього нормативно-правових документів, у тому числі нормативних документів зі стандартизації, необхідних для провадження відповідного виду медичної практики (гінекологія, стоматологія тощо); 
• документів, що підтверджують відповідність кваліфікації персоналу вимогам до здійснення медичної практики (диплом державного зразка про медичну освіту тощо); 
• документа, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю на момент подання заяви (засвідчена в установленому порядку копія трудової книжки з наявністю даних за останні п’ять років або витяг із неї, інший документ).
Вирішення питання щодо видачі ліцензії державним органом здійснюється на основі відповідності суб’єкта підприємництва Ліцензійним умовам провадження господарської діяльності з медичної практики, затвердженим спільним наказом Держкомпідприємництва та МОЗ України від 16.02.2001 р. № 38/63. Медичною практикою можуть займатись лише особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають кваліфікаційним вимогам.
Відповідність кваліфікаційним вимогам засвідчується:
• дипломом державного зразка про медичну освіту;
• сертифікатом лікаря-спеціаліста, виданим вищим медичним навчальним закладом, закладами післядипломної освіти ІІІ-ІV рівня акредитації відповідно до Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого наказом МОЗ України від 19.12.97 р. № 359;
• посвідченням про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії за спеціальністю, виданим відповідно до Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого наказом МОЗ України від 19.12. 97 р. № 359;
• свідоцтвом про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних та фармацевтичних працівників, виданим вищими медичними навчальними закладами (закладами післядипломної освіти) І-ІІІ рівня акредитації відповідно до Положення про Свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних та фармацевтичних спеціалістів, затвердженого наказом МОЗ України від 07.09.93 № 198;
• документом, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю на момент подання заяви.
Порядок здійснення господарської діяльності шляхом провадження медичної практики має свої особливості порівняно з іншими видами господарювання. Така відмінність полягає у тому, що загалом задля забезпечення здійснення підприємницької діяльності самі підприємці мають право укладати з громадянами трудові договори. Разом з тим ліцензія на провадження господарської діяльності фізичною особою – підприємцем із конкретної лікарської спеціальності, підставою для видачі якої є оцінка відповідності фізичної особи встановленим кваліфікаційним вимогам, являє собою дозвільний документ індивідуального характеру. Приватний підприємець отримує ліцензію на здійснення медичної практики на власне ім’я і має право займатися зазначеною діяльністю лише особисто, а робота за цією ліцензією інших осіб, навіть із зазначеної в ній спеціальності, розглядається як порушення ліцензійних умов і є підставою для її анулювання. 

Свої листи із запитаннями надсилайте на адресу редакції або на електронну скриньку: mazz@health-ua.com

Поділитися з друзями: