Разделы: Гинекология |

Сінево: 10 років здоров’я у цифрах

страницы: 46-53

Огляд конференції SynevoDay

Уже декілька років поспіль співробітники компанії «Сінево» організовують конференції з міжнародною участю SynevoDay. Цього року здійснення заходу було приурочено до 10-річчя організації мережі медичних лабораторій «Сінево» в Україні. SynevoDay, проведений у Києві 6 жовтня, став справжнім святом – на форум завітало понад 1300 лікарів з усієї країни. Українські лікарі мали змогу долучитись до досвіду провідних зарубіжних і вітчизняних фахівців з різних галузей медицини.

Пропонуємо довашої уваги огляд доповідей, присвячених методам лабораторної діагностики.

 

У привітальному слові до учасників конференції генеральний директор мережі медичних лабораторій «Сінево Україна» Джерон Дріссен (Jeroen Driessen) змалював картину розвитку компанії протягом 10 років. Мережа «Сінево» входить до складу медичного холдингу Medicover (Брюссель, Бельгія). Сьогодні в країнах Європи працює 91 лабораторія. З2007 р., від початку роботи «Сінево» вУкраїні, послугами лабораторій скористалися вже близько 10млн українців, загалом виконано понад 50млн тестів. Протягом цього періоду відкрито 200 лабораторних центрів, оснащених новітнім обладнанням для якісних досліджень. За10 років успішної роботи спеціалісти лабораторії «Сінево» здобули цінний досвід і вивели лабораторну діагностику в Україні на сучасний рівень.

 

Наукова програма конференції розпочалася доповіддю «TORH-інфекції: цитомегаловірус, токсо­плазмоз», з якою виступив Люк Де Катт (Luc De Catte), професор, завідувач відділення пренатальної діагностики та медицини плода Університетського госпіталю м. Льовен (Бельгія).

Цитомегаловірус (ЦМВ) належить до сімейства Herpesviridaе. Він містить двониткову ДНК; передається статевим, гематогенним, повіт­ряно-крапельним шляхами, а також трансплацентарно; виділяється із сечею, тропний до нервової тканини. Важливою властивістю цього вірусу є здатність до реактивації навіть при достатньому імунологічному захисті організму хазяїна. Рівень трансмісії ЦМВ та захворюваність асоціюються зі строком гестації та часом інфікування матері. Найбільша передача інфекції до плода відбувається при виникненні інфекції у ІІ або ІІІ триместрі, проте ступінь ураження дитини на цих строках найнижчий: приблизно у 2% випадків виникають грубі аномалії та у 15% – незначні.

Враховуючи тяжкі наслідки ЦМВ-інфекції для новонародженого, вкрай важливим є встановлення діагнозу під час вагітності. Клінічна діагностика пов’язана з труднощами, оскільки це захворювання характеризується нетиповою симптоматикою. При первинному інфікуванні у жінки може підвищуватись температура тіла (42,1% випадків), розвиватись грипоподібний синдром (24,5%) або інфекція верхніх дихальних шляхів (42,1%), з’являються скарги на підвищену втомлюваність (31,4%), міалгії (21,5%).

Основний метод діагностики ЦМВ-інфекції у вагітних – визначення наявності специфічних імуноглобулінів (Ig) IgG та IgM. Можливі декілька варіантів результатів, від яких залежить подальша тактика ведення вагітної:

IgG негативний/IgM негативний жінка здорова; рекомендоване спостереження; загальні гігієнічні заходи; серологічний контроль.

IgG позитивний/IgM негативний свідчить про перенесену інфекцію, наявність в організмі неактивного вірусу; існує ризик реінфекції/реактивації ЦМВ; слід проводити профілактику первинного інфікування. У І триместрі та при високому титрі IgG призначається тест на авідність антитіл.

IgG негативний/IgM позитивний гостра фаза первинної інфекції або можливо хибнопозитивний результат визначення IgM. Необхідно провести серологічний контроль протягом 10-15 днів у тій же лабораторії.

IgG позитивний/IgM позитивний свідчить про нещодавно перенесену інфекцію, IgM можуть зберігатись протягом кількох місяців; можливо хибнопозитивне виявлення IgM внаслідок інших вірусних інфекцій (токсоплазмозу, парвовірусу). Для виключення реактивації проводиться тест на авідність антитіл.

Скринінг на ЦМВ-інфекцію проводиться у таких випадках:

  • жінкам з підвищеним ризиком інфікування;
  • для визначення первинної інфекції;
  • при виявленні у плода сонографічних ознак, підозрілих щодо аномалії розвитку;
  • новонародженим з метою довготривалого спостереження;
  • у рамках загального скринінгу на ранніх строках вагітності.

Діагностика інфікування плода відбувається шляхом виявлення ДНК ЦМВ в амніотичній рідині методом полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР) на 21-му тижні вагітності або через 7 тиж після сероконверсії. Варто зазначити, що чутливість цього методу до 20 тиж гестації становить лише 30%, а після – 95-100%. Позитивний результат ПЛР підтверджує наявність фетальної інфекції, проте не містить інформації щодо ступеня ураження плода і подальшого прогнозу. Він є показанням для проведення більш детального обстеження (УЗД кожні 2-3 тиж або МРТ плода).

Друга частина доповіді Л. Де Катт була присвячена проблемі токсоплазмозу. Згідно з епідеміологічними дослідженнями, проведеними у Західній Європі, кожна друга жінка має антитіла до токсоплазми. Як і у випадку з іншими вродженими інфекціями, рівень ураження плода найвищий (60%) при інфікуванні вагітної у І триместрі, у той час як наприкінці гестації цей показник становить 9%. Найчастіше при інфікуванні плода виникають ураження головного мозку й очей.

Серологічний скринінг на токсоплазмоз запроваджено багато років тому. Дослідження на IgG та IgM проводять преконцептуально або на початку І триместру.

Якщо IgG позитивний/IgM негативний, жінка має імунологічний захист; проведення будь-яких лікувально-профілактичних заходів не рекомендується.

IgG негативний/IgM позитивний – дослідження повторюють через 2 тиж.

IgG позитивний/IgM позитивний – проводять контрольне обстеження; тест на авідність антитіл; розглядається питання щодо проведення амніоцентезу на 18-20-му тижні для визначення ДНК токсоплазми в амніотичній рідині.

При підозрі ранньої сероконверсії у вагітної рекомендовано призначити лікування спіроміцином протягом 3 тиж після виявлення імуноглобулінів, що запобігає передачі збудника плоду.

При негативних результатах обстеження (IgG негативний/IgM негативний), тобто відсутності імунологічного статусу, рекомендовано здійснення гігієнічних заходів, а саме: проводити ретельну термічну обробку м’яса; уникати контакту із сирим і копченим м’ясом; здійснювати запобіжні заходи під час догляду за кішкою. При виконанні зазначених заходів рівень сероконверсії значно знижується.

Якщо зараження плода відбулось, виникають серйозні ураження головного мозку, що виявляють при УЗД. Лікування спіроміцином у такому разі не­ефективне, оскільки цей препарат погано проникає через плацентарний бар’єр. При відсутності у плода кортикальних уражень і ушкоджень, несумісних з нормальною життєдіяльністю, ефективними у терапії внутрішньоутробного токсо­плазмозу можуть бути піриметамін або триметаприм, які призначають у поєднанні з фолієвою кислотою. Питання про переривання вагітності пропонується до розгляду тільки у випадках фетальної інфекції, підтвердженої результатами ПЛР, та за наявності УЗД-ознак інтракраніальних аномалій плода.

 

Професор кафедри акушерства і гінекології факультету медицини та наук про здоров’я людини Університету Копенгагена, професор гінекологічної ендокринології Університету Південної Данії Свен Скубі (Sven O. Skouby) представив доповідь «Синдром полікістозу яєчників. Діагностика та особливості лікування».

Незважаючи на багаторічну історію вивчення та численні дослідження патогенезу і проявів синдрому полікістозу яєчників (СПКЯ), його природа залишається нез’ясованою. Відомо, що СПКЯ є поліетіологічним захворюванням. На його виникнення впливає генетична схильність, дія різноманітних ендо- та екзогенних факторів. Встановлено, що в основі патогенезу цього синдрому лежить інсулінорезистентність, у результаті чого виникає гіперінсулінемія. Патологічно підвищений рівень інсуліну у крові призводить до гіперстимуляції яєчників і підвищення секреції ними андрогенів та естрогенів, а також до порушення овуляції.

Які саме чинники наявні у тієї чи іншої пацієнтки, передбачити неможливо. Тому діагностичні методи набувають першочергового значення у визначенні ризику розвитку СПКЯ. Типовою картиною захворювання є морфологічні зміни в яєчниках (поява великої кількості фолікулів), які виявляються шляхом УЗД або МРТ.

Натепер більшість дослідників використовують Роттердамські діагностичні критерії СПКЯ (2003). Відповідно до сучасної класифікації виділяють чотири фенотипічні форми цього синдрому:

  • фенотип А: повний, або класичний – оліго-/аменорея + клінічна і/або біохімічна гіперандрогенія + УЗД-ознаки полікістозу яєчників;
  • фенотип В: неповний класичний – гіперандрогенія + хронічна ановуляція без морфологічних змін у яєчниках;
  • фенотип С: овуляторна форма – гіперандрогенія + УЗД-ознаки полікістозу;
  • фенотип D: нормоандрогенні форми – овуляторна дисфункція + УЗД-ознаки полікістозу.

Діагноз СПКЯ встановлюють після виключення іншої пов’язаної патології. Слід враховувати, що у 20% жінок із полікістозом яєчників СПКЯ не є його причиною. Схожа УЗД-картина може спостерігатись при гіпоталамічній аменореї, гіперпролактинемії, а також у підлітковому віці. Тому тільки ознак полікістозу, виявлених при УЗД, недостатньо для встановлення діагнозу СПКЯ. Діагностика цього захворювання в основному здійснюється за допомогою лабораторного дослідження рівня андрогенів та інших біомаркерів гормональних і метаболічних порушень. При СПКЯ діагностичне значення має підвищення у крові концентрації загального і вільного тестостерону, при цьому більш інформативним є останній показник. Остаточно діагноз СПКЯ встановлюється з урахуванням рівня лютеїнізуючого, фолікулостимулюючого гормонів та їх співвідношення.

Далі доповідач зупинився на детальному розгляді ендокринних та метаболічних наслідків СПКЯ. Як вже було зазначено, інсулінорезистентність впливає на підвищення активності андрогенів, що клінічно проявляється у вигляді безпліддя, порушення менструального циклу, гірсутизму. Щодо метаболічних розладів, які виникають внаслідок інсулінорезистентності, то вони включають порушення толерантності до глюкози, артеріальну гіпертензію, дисліпідемії. Довготривала дія цих факторів призводить до формування цукрового діабету 2-го типу та судинних захворювань.

Відповідно до рекомендацій міжнародних організацій (ВООЗ, Національного інституту охорони здоров’я та клінічної досконалості Великобританії, Американського товариства репродуктивної медицини) тактика ведення пацієнток із СПКЯ залежить від стану овуляторної функції. Особам з овуляторною дисфункцією та індексом маси тіла ≥ 30 кг/м2 передусім рекомендована модифікація способу життя з метою зменшення ваги. У багатьох випадках лише зменшення маси тіла сприяє відновленню овуляції.

При лікуванні СПКЯ у жінок, які не планують вагітність, вирішується питання доцільності призначення оральних контрацептивів з огляду на ризик тромботичних ефектів при їх застосуванні. Згідно з результатами декількох досліджень, позитивного ефекту в корекції метаболічних порушень при СПКЯ можна досягти шляхом поєднаного застосування комбінованих оральних контрацептивів і метформіну. На думку автора, призначення комбінованих оральних контрацептивів з антиандрогенними властивостями доцільно у пацієнток із СПКЯ, оскільки вони підвищують інсуліночутливість, пригнічують виділення тестостерону, усувають косметичні проблеми, сприяють зменшенню ваги. Натепер проводяться дослідження нових препаратів, які знижують оксидативний стрес та інсулінорезистентність.

Отже, СПКЯ – це складне гетерогенне захворювання, проявами якого є репродуктивні та метаболічні порушення, що потребують своєчасної діагностики і корекції. Терапією першої лінії для осіб з ановуляцією та бажанням вагітності є модифікація способу життя та сенситайзери інсуліну. Крім того, лікувальні опції включають індукцію овуляції (кломіфену цитрат) або вплив на гіпоталамо-гіпофізарну систему.

 

Андреас Бартел (Andreas Barthel), професор, спеціаліст із внутрішніх хвороб, ендокринології, діабетології, фармакології та токсикології Hypertensiologe DHL® (Німеччина) виступив з доповіддю «Патологія щитоподібної залози у жінок репродуктивного віку».

У щитоподібній залозі під час вагітності найчастіше виникають доброякісні функціональні зміни (гіпер- або гіпотиреоз). Основу діагностики захворювань щитоподібної залози становлять лабораторні методи. Найбільш важливим параметром, який потрібно визначати у вагітних, є рівень тирео­тропного гормона (ТТГ). Крім того, діагностичне значення мають показники вільних трийодтироніну (Т3) і тироксину (Т4). З метою виключення наявності запальних процесів досліджують титри антитіл до тиреопероксидази, тиреоглобуліну та до рецепторів тиреотропіну.

Аналізуючи конкретні клінічні ситуації, доповідач представив основні рекомендації щодо ведення пацієнток з патологією щитоподібної залози.

Планування вагітності: доцільність проведення скринінгу на захворювання щитоподібної залози. Гайдлайни міжнародних організацій (Ендокринологічне товариство, Американська асоціація з проблем щитоподібної залози, Американська асоціація клінічних ендокринологів) не містять рекомендацій щодо обов’язкового проведення скринінгу до вагітності. Обстеження рекомендується вже в період гестації та жінкам з підвищеним ризиком виникнення захворювань щитоподібної залози або при фертилізації in vitro.

Скринінг на захворювання щитоподібної залози під час вагітності. Одним зі скринінгових тестів є визначення антитіл до тиреопероксидази. Наявність цих антитіл асоційована з підвищеним ризиком невиношування вагітності (спонтанні аборти) та передчасних пологів. Застосування тироксину сприяє зниженню такого ризику.

Визначення рівня ТТГ проводиться:

  • усім вагітним принаймні одноразово (на 4-6-му тижні). Якщо показник ТТГ > 2,5 мМО/л, виконуються подальше діа­гностичне обстеження (виявлення антитіл) і лікування;
  • усім пацієнткам з діагностованим захворюванням (навіть за наявності антитіл або на фоні лікування):
    • на 4-6-му тижні гестації (навіть при нормальній функції залози до вагітності);
    • через 4-6 тиж після корекції дози тироксину;
    • як мінімум один раз на триместр.

Застосування препаратів йоду у вагітних із хронічним аутоімунним тиреоїдитом (хвороба Хашимото). У таких ситуаціях доцільно призначати однокомпонентний препарат йоду й уникати застосування комбінованих засобів. ВООЗ рекомендує вагітним прийом йоду дозою 250 мкг/доб, а в регіонах, у яких визначається легкий дефіцит йоду у населення (в т.ч. в Україні і Центральній Європі), – 150 мкг/доб. Слід зазначити, що у літературних джерелах немає повідомлень про негативні ефекти застосування йоду дозою 300-500 мкг/доб.

Підвищення рівня ТТГ до зачаття. На сьогодні референтний інтервал значень ТТГ становить 0,4-4,0 мМО/л. Під час вагітності тести на інші гормони щитоподібної залози проводяться у таких ситуаціях:

  • за зниженого/підвищеного рівня ТТГ;
  • при гіпертиреозі;
  • за наявності факторів впливу (високий рівень хоріонічного гонадотропіну людини [ХГЛ], терапія глюкокортикоїдами, транзиторні антитіла);
  • при генетичних розладах (дуже рідко при мутаціях рецепторів).

При рівні ТТГ < 2,5 мМО/л немає потреби в подальшому проведенні діагностичних тестів. Найбільша діагностична значимість даного обстеження спостерігається на ранніх строках гестації (4-6 тиж). Проте слід пам’ятати, що навіть при нормальних показниках цього гормона не виключена вірогідність латентного захворювання щитоподібної залози перед вагітністю. У разі значень ТТГ ≥ 2,5 мМО/л виконується подальша діагностика (УЗД, визначення тиреоїдних антитіл) та розпочинається лікування тироксином.

Корекція дози тироксину під час вагітності. У період гестації потреба в тироксині зростає на 30-50%. Підвищення дози гормонального препарату може відбуватись за двома варіантами:

  • визначення параметрів тиреоїдної функції та відповідна корекція дози;
  • збільшення кількості таблеток на 2 табл/тиж (приблизно на 30%).

Низький рівень вільного Т4 під час вагітності. Складність такої ситуації полягає у тому, що фізіо­логічні зміни під час гестації впливають на нормальний діапазон значень тиреоїдних гормонів. Крім того, визначення показників залежить від технології дослідження. У таких випадках до уваги береться наступне: показники материнських гормонів мають менше значення, ніж фетальних (проте їх рівень залишається невідомим); не слід переоцінювати значення ізольованого визначення вільного Т4; деякі лабораторії надають референтні діапазони в залежності від триместру вагітності, що сприяє оптимізації ведення пацієнток.

Гіпертиреоз під час вагітності. Передусім потрібно враховувати фізіологічні зміни в організмі вагітної. У цей період підвищується рівень ХГЛ (максимально на 10-12-му тижні); одночасно знижується рівень ТТГ (приблизно на 10-20% від нижньої межі норми). Чим вищий початковий показник ТТГ, тим менший вплив ХГЛ на його кінетику. Рівень вільного тироксину під час гестації може дещо підвищитись. Також під впливом естрогенів відбувається тимчасове підвищення концентрації тироксин-зв’язуючого глобуліна. При субклінічному гіпертиреозі призначати лікування немає потреби, обирається тактика спостереження. У разі маніфестного захворювання зволікання з терапією призводить до підвищення ризику переривання вагітності, внутрішньоутробної загибелі плода або затримки його розвитку, прееклампсії.

Преконцептуальний гіпертиреоз. Можливі терапев­тичні сценарії у таких випадках:

  • не показана радіойодтерапія;
  • тиреоїдектомія є найбільш швидким методом лікування. Проте з його застосуванням пов’язані певні проблеми: необхідність призначення тироксину у зв’язку з розвитком гіпотиреозу; збереження антитіл до рецепторів, що може призвести до гіпертиреозу у плода (моніторинг росту і серцебиття плода).

Хвороба Грейвса після пологів. Жінкам з еутиреозом у період лактації рекомендований прийом препаратів йоду дозою 150 мкг/доб. Відміна цих засобів показана у разі рецидиву гіпертиреозу. Слід зазначити, що обстеження новонародженого на предмет гіпертиреозу не проводиться при нормальному розвитку та при відсутності клінічних ознак захворювання.

Післяпологовий тиреоїдит зустрічається приблизно у 5% жінок з наявністю антитіл до тиреопероксидази. Цей стан є транзиторним, і тиреостатичні препарати для його корекції неефективні. Гіпертиреоз може швидко перейти у гіпотиреоз. У такому разі призначення лікування можливе, але не обов’язкове, оскільки досить часто відбувається спонтанна ремісія.

Отже, підтримання на належному рівні функції щитоподібної залози у вагітних можна досягти шляхом прийому препаратів йоду. Скринінг концентрації гормонів доцільний для своєчасної діагностики порушень, у разі виникнення гіпотиреозу показані швидкі заходи з нормалізації метаболізму гормонів (підтримання рівня ТТГ < 2,5 мМО/л). Ретельний моніторинг проводиться пацієнткам, які отримують тироксин або з наявними антитілами.

 

З доповіддю «Клініко-лабораторний консилі­ум основа ефективної діагностики» виступив завідувач кафедри клінічної лабораторної діагностики з курсом молекулярної медицини, директор на­уково-методичного центру МОЗ РФ з молекулярної медицини на базі Санкт-Петербурзького ДМУ імені І. П. Павлова, д.мед.н., професор В. Л. Емануель.

Загальновідомою аксіомою є твердження про те, що ефективність лікування безпосередньо залежить від правильно встановленого діагнозу. Лабораторна діагностика сприяє формуванню об’єктивних характеристик стану організму на клітинному та молекулярному рівнях. Відповідно до міжнародних стандартів (2012) якісним вважається лабораторний тест, правильно і своєчасно призначений для конкретного пацієнта, виконаний на належному аналітичному рівні, з наданням необхідної інформації для його інтерпретації.

Сьогодні все більшої значимості набуває тактика виконання діагностичних обстежень біля ліжка хворого (point of care testing). Проблема, що при цьому постає перед клініцистом, – вибір правильного методу – залежить від мети дослідження:

  • скринінг (приклад – фенілкетонурія);
  • діагностика (приклад – загальний аналіз сечі);
  • диференціальний діагноз (приклад – рівень тропоніну при гострому коронарному синдромі);
  • моніторинг ефективності лікування (приклад – ліпідограма у хворого, який отримує статини).

На прикладі визначення білка в сечі доповідач навів порівняльну характеристику основних лабораторних методів, зазначивши, що їхня ефективність у визначенні різних типів протеїнурії неоднакова. Так, пірогалоловий метод програє при визначенні парапротеїнурії класичному біуретовому методу. Професор В. Л. Емануель підкреслив, що правильна постановка лікарем завдання перед лабораторією сприяє підвищенню якості діагностики. Адекватний діалог між клініцистом і лабораторією з метою знаходження оптимального рішення щодо вибору діагностичного методу становить сутність клініко-лабораторного консиліуму.

Ефективність застосування лабораторних технологій оцінюється за їх діагностичною інформативністю. У цьому аспекті важливим критерієм є точність вимірювань. Натепер необхідність точності досліджень обґрунтовується даними про біо­логічну варіативність. Слід пам’ятати, що не всі результати «у межах норми» є нормою для конкретного пацієнта. Застосування референтних інтервалів допустимо для первинного обстеження, але не для інтерпретації індивідуальних даних (наприклад відповіді на лікування).

У сучасних лабораторіях повинні використовуватись тільки стандартизовані технології, тобто такі, що проводяться з оцінкою основних характеристик (правильність, відтворюваність, лінійність) та з оцінкою невизначеності вимірювань. Невизначеність – це параметр, що характеризує діапазон значень досліджуваного показника. Він не означає, що існує сумнів у достовірності вимірювань, навпаки, обізнаність щодо нього передбачає підвищення ступеня достовірності результату.

Діагностика на молекулярному рівні дає можливість змінювати парадигму охорони здоров’я у бік персоніфікованої медицини.

Підсумовуючи сказане, доповідач зазначив, що лабораторна медицина є трансляційною і формує базу для доказової медицини. Медицина ХХІ ст. має стати медициною п’яти «П»:

  • профілактична;
  • предикативна (передбачувана);
  • прецизійна (високоточна);
  • персоналізована;
  • партисипативна (з активною участю пацієнта).

 

М. П. Веропотвелян, к.мед.н., головний лікар ОКЗ «Міжобласний центр медичної генетики та пренатальної діагностики» (м. Кривий Ріг), представив доповідь «Сучасні стратегії пренатального скринінгу».

Завдання пренатальної діагностики загалом є набагато ширшими, ніж тільки пренатальний скринінг хромосомних аномалій. У сучасних умовах комбінований скринінг хромосомної патології у І триместрі вагітності являє собою класичну стратегію, прийняту у більшості країн світу: оцінка товщини комірцевого простору, визначення біохімічних маркерів (пла­зма-протеїн-А, β-ХГЛ), прийняття рішення про доцільність інвазивних методів.

При нормальному каріотипі плода розширення комірцевого простору асоційоване з великою кількістю вроджених вад розвитку та генетичних синдромів. Оцінка цього параметра проводиться шляхом УЗД на 11-13-му тижні вагітності. Частота виявлення синдрому Дауна при розширенні комірцевого простору становить 30-50%. Варто пам’ятати, що приблизно у 40% плодів значення товщини комірцевого простору не перевищують нормативних показників, тобто цей маркер не є патогномонічним.

Діагностична значимість біохімічних маркерів І триместру (β-ХГЛ, плазма-протеїн-А) з урахуванням віку матері становить 65%. Оптимальним строком проведення обстеження є 9-10-й тиждень вагітності.

На Х конгресі (2011) з проблем медицини плода було запропоновано двохетапний скринінг І триместру. На основі результатів комбінованого скринінгу проводиться розрахунок ступеня ризику хромосомних аномалій (високий, помірний, низький), залежно від цього розробляється тактика подальшого обстеження (УЗД або хоріонбіопсія). Запровадження двохетапного скринінгу сприяло підвищенню рівня детекції хромосомної патології до 96-98% і зниженню частоти проведення інвазивних процедур удвічі.

Також з 2011 р. розпочалось застосування неінвазивної пренатальної діагностики/тесту (NIPD/NIPT). В основі методу – визначення фетальної ДНК у крові матері.

Клінічне застосування NIPT:

  • типування гена RHD;
  • визначення статі плода;
  • діагностика моногенних захворювань;
  • детекція хромосомних анеуплоїдій та мікроделеційних синдромів.

Тестування можна проводити після 9-10-го тижня гестації; діагностика виконується в середньому протягом 3-6 днів (з урахуванням часу транспортування – до 10 днів). Сьогодні на ринку представлено комерційні тест-системи, які дають можливість проводити аналіз восьми (21-ї, 18-ї, 13-ї, Х, Y, 9-ї, 16-ї, 22-ї) хромосом та семи мікроделеційних синдромів.

Методи NIPT для пренатальної діагностики:

  • повногеномне секвенування (shotgun massively parallel sequencing) – оснований на секвенуванні та підрахунку великої кількості унікальних фрагментів ДНК у плазмі та визначенні, з якої хромосоми вони виникли;
  • прицільне повногеномне секвенування (targeted massively parallel sequencing) – включає додатковий етап, на якому вибірково посилюються ділянки хромосом, які становлять інтерес, а потім оцінюється наявність надлишку однієї хромосоми порівняно з іншою;
  • аналіз однонуклеотидних поліморфізмів (analyzing single nucleotide polymorphisms) – ґрунтується на аналізі відмінності послідовності ДНК розміром в один нуклеотид та визначенні відносного кількісного вкладу материнської та ембріональної ДНК у плазму.

Чутливість методів NIPT становить > 99%, частота хибнопозитивних результатів – 0,1-0,9%.

На дискордантний результат NIPT можуть впливати фактори як з боку плода (низька фетальна фракція; фетоплацентарний мозаїцизм; близнюк, який зникає), так і з боку матері (хромосомна материнська анеуплоїдія, онкопатологія). У разі відсутності або сумнівного результату NIPT вагітній слід запропонувати методи інвазивної пренатальної діагностики. Діагностична значимість цієї методики також обмежена при багатоплідній вагітності, наявності у матері хромосомної патології, аналогічної патології плода; вона не містить інформації про інші розлади вагітності (затримка розвитку, вади плода, прееклампсія).

Найбільш ефективна на сьогодні модель представлена у вигляді контингентного скринінгу (Gill M. M., 2014), основаного на послідовному застосуванні комбінованого скринінгу та NIPT, за результатами якого визначається необхідність проведення інвазивної пренатальної діагностики.

У завершальній частині доповіді М. П. Веро­потвелян зробив такі висновки:

  • NIPT – найбільш чутливий скринінговий тест на поширені анеуплоїдії;
  • NIPT слід пропонувати жінкам з помірним ступенем ризику хромосомної патології, визначеного за результатами комбінованого пренатального скринінгу на строках гестації 11-14 тиж;
  • вагітним з високим ступенем ризику хромосомних аномалій, які не бажають проходити інвазивну діагностику, може бути виконано NIPT;
  • NIPT не є діагностичним тестом;
  • NIPT є надійним лише в комбінації з УЗД плода;
  • аномальний результат NIPT у поєднанні з аномальними сонографічними ознаками може бути підтверджений методом хоріонбіопсії;
  • аномальний результат NIPT у поєднанні з нормальним результатом УЗД повинен бути підтверджений тільки при проведенні амніо­центезу, який залишається золотим стандартом пренатальної діагностики хромосомних анеуплоїдій;
  • негативний результат NIPT не виключає наявності у плода іншої хромосомної патології, рідкісних трисомій, структурних аномалій каріотипу, хромосомного мозаїцизму, поліплоїдії;
  • позитивний результат NIPT і нормальний каріотип плода, отриманий інвазивними методами, при відсутності патології плода за даними УЗД передбачає додаткове прицільне обстеження матері (виключення онкопатології).

 

Доповідь директора компанії Natera (США) Саманти Леонард (Samantha Leonard) була присвячена перевагам тесту Panorama®, який є найбільш точним NIPT з усіх існуючих натепер. Він дає можливість визначити індивідуальний ризик народження дитини із хромосомними аномаліями.

Запровадження NIPT сприяло значному зниженню частоти хибнопозитивних результатів скринінгу. Наприклад, серед 265 жінок, направлених на інвазивну діагностику для підтвердження синдрому Дауна, виявленого шляхом біохімічного скринінгу, лише у 9 отримано позитивний результат. У той же час результати NIPT підтверджуються у дев’яти з десяти жінок. Тому експерти професійних асоціацій вважають неінвазивні методи альтернативою комбінованому скринінгу І триместру.

Розроблена співробітниками компанії Natera методика тестування Panorama ґрунтується на аналізі однонуклеотидних поліморфізмів. Цим алгоритмом оцінюється понад 13 тис. варіацій послідовності ДНК для діагностики трисомій та інших хромосомних аномалій. На відміну від інших діагностичних методик за допомогою тесту Panorama можна диференціювати фетальну і материнську ДНК.

Клінічні переваги тесту Panorama:

  • можливість визначити фетальну фракцію ДНК (порогове значення тесту – 2,8%);
  • секвенування мікроделецій;
  • точність у визначенні статі плода (важливість даного аспекту пов’язана з тим, що деякі анеу­плоїдії асоційовані зі статтю);
  • єдиний метод детекції триплоїдій;
  • при вагітності двійнею можливе секвенування ДНК кожного плода, визначення моно- або дизиготності близнюків та ризику анеуплоїдії у кожного з них.

Додатковою опцією використання тесту Panorama є оцінка ризику анеуплоїдій при сурогатному материнстві та заплідненні донорської яйцеклітини.

Таким чином, перелік патологій, які можуть бути діагностовані при застосуванні методу Panorama, включає: трисомії 21 (синдром Дауна), 18 (синдром Едвардса), 13 (синдром Патау); моносомію за Х-хромосомою (синдром Тернера); трисомію статевих хромосом; повну молярну вагітність; синдром делеції 22q11.2; мікроделеції інших хромосом.

Огляд підготувала Вікторія Лисиця

Поделиться с друзьями: