Topics: Cross-cutting issues Article types: Overview

Історичні аспекти вивчення проблеми нетримання сечі у жінок*

pages: 54-61

В.І. Горовий, к.мед.н., доцент, Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова, Вінницький Національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

* Продовження. Початок у МАЗЖ, 2019, № 1-2 (122-123).

Переходячи до консервативних методів лікування нетримання сечі (НС) у жінок, слід згадати американського гінеколога A. Kegel, який 1948 р. запропонував вправи для зміцнення м’язів тазового дна у жінок із НС. Сьогодні ці вправи є високоефективними та обов’язковими на початковому етапі терапії хворих із різними видами НС (стресове, імперативне, змішане) без пролапсу тазових органів [37, 41, 54, 56] (рис. 22). Ефективність вправ учений оцінював за допомогою введеного в піхву пальця та піхвового перінеометра (лікування за методом біологічного зворотного зв’язку — biofeedback therapy). Крім того, для зміцнення м’язів тазового дна у жінок із НС S. Plevnik запропонував використовувати піхвові конуси (1985) [39, 50, 53, 55] (рис. 23).

Рис. 22. Arnold Kegel (1894–1981) та винайдений ним вагінальний перінеометр [54]

Рис. 23. Перші інтравагінальні конуси для зміцнення м’язів тазового дна та cфінктерного апарату уретри при лікуванні стресового НС у жінок [54, 55]

Електричну стимуляцію для посилення тонусу сфінктерного апарату уретри у хворих із НС вперше застосував E. Bors (1952), описавши вплив електричної стимуляції статевих нервів на шийку сечового міхура [39]. У тому ж році J. W. Huffman et al. виконали електричну стимуляцію м’язів тазового дна при лікуванні стресового НС у жінок, у яких був відсутній ефект від вправ для зміцнення м’язів тазового дна [55]. K.P.S. Caldwell (1963) запропонував пряму електростимуляцію сфінктерного апарату уретри (вводив електроди у м’язи тазового дна) при лікуванні стресового НС у жінок. C. Godec et al. (1975) запровадив методику непрямої (неімлантованої) електростимуляції для гальмування скорочень сечового міхура у пацієнток із гіперактивним сечовим міхуром. У залежності від частоти електричних імпульсів досягався ефект гальмування скорочень сечового міхура чи скорочень м’язів тазового дна та сфінктерного апарату уретри. Для посилення тонусу сфінктерного апарату уретри та м’язів тазового дна у жінок зі стресовим НС дослідники застосовували різні види електростимуляторів: вагінальний песарій у вигляді кільця (Alexander S., Rowan O., 1968); вагінальний циліндричний (DeSoldenhoffR., McDonnel H., 1969); анальний (HopkinsonB. R., Lightwood R., 1967); анальний, вагінальний та промежинний (Kralj B. еt al., 1977) [39, 50]. Однак метод набув популярності лише у 70-х роках минулого століття (рис. 24).

Рис. 24. Перші інтравагінальні електростимулятори для лікування НС у жінок (Courtesy of Innovative Outcome Solutions, Laguna Hills, CA) [37]

Рис. 25. Етапи (а, б) виконання постійної сакральної нейромодуляції сечового міхура у хворої з ГСМ [33]

Черезшкірну електричну стимуляцію периферійних нервів (нейромодуляцію) при лікуванні нейрогенних порушень сечовипускання (гіпоконтрактильності чи гіперактивності детрузора) вперше застосував G. S. Brindley et al. (1986) (сакральна електростимуляція інтрадуральна), а E. A. Tanago і R. A. Schmidt (1988) — сакральну екстрадуральну (рис. 25) [5, 26, 47, 50, 55]. Лише 1997 р. FDA дозволило використання сакральної електростимуляції з метою лікування гіперактивного сечового міхура та імперативного НС [39]. Черезшкірну тибіальну електростимуляцію для лікування гіперактивного сечового міхура вперше застосував McGuire et al. (1983), пудендальну — D. Voducek et al. (1986) (рис. 26, 27) [39].

Рис. 26. Пудендальна електростимуляція (а) за допомогою імплантованого мікростимулятора Bion (б) у ділянці каналу Alcock (в) [36]

Рис. 27. Черезшкірна тибіальна електростимуляція [36]

У випадках нейрогенної та ненейрогенної гіперактивності детрузора з імперативним НС, рефрактерної до медикаментозної терапії, тренувань м’язів тазового дна та нейромодуляції, здійснюють введення ботулінічного токсину та аугментацію сечового міхура. В урологічній практиці ботулінічний токсин вперше застосував D. Dykstra et al. (1988) для лікування детрузорно-сфінктерної диссинергії [5]. Пізніше (1989) FDA дозволило використовувати ботулотоксин в офтальмології [39]. Для лікування гіперактивного сечового міхура та імперативного НС в основному використовують ботулотоксин А — ботокс (Allergan, США) та диспорт (Ipsen, Франція). Для цього пацієнтці під спинномозковою анестезією чи місцевим знеболенням вводять ботулотоксин у вигляді розчину в стінку міхура (за виключенням зони трикутника Льєто) на глибину 0,2-0,3 см із 20 уколів за допомогою ендоінжектора (рис. 28).

Рис. 28. Введення ботулотоксину у стінку сечового міхура за допомогою ендоінжектора [36]

У 1952 р. W. Goodwin та C. Winter вперше запропонували проводити ентероцистопластику (ауг­ментацію) хворим із імперативним НС [3, 13, 19, 43]. Мета аугментації (від англ. augmentation — збільшення) полягає у створенні резервуару з низьким тиском, що дозволяє зменшити кількість мимовільних скорочень детрузора та усунути імперативне НС. Найбільш часто таку пластику сечового міхура виконують ділянкою тонкого кишечника. Разом з тим можуть бути використані шлунок, сліпа та сигмоподібна кишки.

Ідея штучної уретри належить F.E.B. Foleу (1891-1966) (США), який винайшов балонний катетер в 30-х роках ХХ ст. У червні 1972 р. F. Brantley Scott разом із William E. Bradley та Gerald W. Tim (США) провели імплантацію штучного сфінктера уретри 45-річній жінці [43, 47].

Американська компанія American Medical Systems (AMS) 1980 р. випустила систему контролю НС AMS792, а 1982 р. — AMS800 (рис. 29).

Рис. 29. Загальний вигляд штучного сфінктера уретри АМS 800 (а) та місце його встановлення (б) у жінок [36, 43]

Урофлоуметрію (графічну реєстрацію кількості виділеної сечі за одиницю часу) вперше виконав E. Rehfish 1897 р., перша серйозна клінічна праця з урофлоуметрії була опублікована W. M. Drake 1948 р., а перший електронний урофлоуметр був створений B. Von Garrelts (1956) [15, 50]. Цистометрію (реєстрацію змін внутрішньоміхурового тиску при наповненні чи спорожненні сечового міхура) вперше виконав Schatz (1872), а 1881 р. A. Mosso та P. Pellicani сконструювали оригінальний пристрій для вимірювання внутрішньоміхурового тиску [15]. Останні автори при виконанні цистометрії виявили, що сечовий міхур адаптується до зростаючого об’єму введеної рідини без підвищення внутрішньоміхурового тиску. У 1927 р. D. K. Rose використав ртутний манометр та пристрій для реєстрації цистометрограми і запровадив термін «цистометрія». У 1923 р. V. Bonney опублікував перші результати одночасного вимірювання внутрішньоміхурового та внутрішньоуретрального тиску у жінок із НС та довів, що у них внутрішньоміхуровий тиск перевищує внутрішньоуретральний. Термін «уродинамічні дослідження» вперше запропонував D. M. Davis (1953), який присвятив свої праці вивченню фаз накопичення та спорожнення сечового міхура [14, 39]. У 1969 р. співробітники відділу медичної електроніки та урології госпіталю Святого Варфоломія у Лондоні M. Brown та J.E.A. Wickhan описали метод реєстрації та вимірювання внутрішньоуретрального тиску (профілометрію уретри) [14, 39, 50].

У хворих зі стресовим НС має місце зниження внутрішньоуретрального тиску. Тиск закриття уретри (затульний тиск) — це різниця між внутрішньоуретральним та внутрішньоміхуровим тиском; його зниження зустрічається у пацієнток із порушенням сфінктерної функції уретри. E. J. McGuire et al. 1993 р. ввели термін «поріг абдомінального тиску підтікання сечі» для визначення тиску в сечовому міхурі при позитивній пробі Вальсальви, коли має місце мимовільне виділення сечі із уретри при відсутності скорочень сечового міхура [17, 39].

Основними уродинамічними методами дослідження сфінктерної функції уретри є визначення максимального затульного тиску уретри (MUСP) та абдомінального порогового тиску підтікання сечі (АLPP). MUСP відображає пасивний опір сфінктерного апарату уретри (тонус сфінктерного апарату в стані спокою), а АLPP — активний опір при напруженні [13, 15, 19, 20, 24, 53, 55].

Визначення сфінктерної недостатності уретри у жінок зі стресовим НС має важливе значення для вибору виду хірургічного лікування. При не­ефективності консервативної терапії та відсутності у хворої сфінктерної недостатності уретри виконують підвішуючі піхву і проксимальний відділ уретри операції (абдомінальні чи трансвагінальні кольпосуспензії та кольпопексії), а за наявності сфінктерної недостатності уретри — слінгові операції (субуретральні пластики, в гінекологічній літературі — уретропексії) для стиснення уретри. Сьогодні проведення уродинамічних досліджень є обов’язковим у жінок із НС при безуспішності початкового лікування цього захворювання [41, 56].

Історично гіпотези та теорії розвитку стресового НС зводились до двох категорій: 1) порушення уретральної підтримки; 2) сфінктерна дисфункція уретри [11, 18, 19, 29, 53, 55]. H. A. Kelly (1914) після застосування повітряної цистоскопії виявив недостатнє змикання шийки сечового міхура у жінок зі стресовим НС у результаті порушень її тонусу та підтримки передньої стінки піхви. У таких випадках учений рекомендував виконувати плікацію передньої стінки піхви. У 1923 р. V. Bonney діагностував стресове НС лише у жінок, що народжували, пов’язавши захворювання із порушенням анатомічної підтримки уретри після травматичних пологів. Тест Bonney (відновлення положення міхурово-уретрального сегмента у порожнині таза) сьогодні використовують для моделювання та прогнозування успішності виконання залобкових кольпопексій та кольпосуспензій. У 30-х роках минулого століття домінувала саме теорія порушення анатомічної підтримки уретри завдяки працям W. E. Stevens, S. P. Smith (1937). Ці дослідники у пацієнток з НС розмістили металевий ланцюжок у сечовому міхурі та уретрі і рентгенологічно встановили порушення заднього міхурово-уретрального кута за рахунок послаблення анатомічної підтримки уретри [6, 39, 55].

Рис. 30. Теорія манометричного тиску в закритій порожнині G.E. Enhorning [34]
PS – лобковий симфіз; BL – сечовий міхур; X – сечостатева діафрагма

G. E. Enhorning (1961) [33] використав уретральний катетер із двома датчиками для одночасного вимірювання тиску у сечовому міхурі та уретрі і виявив, що у жінок, які утримують сечу, тиск в уретрі перевищує внутрішньоміхуровий у спокої та при напруженні. Він запропонував теорію манометричного тиску в закритій порожнині. Згідно з цією теорією, сечовий міхур та проксимальний відділ уретри знаходяться в черевній порожнині, закритій знизу тазовим дном. У нормі будь-яке підвищення внутрішньочеревного тиску передається (трансмісується) на ці ділянки рівною мірою. При стресовому НС через послаблення м’язово-фасціальних підтримуючих тканин шийка сечового міхура та проксимальний відділ уретри опускаються нижче рівня сечостатевої діафрагми, виходять із манометричної порожнини, на відміну від міхура (рис. 30). При цьому виникає нерівномірна трансмісія внутрішньочеревного тиску: він передається на сечовий міхур і не передається на шийку сечового міхура та проксимальний відділ уретри. Внутрішньоуретральний тиск стає нижчим за показник суми внутрішньоміхурового та внутрішньочеревного тиску, у результаті чого виникає НС.

На жаль, у вищеописаній теорії не роз’яснюється, чому не у всіх жінок із опущенням шийки сечового міхура та проксимального відділу уретри виникає стресове НС. Теорія давала пояснення ефективності залобкових кольпопексій та кольпосуспензій, які на той час (60-70-ті роки ХХ ст.) стали золотим стандартом лікування стресового НС у жінок.

Рис. 31. Пубовагінальний слінг із апоневрозу прямих м’язів живота при лікуванні ІІІ типу стресового НС у жінок (а – вигляд спереду, б – вигляд збоку)

Невдачі залобкових кольпопексій та кольпосуспензій, а також розвиток уродинаміки та нейрофізіологічних тестувань у пацієнток зі стресовим НС спонукали урологів до вивчення ролі порушень сфінктерної функції уретри у виникненні цього захворювання. Спочатку T. H. Green (1968), а потім E. L. McGuire et al. (1972, 1976) запропонували класифікацію стресового НС у залежності від гіпермобільності уретри та порушення функції уретри [13, 39, 55]. Саме вони ввели у практику визначення ІІІ типу стресового НС як порушення функції уретри (внутрішнього сфінктерного механізму), при якому шийка сечового міхура відкрита у спокої. У таких хворих автори рекомендували використовувати пубовагінальний (лобково-піхвовий) слінг для стиснення проксимального відділу уретри (в ділянці шийки сечового міхура) (рис. 31). У 1988 р. J. G. Blaivas та C. A.Olsson запропонували класифікацію стресового НС, яка ґрунтується на флюороскопічній картині гіпермобільності уретри та уродинамічних дослідженнях функціонального стану сфінктерного апарату уретри [4, 55].

Рис. 32. Малюнок з оригінальної праці J. De Lancey (Structural support of the urethra as it relates to stress urinary incontinence: The hammock hypothesis, 1994)

У 1994 р. J.O.L. De Lаncey [13, 18, 19, 29, 30, 53, 55] запропонував теорію «гамака» у виникненні стресового НС у жінок. Автор вважав, що уретра лежить у гамаку, утвореному тазовою фасцією та передньою стінкою піхви. Стабільність цього шару зумовлена тим, що латерально він прикріплений до внутрішніх країв м’яза-підіймача відхідника. При підвищенні внутрішньочеревного тиску виникає сила, яка направлена вниз та на передню поверхню уретри і притискає її до гамакоподібного шару (рис. 32). Від цілісності та стабільності цього шару залежить утримання уретри в порожнині таза та ефективність затульного механізму шийки сечового міхура та проксимального відділу уретри. Робота J. O.L. De Lаncey ґрунтувалась на праці R. Zacharin (1961), який досліджував уретру та її підтримуючий апарат [13, 30, 45] (рис. 33).

Рис. 33. Топографія уретри та її підтримуючого апарату у жінок (макропрепарат, поперечний розріз) [30, 45] U — уретра; LA (PCM) — м’яз-підіймач відхідника (лобково-куприковий м’яз); H — просвіт піхви; V — піхва; S — місце фіксації піхви до м’яза-підіймача відхідника

Сітчасті протези в урогінекологію були запозичені з хірургії гриж разом із терміном tension-free — вільні від натягу. Таким чином, для закриття дефектів фасцій встановлювали сітчасті протези без натягу. У 90-ті роки минулого століття професори Peter Petros (Австалія) та Ulf Ulmsten (Швеція) зробили два великі відкриття: 1) порушення функції сечового міхура та прямої кишки виникають не через пошкодження цих органів, а через пошкодження зв’язок піхви, які утримують ці органи; 2) для усунення пошкодження зв’язок піхви та відновлення функцій сечового міхура і прямої кишки слід використовувати штучні зв’язки — сітчасті протези [11, 12, 45]. P. Petros та U. Ulmsten (1990, 1994) запропонували інтегральну теорію виникнення стресового НС у жінок [12, 44, 45]. Згідно з цією теорією, утримання сечі, калу та збереження правильної анатомії малого таза досягається при рівнодії трьох різнонаправлених сил у тазовому дні. У передньому напрямку діють передні відділи м’яза-пі­діймача відхідника, в задньому — задні, в нижньому — поздовжній м’яз прямої кишки (рис. 34-35). Подібна рівна дія можлива при адекватному функціонуванні фіксуючого апарату тазового дна. При недостатності лобково-уретральних зв’язок задні вектори м’язових зусиль починають переважати і складаються умови для НС. Автори запропонували встановлювати синтетичний пубо­вагінальний слінг TVT (tension-free vaginal tape) під середньою частиною уретри (де найбільш високий тиск в уретрі) для заміщення втраченої функції лобково-уретральних зв’язок та лікування стресового НС у жінок (рис. 36) [12, 13, 44, 45].

Рис. 34. Інтегральна теорія P. E. Petros та U. Ulmsten (1990, 2007) стресового НС (тривимірна схема тазового дна) [12, 44, 45]

Рис. 35. Місце встановлення класичного проксимального (під шийкою сечового міхура та проксимальним відділом уретри) (а) та середньоуретрального (б) слінга для стиснення уретри у жінок зі стресовим НС на фоні порушення функції уретри [45]

Рис. 36. Інструменти та методика виконання операції tension-free vaginal tape (ТVТ) (Ulmsten U., Johnson P., Rezapour M., 1999)

Утримання сечі досягається за рахунок наступних сил: PUL — лобково-уретральна зв’язка; USL — крижово-маткова зв’язка; PCM — лобково-куприковий м’яз (частина м’яза-підіймача відхідника); LP — леваторне плато; LMA — поздовжній м’яз прямої кишки; Bv — місце фіксації сечового міхура до піхви.

У пошуках зниження рівня ускладнень у прооперованих пацієнток з НС американська компанія AMS2001 р. впровадила нову методику пубовагінального поліпропіленового слінга — SPARC. Вона відрізняється від операції TVT тим, що троакар набору SPARC є значно тоншим за провідника TVT. Крім того, його проводять через два невеликих розрізи в надлобковій ділянці з надлобкової рани в рану піхви під контролем пальця з боку піхвової рани (методика top-down) [48].

Рис. 37. Методика виконання трансобтураторного слінга (техніка outside-in) при хірургічному лікуванні стресового НС у жінок

Для зменшення кількості ускладнень (пошкодження сечового міхура, кишечника тощо) французький уролог E. Delorme (2001) запропонував встановлювати синтетичний транс­обтураторний слінг для лікування стресового НС у жінок (рис. 37). У 2004 р. вчений виконав 150 операцій трансобтураторним доступом за допомогою спеціального провідника та стрічки Uratape (Mentor-Porges). При цьому провідник він проводив з боку внутрішньої поверхні стегна через затульну мембрану в бік рани піхви (техніка outside-in) [32]. Jean de Leval з Бельгії (2003) [31] запропонував проводити трансобтураторний слінг з боку розрізу передньої стінки піхви через затульний отвір на стегно (техніка inside-out) для зниження ризику пошкодження сечового міхура, зробивши тим самим виконання цистоскопії необов’язковим.

У 90-х роках минулого століття з метою усунення пролапса тазових органів та стресового НС у жінок для відновлення фасціально-зв’язкового апарату тазового дна активно застосовували синтетичні сітчасті протези. Через значний (близько 10%) відсоток специфічних ускладнень після встановлення сітчастих протезів (ерозія піхви, сечового міхура та уретри; екструзія сітки; інфекційні процеси у рані піхви та таза) FDA у 2011 р. оголосило про зважений підхід лікарів до їх застосування для корекції дефектів фасціально-зв’язкового апарату тазового дна з урахуванням доцільності та корисності реконструктивної операції. Заява Європейської асоціації урології (EAU) та Європейської урогінекологічної асоціації (EUGA) стосовно використання синтетичних імплантатів у лікуванні пролапса тазових органів та стресового НС також обмежує застосування сітчастих протезів, за винятком середньоуретрального синтетичного слінга (MUSS) [28]. Відомий професор урології, завідувач відділення жіночої урології, уродинаміки та реконструктивної урології Каліфорнійського університету (США) Shlomo Raz після виконання понад 1600 операцій з корекції стресового НС та пролапса тазових органів (без використання троакарів) відмовився від сітчастих синтетичних протезів і рекомендує використовувати лише місцеві тканинні матеріали для усунення пролапсів [16, 39].

Історія створення Міжнародного товариства з утримання сечі та проведення Міжнародних консультацій зНС

Міжнародна урогінекологічна асоціація (IUGA) була створена в Мексиці 1976 р. під час сесії Міжнародної федерації гінекологів та акушерів (FIGO) завдяки зусиллям двох друзів-гінекологів — професорів Axel Ingelman-Sundberg (Швеція) та Jack Rodney Robertson (США), які глибоко вивчали та цікавилися питаннями урології [53]. A. Ingelman-Sundberg у той час був відомий y колах урологів своїми працями з класифікації стресового НС та лікування гіперактивного сечового міхура, a також був віце-президентом FIGO. J. R. Robertson вважають батьком урогінекології, він модифікував цистоскоп (уретроскоп Robertson) для проведення динамічної уретроскопії у жінок із НС.

Міжнародне товариство з утримання сечі (ICS) було створено Eric Glen 1971 р. спочатку як Клуб із нетримання з метою вивчення функцій та дисфункцій нижніх сечовивідних шляхів, кишечника та тазового дна. Комітети по стандартизації термінології дисфункцій нижніх сечовивідних шляхів були створені в 1973 р. через необхідність уніфікації термінів для визначень функцій та дисфункцій нижніх сечовивідних шляхів. Перший звіт (повідомлення) про стандартизацію термінології функцій нижніх сечовивідних шляхів був опублікований 1976, останній — 2002 р. [22]. Визначення функцій та дисфункцій нижніх сечовивідних шляхів (термінологія) були узгоджені із ВООЗ (WHO) і опубліковані 2001 р. у МКХ-10. У 2002 р. підкомітет ICS рекомендував визначати дифункції нижніх сечовивідних шляхів таким чином: як симптом (визначають при опитуванні), ознаку (при огляді та тестах) та стан (при уродинамічному дослідженні) [22].

ICS видає свій журнал — Neurourology and Urodynamics; проводить щорічні конференції в різних кінцях світу і натепер об’єднує понад 3000 членів товариства з 80 країн. Штаб-квартира ICS знаходиться в Бристолі (Велика Британія). Генеральним секретарем ICS сьогодні є Sherif Mourad (Єгипет). У 2010 р. ІUGА та ICS опублікували оновлену термінологію дисфукцій нижніх сечовивідних шляхів та пролапса тазових органів жінки [40]. У 2019 р. запланована 49-та конференція ICS у Гетеборзі (Швеція).

Перша Міжнародна консультація з нетримання сечі (ICI) відбулась 1998 р. у Монако як наслідок зростання захворюваності на НС до 200 млн осіб у всьому світі. Необхідно було згуртувати спільні зусилля всіх провідних міжнародних спеціалістів для покращення результатів лікування цієї складної патології. Особлива увага була направлена на надання допомоги пацієнткам з Африки із міхурово-піх­вовими норицями після затяжних (тривалих) пологів та пологової травми.

Друга ICI проходила 2001 р. в Парижі [41]. Під час цієї консультації розглядались питання не лише НС, а й проблеми пролапса тазових органів і нетримання калу. Ця консультація об’єднала зусилля урологів, гінекологів, проктологів та інших спеціалістів у наданні кваліфікованої допомоги вищезгаданому контингенту хворих. Друга ICI була проведена під егідою ICS, Міжнародної консультації з урологічних хвороб (ICUD) та ВООЗ.

Рис. 38. Двотомне керівництво Incontinence, видане після проведення шостої ICI (2017) [41]

Третя ICI відбулася 2004 р., четверта — 2008 р. в Парижі. За цей час були створені комітети з провідних спеціалістів світу з проблем НС, нетримання калу, пролапса тазових органів у жінок, акушерських сечостатевих нориць, а також введений новий комітет із проблеми больового синдрому сечового міхура. На основі даних літератури та особистого досвіду провідні вчені світу впровадили рівні доказовості (від 1 до 4) та ступені рекомендацій (від А до С) у діагностиці та лікуванні НС і вищезгаданої патології. EAU використовує розробки (алгоритми) ICI та щорічно видає рекомендації з проблеми НС у жінок, чоловіків, дітей та осіб похилого віку, а також при неврологічній патології [56]. У 2006 р. рекомендації EUA та Європейської урогінекологічної асоціації (EUGA) з НС були перекладені українською мовою та опубліковані в Україні. Кожна ICI завершувалась виданням нової книги світових експертів Incontinence.

П’ята ICI відбулась в лютому 2012 р. у Парижі під егідою ICUD таEUA (EUGA) та у співпраці із міжнародними асоціаціями урологів, гінекологів і спеціалістів з уродинаміки. Було створено 23 комітети з 200 експертів з проблем НС та калу, пролапса тазових органів, акушерських сечостатевих нориць та больового синдрому сечового міхура. У 2013 р. вийшло нове, п’яте видання ICІ Incontinence під головуванням професора Бристольського інституту урології Paul Abrams (Велика Британія).

Завдяки P.Abrams урогінекологія збагатилась чудовими книгами з проблеми НС та уродинаміки [23, 24, 41]. Шоста ICI відбулась у Токіо 2016 р., а у 2017 р. вийшло нове двотомне (шосте) видання ICІ Incontinence під егідою ICS та ICUD (рис. 38).

На завершення варто згадати слова професора Jack R. Robertson, одного із засновників Міжнародної урогінекологічної асоціації, який в передмові до книги H. P. Drutz et al. Female pelvic medicine and reconstructive pelvic surgery (2003) [35] написав: «We all stand оn the shoulders of pioneers before us, and pray that our work will be continued by new, enthusiastic, capable physicians» («Ми всі стоїмо на плечах новаторів до нас і молимось, щоб наша робота була продовжена новими здібними лікарями-ентузіастами»).

Список використаної літератури

1. Возианов А. Ф., Люлько А. В., Серняк П. С. Пузырно- и уретрогенитальные свищи у женщин. Київ: Здоров’я, 1991. — 118 с.

2. Горовий В. І., Барало І. В. Сечостатеві нориці у жінок. Медицинские аспекты здоровья женщины. 2015. № 1 (87). С. 5-25.

3. Горовий В. І. Гіперактивний сечовий міхур у жінок. Медицинские аспекты здоровья женщины. 2016. № 1 (97). С. 3-17.

4. Горовий В. І., Капшук О. М., Яцина О.І та співавт. Класифікація стресового нетримання сечі у жінок. Медицинские аспекты здоровья женщины. 2017. № 6 (111). С. 60-63.

5. Лекции по урологи. Под ред. Н. А. Лопаткина, А. Г. Мартова. Москва: Медицинское информационное агентство, 2008. — 576 с.

6. Кан Д. В. Руководство по акушерской и гинекологической урологии. 2-е изд. — Москва: Медицина, 1986. — 488 с.

7. Малей М. Иоахим Альбарран: путь от кубинского сироты до номинанта Нобелевской премии. Медицинские аспекты здоровья мужчины. 2015. № 3. С. 62-65.

8. Переверзев А. С. Клиническая урогинекология. Харьков: Факт, 2000. — 360 с.

9. Переверзев А. С., Козлюк В. А. Симптомы нижних мочевых путей. Харьков: Факт, 2009. — 431 с.

10. Переверзев А. С. Пузырно-влагалищные свищи: этиология, выбор метода лечения и профилактика. Медицинские аспекты здоровья женщины. 2010. № 3 (20). С. 60-65.

11. Петров С. Б., Куренков А. В., Шкарупа Д. Д., Кар­наухов И. В. Механизм удержания мочи у женщин и предпосылки клинической эффективности синтетического сред­неуретрального слинга. Журнал акушерства женских болезней. 2009. Том LVIII, вып. 3. С. 86-94.

12. Петрос П. Женское тазовое дно. Функции, дисфункции и их лечение в соответствии с интегральной теорией. Пер. с англ. под ред. Д. Д. Шкарупы. Москва: МЕДпресс-информ, 2016. — 400 с.

13. Практична урогінекологія: курс лекцій. За ред. Горового В. І. Вінниця: Вінницька обласна друкарня, 2015. — 728 с.

14. Пушкар Д. Ю., Гумин Л. М. Уродинамические иссле­дования у женщин. Москва: МЕДпресс-информ, 2006. — 136 с.

15. Пушкарь Д. Ю., Касян Г. Р. Функциональная урология и уродинамика. Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2013. — 376 с.

16. Раз Ш. Атлас реконструктивной хирургии влагалища. Пер. с англ. под ред. В. Е. Радзинского. Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2019. — 312 с.

17. Савицкий Г. А., Савицкий А. Г. Уродинамические аспекты недержания мочи при напряжении у женщин. Санкт-Петербург: Синтез Бук, 2008. — 240 с.

18. Стресове нетримання сечі у жінок. Горовий В. І., Головенко В. П., Процепко О. О. та співавт. Вінниця: РВВ ВАТ «Віноблдрукарня», 2003. — 304 c.

19. Сучасні принци діагностики та лікування нетримання сечі у жінок без пролапса тазових органів (Методичні рекомендації) / Горовий В. І., Мазорчук Б. Ф., Чайка Г. В. та співавт. Вінниця: Вінницька обласна друкарня, 2014. — 148 с.

20. Урологическая гинекология (Практическое руководство для врачей). Под ред. Ю. В. Цвелева, С. Б. Петрова. Санкт-Петербург: ООО «Издательство Фолиант», 2006. C. 3-18.

21. Херт Г. Оперативная урогинекология. Пер. с англ. Под ред. Н. А. Лопаткина, О. И. Аполихина. Москва: ГЭОТАР-МЕД, 2003. — 276 c.

22. Abrams P., Cardozo L., Fall M. et al. The standardization of terminology of lower urinary tract function: report from the standardization sub-committee of the International Continence Society. Neurourology and Urоdynamics. 2002. Vol. 21. P. 167-178.

23. Abrams P. Artibani W. Understanding stress urinary incontinence. Belgium: Ismar Healthcare, 2004. — 96 p.

24. Abrams P. Urodynamics. 3rd ed. Springer-Verlag London Limited, 2006. — 340 p.

25. Burch J. C. Urethrovaginal fixation to Cooper’s ligament for the correction of stress incontinence, cystocele and prolapse. Am. J. Obstet. Gynecol. 1961. Vol. 81, № 2. P. 281-292.

26. Braun P. M., Seif C., Van der Horst C., Junemann K. P. Neuromodulation — sacral, peripheral and central: current status, indications, results and new developments. EAU Update series. 2004. Vol. 2. P. 187-194.

27. Campbell-Walsh Urology. Kavoussi L. R. et al. 10th ed. Elsevier Saunders, 2012. — 3754 p.

28. Chapple C. R., Cruz F., Drffieux X. et al. Consensus Statement of the European Urology Association and European Urogynecology Association on the use of implanted materials for treatment pelvic organ prolapse and stress urinary incontinence. Eur. Urol. 2017. Vol. 72 (3). P. 424-431.

29. Cundiff G. W. The pathophysiology of stress urinary incontinence: a historical perspective. Rev. Urol. 2004. Vol. 6 (suppl. 3). P. 10-18. DeLancey J., Gosling J., Creed K. et al. Gross anatomy and cell biology of the lower urinary tract. Incontinence. Abrams P. et al. 2nd ed. Paris: Health Publication Ltd, 2002. P. 19-82.

30. de Leval J. Novel surgical technique the treatment of female stress urinary incontinence: transobturator vaginal tape inside-out. Eur. Urol. 2003. Vol. 44. P. 724-730.

31. Delorme E., Droupy S., de Taurac R., Delmas V. Transobturator tape (Uratape): a new minimally-invasive procedure to treat female urinary incontinence. Eur. Urol. 2004. Vol. 45. P. 203-207.

32. Enhorning G. Е. Simultaneous recording of intravesical and intraurethral pressure. Acta Chir. Scand. 1961. Vol. 176. Р. 1-68.

33. Enhorning G. Е. A concept of urinary incontinence. Urol. Int. 1976. Vol. 31. P. 3-5.

34. Female pelvic medicine and reconstructive pelvic surgery / Drutz H. P. et al. Springer, 2003. — 536 р.

35. Female urology, urogynecology, and voiding disfunction. Vasavada S. P. et al. New York: Marcel, 2005. — 950 р.

36. Female urology. A practical clinical guide / Goldman H. B., Vasavada S. P. Humana Press Inc., 2007. — 434 р.

37. Female genital prolapse and urinary incontinence. Gomel V., Bruno van Herendael. Informa Healthcare, 2008. — 254 р.

38. Female urology. Raz S., Rodriguez L. V. 3 rd ed. Elsevier Saunders, 2008. — 1038 p.

39. Haylen B. T., Dirk de Ridder, Freeman R. M. et al. An International Urogуnecological Association (IUGA) / International Continent Society (ICS) joint report on terminology for female pelvic floor dysfunction. Neurourology and Urodynamics. 2010. Vol. 29. P. 4-20.

40. Incontinence. Albrams P. et al. 6th ed. ICS. ICUD, 2017. — 2336 p.

41. Marshall V. F., Marchetti A. A., Krantz K. E. The correction of stress incontinence by simple vesicourethral suspension. Surg. Gynecol. Obstet. 1949. Vol. 88. P. 509-518.

42. Motague D., Gill I., Andermeier K., Ross J. N. Textbook of reconstructive urological surgery. Informa UK Ltd., 2008. — 816 p.

43. Petros P. E., Ulmstem U. I. An integral theory of female urinary incontinence: experimental and clinical consideration. Acta Obstet. Gynecol. Scand. Suppl. 1990. Vol. 153. P. 7-32.

44. Petros P. The female pelvic floor. Function, dysfunction and management to the integral theory. 2nd ed. Springer Medizin Verlag Heidelberg, 2007. 260 p.

45. Raz S., Stothers L., Chopra A. Vaginal reconstructive surgery for incontinence and prolapse. Campbell’s Urology / Walsh P. C. et al. 7th ed. Vol. 1. Philadelphia: W. B. Saunders, 1998. P. 1059-1094.

46. Schultheiss D. A brief history of urinary incontinence and its treatment. Incontinence. Abrams P., Cardozo L., Khoury S., Wein A. 4 th. ed. Health Publication Ltd., 2009. — P. 21-34.

47. Smith’s textbook of endourology. Smith A. D. et al. 3rd ed. Black Well Publishing Ltd, 2012. — 1722 p.

48. Stamey T. A. Urinary incontinence in female: the Stamey endoscopic suspension of the vesical neck for stress urinary incontinence // Campbell’s Urology / Edited by Walsh P. C. et al. 6th ed. Vol.3. Philadelphia: W. B. Saunders, 1992. P. 2829-2850.

49. Stanton S. L., Monga A. K. Clinical urogynaecology. 2nd ed. Churchill Livigstone, 2000. С. 742.

50. Te Linde’s operative gynecology. Rock J. A., Thompson J. D. 8th ed. Philadelphia: Lippincott-Raven Publishers, 1997. P. 1175-1205.

51. Te Linde’s operative gynecology. Rock J. A., Jones H. W. 10th ed. Philadelphia: Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins, 2008. — 1470 p.

52. Textbook of female urology and urogynaecology. Cardozo L., Staskin D. 2nd ed. Informa Healthcare. 2006. — 1384 p.

53. Urogynecology in primary care. Culligan P. J., Goldberg R. P. Springer. Verlag London, 2007. — 166 p.

54. Urogynecology and reconstructive pelvic surgery. Walters M. D., Karram M. M. 3rd ed. Philadelphia: Mosby Elsevier, 2007. — 600 р.

55. EAU Guidelines on urinary incontinence in adults. Burkhard F. C. et al. 2018. — 89 p.

Исторические аспекты изучения проблемы недержания мочи у женщин

В.И. Горовой

В статье отражены этапы внедрения методов диагностики и лечения недержания мочи у женщин. Представлены основные гипотезы и теории развития стрессового недержания мочи, а также описано становление хирургических подходов к лечению этого заболевания. Поданы сведения о создании международных организаций по из­учению проблемы недержания мочи у женщин.

Ключевые слова: недержание мочи у женщин, мочевой пузырь, кольпосуспензия, кольпопексия, слинговая операция.

Historical aspects of studying the problem of urinary incontinence in women

V.I. Gorovyi

The article reflects the stages of the implementation of methods for the diagnosis and treatment of urinary incontinence in women. The main hypotheses and theories of stress urinary incontinence are presented, and surgical approaches to the treatment of this disease are described. Information concerning the founding of international organizations for studying the problem of urinary incontinence in women is provided.

Keywords: urinary incontinence in women, bladder, colposuspension, colpopexy, sling operation.

Share with friends: